Здогадайтесь, про кого це: батіг — для друзів, пряники — для ворогів

Перші півтора місяця президенства Дональда Трампа спростовують його тезу про прихильність до формули «мир через силу». Не наважуючись притягнути Росію до відповідальності за агресивну війну проти України, адміністрація Трампа вирішила пограти м’язами перед союзниками Америки. Чинна американська влада надає перевагу застосуванню батога проти друзів. А ворогам вільного світу переважно пропонує пряники.

Перед початком нової каденції Дональда Трампа були сподівання, що його політика віддалено нагадуватиме президентство 2017–2020 років. Правду кажучи, в американців був серйозний запит на консервативну корекцію внутрішньополітичного курсу, особливо в частині соціальної сфери та наведення ладу на кордонах. Також були надії, що адміністрація Трампа працюватиме над зменшенням податків і основний акцент зробить на стимулюванні бізнесу та створенні умов для прискореної реіндустріалізації США.

Та за півтора місяця президенства Трампа з’являється багато підстав класифікувати його політику не як поворот до старого доброго консерватизму, а як поворот до популізму. Митні тарифи й торговельні війни із союзниками та найближчими партнерами точно не мали б посідати центральне місце в економічному меню Білого дому. Однак вони стали дійсністю, коли Трамп 4 березня запровадив мита в розмірі 25% на товари з Канади та Мексики й додаткові 10% для Китаю. І Мексика, й Канада напередодні пішли на поступки США. Обидві держави зобов’язалися вжити серйозних заходів для підвищення безпеки кордону. До того ж нещодавно влада Мексики екстрадувала 29 лідерів наркокартелів до США для притягнення їх до відповідальності на тлі військових погроз Вашингтона. Та це не зупинило Трампа.

Алогічним виглядає повне припинення програм USAID замість точкового визначення тих, від яких справді є сенс відмовитися. Робота Департаменту урядової ефективності на чолі з Ілоном Маском призвела здебільшого до хаосу та розбалансування державного механізму, а не до підвищення його ефективності. Є багато зауважень щодо окремих посадових призначень нової адміністрації. Та найбільш шокові зміни відбулися у сфері зовнішньої політики.

Оптимісти очікували на прогнозований, хоч і з певними трампівськими особливостями, зовнішньополітичний курс. Ці прогнози, на жаль, не справджуються. Здається, американський президент відмовився від почесної ролі лідера вільного світу. Відносини з головними союзниками Америки істотно охололи та зіпсувалися. Намітився розкол між США та Європою. А формула «мир через силу» в розумінні команди Трампа набула несподіваного відтінку й перетворилася радше на примус до «миру» жертви агресії.

Під час виборчої кампанії в медіа просочувалися інсайди щодо можливого мирного плану Трампа для припинення російсько-української війни. Це не був план справедливого миру та покарання загарбника. Натомість він передбачав одночасний тиск на Росію й на Україну для зупинки бойових дій. Україну мали шантажувати припиненням військової та фінансової допомоги. А Росії погрожувати значним посиленням мілітарних потужностей Києва та запровадженням болісних санкцій. Наразі ми бачимо першу частину реалізації цього плану, але чомусь не спостерігаємо його другої частини. Вашингтон вирішив поставити на паузу військову допомогу Україні та припинив обмін розвідданими, використовуючи це як метод тиску на президента Володимира Зеленського й примус до переговорів. А от Росія отримує протилежні сигнали у вигляді легітимізації Путіна, обіцянок відновлення взаємовигідної економічної співпраці, зняття частини санкцій. Заради переговорів із Кремлем адміністрація Трампа навіть ввела негласне табу на визначення РФ як агресора.

Торговельна війна, розпочата адміністрацією Трампа, в короткостроковій перспективі майже напевно може спричинити відчутне сповільнення американської та світової економіки. А також неминуче призведе до нового зростання цін у США — того, за що Трамп запекло критикував свого попередника. Згідно з підрахунками Федерального резервного банку Бостона, тарифи, запроваджені адміністрацією Трампа 4 березня, здатні підвищити базову інфляцію в США (за винятком продуктів харчування та енергоносіїв) на 0,5–0,8 відсоткового пункту. Насамперед наслідки рішення Білого дому відчують на собі рядові споживачі. Занепокоєння стосовно розв’язаної Трампом торговельної війни вже висловили американські фермери й автовиробники. Митні тарифи можуть завдати серйозного удару економікам Канади та Мексики і сповільнять зростання ВВП Китаю. ЄС теж стикнеться з негативними наслідками, якщо американський президент запровадить мита проти європейських товарів.

Щодо середньострокової перспективи для американської економіки, то тут можливі різні сценарії. За певних умов захисні тарифи на імпорт справді можуть замінити частину податків і перетворитися на джерело наповнення бюджету. А також простимулювати збільшення виробничих потужностей і створення нових робочих місць. Принаймні на це сподіваються в команді Трампа. Проте коли це станеться й чи справдяться оптимістичні прогнози — сказати важко. А от із негативними наслідками американці та мешканці інших (переважно дружніх до США) країн стикнуться вже зараз.

Протекціонізм і рішення запровадити мита на імпорт товарів у США самі собою не є ворожим актом. Нову адміністрацію, яка поставила за мету скорочення торговельного дефіциту й дефіциту поточного рахунку Сполучених Штатів, можна зрозуміти. Канада, Китай і Мексика — найбільші торговельні партнери — разом мають позитивне сальдо торгівлі зі США в розмірі 593,5 млрд дол. Гіршим є те, що економічна політика адміністрації Трампа перебуває в тісному симбіозі з політично упередженим і подекуди ворожим ставленням до найближчих союзників і друзів Америки. Сорок сьомий президент США не просто обмежується запровадженням мит, а робить це, сиплячи погрозами й демонструючи зневагу. Ставить під сумнів суверенітет і правосуб’єктність Канади. Погрожує спеціальною військовою операцією Мексиці. Демонструє неповагу до Європи й не приховує намірів заволодіти Гренландією. Водночас Трамп не дозволяє собі висловлюватися подібним чином стосовно Китаю, Росії, Північної Кореї та їхніх лідерів. Навіть Іран не викликає в американського лідера стільки словесної ворожості, скільки держави вільного світу. Це виглядає щонайменше дивно й несправедливо.

Виступ американського президента перед Конгресом 4 березня був насичений оптимізмом, нотками нарцисизму та солодкими обіцянками. Проте ми не почули чітких відповідей, як саме американська адміністрація досягатиме миру в Україні. Зате Трамп знову назвав російську агресію штучним евфемізмом «конфлікт в Україні».

Влучно про двоїстість і моральну неспроможність зовнішньої політики адміністрації Дональда Трампа висловилася сенаторка від Демпартії Елісса Слоткін: «Президент Трамп любить казати: «мир через силу». Насправді цей вислів він поцупив у Рональда Рейгана. Але дозвольте сказати вам, що після видовища, яке сталося в Овальному кабінеті минулого тижня, Рейган, мабуть, перевернувся в могилі. Ми всі хочемо припинення війни в Україні, але Рейган розумів, що справжня сила вимагає від Америки поєднання нашої військової та економічної могутності з моральною ясністю. І та сцена в Овальному кабінеті була не просто поганим епізодом реаліті-шоу — вона підсумувала весь підхід Трампа до світу. Він вірить у те, що потрібно загравати з такими диктаторами, як Владімір Путін, і бити по зубах наших друзів, як-от канадців. Для нього лідерство Америки — це просто низка угод із купівлі-продажу нерухомості. Як дитина часів холодної війни я вдячна, що у 80-х роках на посаді був Рейган, а не Трамп. Трамп програв би нам холодну війну».

Попри не надто втішний старт роботи з новою адміністрацією Дональда Трампа українській владі не потрібно впадати у відчай, піддаватись емоціям і шукати зайві приводи для загострення стосунків. Нічого остаточно не вирішено. Опитування Reuters / IPSOS, проведене 3–4 березня, свідчить: 70% американців не вважають Україну більш винною у війні з Росією. Лише 7% респондентів упевнені, що вина насамперед лежить на Україні. Серед демократів 81% вважає, що Київ не несе більшу відповідальність за початок війни, серед республіканців таких 62%. Попри це лише 11% опитаних республіканців схиляються до думки, що Україна більш винна в розв’язанні війни.

Команда Трампа на першому етапі може, звісно, вдаватися до різних не надто доброчесних прийомів і методів тиску на Україну. Та якщо громадська думка у США вважатиме, що американський президент замість демонстрації сили прогнувся перед Путіним і виявився слабким боягузливим лідером, це може дуже боляче вдарити по електоральних перспективах республіканців. Пряники для диктаторів мають свою ціну.