Новый лидер демократического мира: кто может заменить Соединенные Штаты

Майже напевно ми спостерігаємо завершення епохи Pax Americana.

Це було багаторічною метою багатьох лівих, які боролися з "американським імперіалізмом".

Натомість нинішній удар по світовому порядку вчиняє уряд США, очолюваний правими радикалами.

Втім, це не дивно – американські ультраправі завжди були більшими ізоляціоністами, аніж їхній ліберальний істеблішмент.

Питання в тому, як відреагують основні союзники Америки в Європі та Східній Азії, які залежать від США у забезпеченні своєї безпеки.

Європейські лідери терміново скликали зустрічі, де було сказано багато сміливих слів.

Кая Каллас, висока представниця Європейського Союзу з питань зовнішніх справ та політики безпеки, написала в X, що "вільний світ потребує нового лідера" і що "це ми, європейці, маємо брати на себе цей виклик".

Прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер говорив про "момент, що трапляється раз у покоління", і пообіцяв працювати з Францією, єдиною іншою європейською країною з ядерною зброєю, щоб допомогти досягти справедливого припинення вогню для України.

Найбільш вражаючою була заява Фрідріха Мерца, ймовірного канцлера Німеччини, який раніше був затятим атлантистом, що Європі необхідно "досягти незалежності від США".

Найкраще, на що ми можемо сподіватися, це що зрада президента США Дональда Трампа щодо традиційних союзників Америки, приниження України, заохочення правого екстремізму та обіймання войовничих автократів змусить європейські та східноазійські демократії сформувати нові оборонні альянси.

Необхідність нового порядку беззаперечна.

Але так само беззаперечні й пов'язані з цим труднощі.

ЄС не є військовою потугою, і сумнівно, що "коаліція охочих" на чолі з Великою Британією та Францією зможе компенсувати американські гарантії безпеки.

Навіть якщо європейські країни знайдуть спосіб побудувати військовий альянс, здатний замінити НАТО, очолюваний США, це займе роки.

І цього не можна досягти без лідерства Німеччини, найбільшої економіки блоку.

У 2011 році польський міністр закордонних справ Радослав Сікорський сказав німецькій аудиторії в Берліні, що він боїться "німецької сили менше, ніж німецької бездіяльності".

Багато європейців, навіть у країнах, які колись пережили жорстоку нацистську окупацію, погодяться з цією тезою.

Але це твердження може не поділяти достатня кількість німців, які досі нервують через відновлення військової рішучості, яка не так давно зруйнувала більшу частину Європи – в тому числі й саму Німеччину.

Інші в країні підтримують проросійську позицію.

На нещодавніх федеральних виборах у Німеччині друге місце посіла ультраправа партія "Альтернатива для Німеччини", яка симпатизує Трампу та російському президенту Владіміру Путіну, а також виступає проти подальшої підтримки України.

У Східній та Південно-Східній Азії ситуація ще складніша.

На відміну від Великої Британії та Франції, жоден з азійських союзників США не має ядерної зброї.

І не має еквівалента НАТО для захисту від зростаючої домінації Китаю.

Найбагатший союзник Америки, Японія, повністю залежить від американських гарантій безпеки.

Так само і Південна Корея, яка постійно перебуває під загрозою з боку ядерного диктаторського режиму в КНДР.

Підтримка США також має вирішальне значення для країн Південно-Східної Азії, які намагаються захистити себе від китайської агресії.

А ще є Тайвань, який не має формального договору про безпеку з США.

Якщо Трамп готовий пожертвувати Україною, щоб укласти угоду з Путіним, він може так само бути готовий торгувати демократією Тайваню, щоб вести бізнес з китайським президентом Сі Цзіньпіном.

Якщо Pax Americana закінчиться у Східній та Південно-Східній Азії, єдиним способом зупинити Китай від перетворення своїх сусідів на васалів буде створення азійського НАТО.

Це включатиме демократії, такі як Південна Корея, Тайвань, Індонезія, Малайзія та Філіппіни, але також деякі напівдемократії (Сінгапур і Таїланд) і, можливо, навіть деякі автократії (В'єтнам).

Але ця організація зіткнеться з проблемою, подібною до тієї, що стоїть перед європейським альянсом.

Японія є єдиною країною, достатньо сильною, щоб очолити таку різноманітну коаліцію.

Але багато хто в Азії остерігаються делегувати таку велику роль країні, якою довгий час керувала консервативна партія, лідери якої неохоче визнають жахливі дії своїх попередників у Другій світовій війні.

А на додачу більшість японців, як і багато німців, ще не готові довіряти собі.

Pax Americana в Азії та Європі повинна була колись закінчитися.

Угода, за якою багато багатих країн повністю залежать від однієї наддержави у своїй безпеці, ніколи не була здоровою довгостроковою угодою.

Але час і спосіб її загибелі не могли бути гіршими.

Як європейські, так і азійські демократії мають зіткнутися з ворожою коаліцією автократій – Росією, Китаєм, Іраном і Північною Кореєю, а їхній захисник погрожує відмовитися від підтримки, залишаючи мало часу на відновлення міцної оборони.

Натомість попри всі благі наміри може статися так, що союзники Америки, яких вона залишила, панікуватимуть і шукатимуть захисту в однієї з великих держав.

Південнокорейці та південноазійці можуть звернутися до Китаю.

Британці можуть покладатися на своє "особливе партнерство" з США, в той час як німці – і, можливо, навіть французи, якщо Марін Ле Пен виграє наступні президентські вибори, – можуть звернутися до Росії.

А Японія, залишена наодинці, може подолати свою алергію до ядерного озброєння після Хіросіми.

Нічого з цього не є беззаперечним.

Можливо, європейці зберуться разом.

Можливо, гавкіт Трампа гірший за його укус.

Можливо, американці не відмовляться від Азії.

Але не варто на це покладатися.

Єдиним щитом проти авторитаризму стали ключові демократії в Європі та Азії.

І обов'язок захищати політичну свободу буде в основному покладено на дві країни – Німеччину та Японію.

Країни, які колись зробили так багато для знищення цих свобод.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.