"Шантаж почався ще до скандалу з Трампом": інтерв'ю з ексглавою МЗС України

28 лютого у Білому домі відбулася зустріч Володимира Зеленського і Дональда Трампа, яка закінчилася публічним скандалом. Після сварки звучали різні заяви, як від України, так і з боку Сполучених Штатів. Заяви останніх щодо військової допомоги схожі на спроби схилити українську сторону до поступок. Проте справжній шантаж з боку США почався ще до поїздки Зеленського до Вашингтона.

Про це в інтерв'ю 24 Каналу розповів ексміністр закордонних справ України Вадим Пристайко. Що пішло не так у Білому домі, як ще Україна може отримати військову допомогу від Сполучених Штатів і чого чекати від Китаю, коли його союзник – Росія налагоджує "дружбу" з ворогом – США – читайте далі у матеріалі.

Що пішло не так в Овальному кабінеті

США заявляли, що угода про корисні копалини могла мати гарантії безпеки, тому була вигідною для обох сторін. Утім, якби вони були, то чи намагався б Володимир Зеленський сперечатися при такій кількості ЗМІ? Чому пресконференція була перед тим, як підписали угода, а не після? Лунають конспірологічні теорії, що це могло бути сплановано. Як ви думаєте?

Очевидно, що в цій угоді не було гарантій, щонайменше у тих документах, що були оприлюднені до початку переговорів. Загалом бувають такі варіанти, коли до початку розмови запрошена преса. Вона робить знімки, як члени делегацій тиснуть руки, говорять про те, що зараз перед ними стоїть важливе завдання, а за годину будуть готові поговорити з пресою.

Однак сторони намагаються не вести переговори публічно. Для того є зачинені двері, щоб можна було дати волю емоціям або розрахунку та не виносити це на огляд преси. Ба більше, це відбувається в Білому домі, куди запрошена переважно американська преса. Очевидно, що ця преса висвітлюватиме подію в потрібному для Овального кабінету ключі.

На мою думку, як дипломата, позиція України мала бути така: треба було сказати, що це дуже складні питання, тому треба перейти в кімнату і детально їх обговорювати. Мені здавалося, що провокації з боку американської сторони були, і на кожну провокацію треба було стримано відповідати та сказати, що саме для цього ми приїхали, бо ці питання є дуже важливими для України.

Повне інтерв'ю з ексглавою МЗС України Вадимом Пристайком: дивіться відео

Дискусія пішла не в тому напрямку. Емоції захлеснули обидві сторони. Врешті-решт ми не бачимо ні угоди, ні продовження розмови щодо гарантій для України. Не думаю, що є якийсь сенс для американської сторони вимагати, щоб приїхав новий президент на переговори. Такого не буде. Це завищена позиція, від якої всі з часом відмовляться. Думаю, нам вдасться перегорнути цю сторінку.

Якщо ставитися до цієї ситуації, як до провокації, то хто відповідальний за те, що президента Зеленського не підготували або не попередили про такий сценарій? Адже від Трампа вже лунали різні контроверсійні заяви в бік України та Зеленського, тобто ще до зустрічі всі розуміли, що суперечка між сторонами має високий градус.

На моє переконання, якщо американській стороні вдалося знизити рівень цієї угоди до просто обговорення і взаємодії щодо мінеральних ресурсів, треба було залишити це як угоду про мінеральні ресурси. Я розумію, що українська делегація вважала, що це і є та можливість, щоб спробувати зав'язати те, що потрібно Україні, з тим, що треба американцям. Однак ви побачили, що саме згадування про гарантії розлютило американську сторону.

Думаю, що, можливо, ця угода і не повинна була бути підписана у тому варіанті, який запропонували Україні. Якщо зараз зробити крок назад і спробувати пояснити американцям, що є інший варіант, можливо, варто б закрити цю угоду взагалі.

Як ще Україна може отримати зброю від США

Під іншим варіантом я, наприклад, запропонував би американцям повернутися до ідеї ленд-лізу, коли країні надають допомогу, але не безоплатно. Це те, що турбує Трампа, те, про що він говорить щодня.

Можна було б запропонувати цілий план на 1 чи 10 років, чітко прописати: скільки це коштує, яка допомога Україні потрібна, як розраховуватися в майбутньому – чи гроші візьмуть з російських заморожених активів, чи це будуть гроші внаслідок спільної розробки мінеральних ресурсів. Це буде складніша угода, але це певна системність, якої Україні не вистачало до цього.

Крім того, можна запропонувати США великі проєкти: будівництво ядерних електростанцій, відбудова дамби на Дніпрі – те, на що Трамп міг би сказати, що розмова була просто про мінерали, а він приніс готову угоду на мільярди-мільярди доларів і робочі місця для американців. Ось це була б вже прагматична, серйозна, доросла розмова.

Шантаж Трампа почався задовго до скандалу в Білому домі

У своїй книзі Трамп пише, що для нього переговори – це не пошук компромісу, а гра, в якій перемагає той, хто вміє тиснути та маніпулювати. У цій ситуації Трамп намагається і Росію, і Україну схилити до поступок чи щоб Україна намагалася здати якомога більше своїх позицій?

На превеликий жаль, я повністю погоджуюсь з вами. Напевно, американська адміністрація намагається це зробити. США відчувають або вже отримали сигнал від російської сторони, що з їхнього боку ніякого "пасування" не буде. Росію влаштовує все й так: де вона перебуває і чого вона досягає.

Щоб закрити цю справу і нарешті рухатися до якихось теоретичних бізнесових або інших контрактів з Росією, треба схилити до поступок українську сторону, яка і так залежна від американської допомоги. Мовляв, нікуди вона не дінеться.

Факт цих переговорів зірваний, але якщо говорити про користь, то вона в тому, що Україну така пропозиція не влаштовує. Треба пройти через болючий процес оновлення цієї пропозиції. Хтось має поступитися, зменшити своє его. Думаю, це мають зробити обидві сторони і знову сісти за стіл переговорів.

Американцям чітко треба пояснити, що сьогодні є один президент України. Вибори неможливі, тому що росіяни не дають можливості їх провести, отже – навіть не мрійте про це. Але ніхто не каже все ж про те, що не можна умовно призначити якісь переговорні команди, які напрацьовуватимуть спільні комерційні справи та паралельно думатимуть, яку безпеку це може гарантувати. Ніякі домовленості про розробку копалин не нададуть безпеку Україні.

Цікаво почути вашу думку щодо однієї із заяв Трампа. У своїй соцмережі написав, що є єдиним президентом Сполучених Штатів, який не віддав жодної української землі путінській Росії.

Я не особливо хочу обговорювати те, що генерує президент Сполучених Штатів. Не тільки з дипломатичного погляду. Він, на превеликий жаль, дуже часто відмовляється від того, що говорить, або "не пам'ятає" – чи дійсно називав Зеленського диктатором, чи дійсно в нього 4% підтримки. Хоча очевидно, що ні одне, ні друге не є правдою.

Він може підштовхувати нас до того, що розмова, яка має сьогодні відбутися (виступ у Конгресі – 24 Канал), може стосуватися допомоги для України. Це критичний момент, але нашим завданням буде продемонструвати, що це всього-на-всього допомога.

Усе одно ініціатива залишається за Україною. Крім того, у повному або не повному обсязі, але ми маємо сформувати для себе такий "парашут" з нашими європейськими партнерами. у випадку, якщо США підуть на скорочення допомоги.

Спікер Палати представників США Майк Джонсон висунув вимоги до Зеленського. Мовляв, або Зеленський "схаменеться" і повернеться, або "це має зробити хтось інший". Джонсон заявив, що угода про корисні копалини є виграшною для всіх: надасть доступ Штатам до необхідних рідкісноземельних мінералів і забезпечить певний рівень безпеки для України. Навіть в цій заяві лунало, що "ми", тобто США, на першому місці. На вашу думку, цю заяву потрібно розцінювати як шантаж чи як правильно трактувати?

Мені здається, що ми пропустили з вами момент справжнього шантажу. Цей шантаж був тоді, коли українській стороні запропонували внести ідею про мінеральні ресурси в так званий План перемоги Зеленського.

Думаєте, це не ідея України?

Наскільки я розумію, це була ідея, яку підказали нашими партнерам з самого початку, сказавши, що якщо її запропонують, то це гарно сприймуть. І, як бачите, це дійсно сприйняли доволі позитивно. Жодний з пунктів мирного плану Зеленського, який починався з членства України в НАТО, не зацікавив американську сторону. Тільки цей один конкретний пункт.

Ба більше, вся розмова (зі Сполученими Штатами – 24 Канал) ведеться тільки про ці ресурси. Навіть якби США там були – незрозуміло, за скільки років їх можна викопати. Проте ми говоримо тільки про цей ресурс, більше ні про що. У цьому є небезпека для нас з вами. Ми ведемо розмови не про те, що нам зараз потрібно. Американці ведуть розмову лише про ресурси.

Зблизити позиції обох сторін – це надскладне завдання для української дипломатії та насамперед для президента України. Але те, що нам диктують, мовляв, ми маємо або віддати ресурси, або змінити президента, – мені нагадує розмови росіян. Вони теж вимагають, щоб, на їх думку, "нелегітимний" президент Зеленський зійшов з трону і дав можливість зайнятися цим комусь більш гнучкому.

Зеленський в Білому домі / Getty Images

Скоро у Трампа можуть закінчитися "пряники" для Путіна

Російський диктатор Путін також заявив, що у них набагато більше різних ресурсів. Вони теж можуть запропонувати Трампу свої корисні копалини? Так вони намагаються "перекупити" Трампа?

Ми робимо помилку, коли говоримо з партнерами не мовою цінностей, а мовою ціни. У росіян більший ресурс. У них не лише окуповані українські території, але й Сибір. Там є алюміній, титан і так далі. Якщо ми дозволимо просто пропонувати ресурси, то росіяни переб'ють це ціною. Зараз вони це й роблять. Можливо, Трамп і його адміністрація розуміють, але це точно не грає в наш бік.

Ми вже загрузнули в цій дискусії. Нам потрібно не тільки показувати нашим партнерам, що цікавого є в Україні, але й розширити цей перелік до багатьох комерційних сучасних та майбутніх операцій. Туди треба додати забезпечення всього світу зерном, а не лише Сполучених Штатів. Хоча це теж буде частиною глобальної безпеки для США. Нам варто повернути спокійну дискусію щодо постачання зброї коштом майбутніх кредитів.

Велика Британія запропонувала зброю у межах кредиту, і немає різниці, що це можуть покрити через російські активи. Це дозволяє Дональду Трампу сказати: "Бачите, Європа дає кредити, а ми давали безплатно". Треба подякувати за те, що давали безплатно й підтвердити, що ми готові брати кредити. Нам потрібна зброя. І ми будемо розплачуватися за неї у майбутньому.

Є припущення, чому в Трампа досить м'яка риторика щодо Росії. Bild пише, що Трамп таємно працює над поверненням "Північного потоку-2". США та Росія ведуть таємні переговори. Це може бути частиною головоломки для припинення війни в Україні?

Не думаю, що тут йдеться про конкретний трубопровід, який ржавіє. Однак точно розумію, що Штати зацікавлені в продажу свого скрапленого газу по всьому світу. Це не таємниця. Трамп ще під час своєї першої каденції говорив, що США захищають Європу, а вона в цей час купує дешевий російський газ. Ця фраза так і сидить у нього в голові. Але газ – тільки один із ресурсів. Він важливий, але зараз стає менш критичним. Є інші варіанти.

Нам треба повертати в дискусію, що мінерали – це дуже добре для нових технологій, для протистояння проти Китаю. Але створення безпечного світу, в якому логістичні та інші потоки приносять комерцію – не менш цікава розмова. І цьому всьому заважає агресія Росії. Якщо усунути з цього рівняння російську агресію, то відкриється багато перспектив. Навіть ті, про які ми зараз не думаємо. Ми дозволили затиснути все в одну угоду про якісь там незрозумілі матеріали. Є там вони взагалі чи ні.

Глава Пентагону наказав припинити кібероперації проти Росії. Чи могло таке рішення виникнути після зустрічі Трампа і Зеленського? Чи це готували раніше?

Це рішення – одна із тих частин пакету, який американці пропонують зараз росіянам. Перша частина – це просто переговори. Це величезна перемога для Путіна, бо він упродовж кількох років перебував в ізоляції від західного світу. Росіяни радіють на своєму телебаченні. Потім пішла розмова про повернення послів та дипломатів. Тепер йдеться про припинення "кібернетичних атак". Ми не знаємо, що пропонували.

З погляду дипломатичних методів ведення переговорів є така річ, що якщо сторона викидає одразу забагато позитиву, щоб сподобатися іншій стороні, то це може призвести до абсолютно зворотної реакції. Росія може повірити, що вона настільки сильна та важлива, що США розстелили "червону доріжку" та відмовляються від усіх своїх аргументів. А не здають їх в обмін на кроки Росії у відповідь.

До цього часу я не бачив жодного кроку з боку Росії. Ба більше, вони навмисно затягують переговори. Коли американці кажуть, що завтра відбудуться нові переговори, то росіяни одразу відповідають, що переговорів не буде. Потім американці кажуть, що домовилися про європейські війська на території України, і це влаштовує Сполучені Штати. Росіяни ж кажуть, що ніяких європейських військ не буде.

Це зовсім інший стиль ведення переговорів. Дуже скоро американська адміністрація зрозуміє, що їхня добра воля вичерпалась. Тоді "пряники" закінчаться й треба буде знову братися за "батіг".

Про миротворців в Україні і можливе перемир'я на місяць

Щодо миротворців в Україні. Сєргєй Лавров називає європейські пропозиції "нахабними" і говорить, що це неможливо без згоди Росії. Мовляв, таке розміщення може спровокувати подальші бойові дії. Як оцінити такі заяви Лаврова з дипломатичного погляду?

Це – шантаж. Вони намагаються налякати європейців, що "ви з нами не поговорили та США ще й проти". Хоча Трамп казав, що цю ідею можна реалізувати, але американців там не буде.

Якщо Україна захоче розмістити на своїй території військові контингенти, то ніхто не має запитувати Росію. Це суто наше рішення. Єдине, я б не став згадувати слово "миротворці", бо миротворці не з'являться, поки ведеться активна фаза бойових дій. Нам не треба себе обмежувати. Нам потрібні контингенти наших друзів на нашій території. Нехай це буде, як говорять зараз британці й французи, – місія охочих.

Така ідея обговорювалася в українському сегменті Інтернету не один раз. Якщо ми не можемо отримати підтримку всього НАТО, тоді нам потрібно сформувати із членів Альянсу та інших союзників групу країн, яка прийде на допомогу Україні. Миротворці – це пізніший етап, коли треба буде забезпечити дотримання домовленостей. Зараз йде активна фаза, коли потрібна військова допомога.

Велика Британія та Франція заявляли, що готові надати миротворців. Також Еммануель Макрон говорив про план перемир'я на місяць в повітрі, на морі та в енергетичній інфраструктурі. Вже зараз в уряді Британії кажуть, що узгодженого бачення цієї ідеї поки немає. Чи робоча це схема?

Думаю, Україна погодиться з цією схемою. Усе, що дозволить нам отримати "передишку" та військові сили наших друзів на нашій території, – це корисно. Так іноді роблять, щоб побудувати довіру між сторонами. Спробувати з чогось маленького. Але не треба зайвого оптимізму. Під час Мінських домовленостей оголошували, а потім зривали більш ніж два десятки перемир'їв. Деякі протрималися майже по 2 місяці.

Пропозиція Франції та Великої Британії розширює коло країн, які залучені. Дай Боже, щоб це стосувалося закриття повітряного простору від обстрілів. Це буде складно зробити технічно, але це крок в правильному напрямку.

Чи може Росія скористатися цим місяцем, щоб з неї зняли санкції? Або щоб ми перестали бити по їхніх енергетичних об'єктах, бо вони страждають від цього.

Чесно кажучи, наша енергетична інфраструктура страждає ще сильніше. Наші спроби якраз стосувалися того, аби використати цей аргумент в майбутньому. Це така "курська операція" навпаки. Якщо ми отримаємо таку ж "передишку" як і Росія, то бачу в цьому лише позитив. Однак я не дуже покладаюсь на реалістичність цієї операції.

Ви вважаєте, що Росія навряд чи дотримається перемир'я?

Думаю, Росія навмисно все зриватиме. Вона захоче показати, що європейці без США не здатні нічого досягти. На це будуть спрямовані їхні зусилля.

Усе залежить від того, як наші партнери до цього поставляться. Якщо вони знайдуть в собі силу, сміливість та впертість сказати, що вони збиватимуть усе, що з'явиться в українському повітрі, то це буде зовсім інший рівень. Це те, що ми мали отримати від партнерів ще давним-давно.

Хто може бути "містком" між Трампом і Зеленський

З одного боку, тішило те, як європейські країни підтримували Зеленського після зустрічі з Трампом. З іншого боку, не хочеться, аби це закінчилося лише словами. Поки що бачимо, що Велика Британія виділила нам велику допомогу. Чи буде велика допомога від інших країн? Чи це поодинокий випадок?

По-перше, слава Богу, що британці з нами. Вони були з нами ще з першого дня. Ті самі ракети ППО, які нам передадуть у межах останньої домовленості, постачалися ще до моменту повномасштабної війни. Це те, що врятувало нас в перші години, дні та місяці.

Ця ракета відома нашим Збройним Силам. Вона найкраща в цьому класі й дійсно дуже нам потрібна. П'ять тисяч одиниць – це дуже гарний показник. Вони дозволять захистити небо щонайменше від дронів. Вони не мають дуже великої дальності, але питання не в цьому. Питання в тому, що Британія своїм прикладом продовжує підштовхувати всіх інших до того, аби зайняти сильнішу позицію.

Мені не дуже подобається в цій ситуації, що таке враження ніби ми радіємо, що один наш партнер захищає нас від іншого партнера. Як дипломат, я завжди намагаюся, аби наші партнери всі були на одному боці, навіть якщо сьогодні десь у чомусь не зійшлися. А наш ворог – чітко відокремлений. На нього має бути спрямована вся наша агресія та підтримка.

Партнери допомагають ще й в тому, аби трошки прикрити цей скандал з Трампом. Я знаю, що і Кір Стармер, і Еммануель Макрон подзвонили президенту Трампу, намагаючись нам допомогти. Нам треба підіграти цим зусиллям партнерів і все ж таки відновити відносини з США. Це ключ до нашого виживання.

Чи міг би Кір Стармер стати тим лідером в Європі, який зможе об'єднати навколо себе європейських партнерів, лідерів країн і стати містком між США та Україною?

У Британії це робили. Не всі пам'ятають, що саме Британія придумала засідання міністрів оборони у форматі "Рамштайн". Міністр оборони Бен Воллес проводив перші засідання. Поки в останні місяці COVID-19 не можна було збиратися особисто, вони проходили онлайн. "Рамштайном" це стало називатися, коли міністри змогли зібратися на військовій базі в Німеччині. Американці, як власники бази, далі вели ці переговори, тобто Велика Британія не знімала з себе такої ролі.

Попри зміну уряду у Британії, у державі є унікальний консенсус. Серед наших партнерів хіба що наші друзі – країни Балтики – мають таку тверду позицію суспільства щодо підтримки України. Очевидно, що Стармеру випадає відігравати роль містка. Також згадаємо їхні особливі відносини зі Сполученими Штатами.

Зеленський і Кір Стармер / Getty Images

Проте рано чи пізно Росія знову почне трясти своєю "ядерною дубиною". Протиставити їй щось можуть лише такі ж потужні партнери, як США. На жаль, ні Франція, ні Британія не мають такої кількості ядерної зброї. Це дозволяє росіянам зловживати та шантажувати всіх, зокрема й наших найбільших партнерів.

Наші партнери почуваються набагато впевненішими, коли за їхньою спиною стоять Сполучені Штати. Саме цього намагалися досягти Макрон і Стармер у перемовинах із Трампом перед поїздкою Зеленського до США. Вони діють системно. Нам треба допомогти їм виробити цей механізм. Забезпечити, щоб за всіма нами стояли Сполучені Штати – з розвідданими, грошима, зброєю і зрештою з "ядерною дубиною".

На вашу думку, чи могла б Італія відіграти таку ж роль дипломатичного мосту між Україною та США? Прем'єрка Джорджія Мелоні, коментуючи зустріч Зеленського і Трампа, сказала, що "усім сторонам шкода" щодо сварки у Білому домі. Володимир Зеленський говорить про те, що він лише хотів донести свою думку і бути почутим. Чи могла б Мелоні донести це до Трампа, адже вони мають майже дружні відносини?

Думаю, вона саме це і намагалася пояснити. Вона не хотіла брати на себе зобов'язання, якщо не зможе їх виконати. Мелоні – досвідчений політик і тримає емоції під контролем. Вона намагається говорити так, щоб в обох сторін залишалася можливість повернутися, не закриваючи жодної з опцій. Нам треба вчитися у таких досвідчених політиків, і дуже добре, що вони на нашому боці.

Мелоні також каже, що "ми на боці всіх". Усі хочуть, щоб ми знову сіли за стіл переговорів. Для цього потрібно зробити необхідні кроки. Їй здається, що і Зеленський готовий, і Трамп не проти. Сподіваюся, що внаслідок усіх цих дипломатичних зусиль градус емоцій вщухне й ми зможемо відновити спокійну розмову. Хоча ідеально було б не доводити до цього від самого початку.

На вашу думку, чи можемо ми побачити українських та американських міністрів за підписанням угоди? Зеленський казав, що це можна буде організувати. Чи готові до цього США?

Я взагалі з самого початку це зробив би. Це дуже проста "рамкова угода". У ній немає ні цифр, ні, на превеликий жаль, гарантій. Саме для цього є міністри та існує Міністерство закордонних справ, яке могло б підписати цю угоду, створивши підґрунтя для більш серйозної розмови майбутнього президента. Можливо, нам здавалося, що під час розмови вдасться досягти кращої домовленості. Не вийшло.

Як нам будувати дипломатичну комунікацію зі США? Під час зустрічі Зеленського і Трампа Джей Ді Венс згадав поїздку нашого президента до Пенсильванії. Чи можна сказати, що вони образилися на адміністрацію Зеленського за те, що він зустрівся з демократами, але не зустрівся з республіканцями? Тоді Трамп казав, що він не проти зустрітися із Зеленським. Чи може це бути своєрідною помстою?

Напевно, ви маєте рацію. Накопичилася певна кількість проблем, які потрібно розв'язати. Треба нагадати усім, що ми хотіли швидко розв'язати це питання, для цього й була проведена зустріч президентів. Не все пішло ідеально, тож повернімося до традиційних методів.

Існують дипломати, міністри закордонних справ, міністри економіки, які зацікавлені в конкретних ресурсах. Є міністри оборони, які знають, які безпекові гарантії нам потрібні. Давайте глибоко вдихнемо, повернемося назад, закриємо цю сторінку і рухатимемося далі. Ми теж пам'ятаємо багато образ, але зараз у нас не та ситуація, коли варто все це викидати на стіл.

Чого чекати від Китаю

Як ви думаєте, чи намагаються США вивести Росію з ізоляції, щоб послабити Китай? Чи це справжня мета – дійсно відірвати Росію від Китаю?

Якби це була єдина і справжня мета, думаю, американці не говорили б про неї так голосно. Така мета передбачає складну, приховану роботу за спинами всіх. Адже врешті-решт США треба сказати Росії, що вони хочуть, щоб Росія була окремо від Китаю. Китай це теж чудово розуміє. Російські ресурси йому потрібні для майбутнього протистояння зі Сполученими Штатами – ті самі матеріали, про які ми зараз говоримо з американцями, так само потрібні й китайцям.

Якби це була єдина мета, вони б діяли дуже тихо. У них сильна дипломатія, яка здатна це робити, є розвідка та інші інструменти. Мені здається, картина значно складніша. Оскільки ця адміністрація лише переживає перші дні, на поверхню випливають найпростіші рішення. З часом навіть ця адміністрація зрозуміє, що світ набагато складніший. Треба шукати партнерства, говорити про цінності, а вже потім – про ціну.

Хто може дійсно надати реальні гарантії безпеки? Минулого тижня з'явилися заяви про підтримку Туреччиною нашого вступу до НАТО, відбулися зустрічі Зеленського з Реджепом Ердоганом. Чи могла б Туреччина стати нашим союзником? На саміті в Лондоні також були представники Канади та Туреччини.

Знаєте, Туреччина могла б відіграти більш позитивну роль у підтримці нашого вступу до НАТО ще раніше. За всі 20 років, що ми активно прагнемо вступити до Альянсу, у нас не було чіткої підтримки з боку Туреччини. Лунали загальні слова, але мало конкретних дій. Зараз, коли Туреччина розуміє, що членство України в НАТО поки що не на порядку денному, то про це дуже легко й безпечно говорити.

Нам потрібно, щоб усі партнери, зокрема Туреччина, Канада, а також ті, хто не є формальними членами НАТО, але тримаються близько, як-от Японія, Південна Корея, Австралія, Нова Зеландія та інші, визначилися й зрозуміли, на чиєму вони боці. Зараз перед урядом і дипломатією стоїть конкретне завдання – зібрати всю можливу допомогу, не відкидаючи жодної пропозиції. Особливо якщо ця допомога є щирою і ми розуміємо, що можемо собі її дозволити.

Сполучені Штати через угоду про корисні копалини вимагають від нас чогось, що дозволить їм сказати своїм виборцям, що вони не надають допомогу Україні безплатно. Зараз такий час, коли вони мають пояснити виборцю, що його гроші колись повернуться. Радянський Союз виплачував США борги за допомогу у Другій світовій війні аж до 1980-х років. Це історія. Прикро це чути, але треба дорослішати. Це складний, агресивний, дорослий та конкурентний світ.

Чи можуть спалахнути нові війни? Така повільність Європи у прийнятті рішень насторожує. Вони розуміють, що Росія дійсно може готувати нову війну разом із Китаєм. Чи бачите ви фактори, які свідчать про підготовку?

Нам потрібно бути дуже обережними з такою риторикою, коли ми говоримо з європейцями та американцями. Мовляв, у вас теж може бути війна, ви просто цього не розумієте, тому повинні нам допомогти. Це може мати зворотний ефект.

Американці та європейці починають задумуватися, що може дійсно буде війна; може не варто віддавати усю зброю Україні; може ми зможемо уникнути третьої світової, навіть якщо Україну буде відкинуто й покинуто як жертву? Отже, аргумент про небезпеку війни треба дуже зважено використовувати, адже ми хочемо, щоб партнери прийшли та допомогли нам, поки ця війна не розповзлася.

Я не думаю, що Китай розпочне війну. Він продемонстрував себе як дуже досвідчений хижак, який чекає на можливості по всьому світу. Китай не збирається нападати зараз, коли збройні сили інших країн посилюються, кількість озброєнь зростає, а уряди налаштовані на жорстку риторику. Акції компаній, які виробляють зброю, зростають. Це точно не момент для Китаю розпочинати нову операцію.

Чи міг би Китай стати миротворцем у цій війні? Звісно, він міг зробити це ще у 2014 році, коли Росія вдерлася в Крим і на Донбас, але чи може Китай поставити зараз остаточну крапку? Чи варто нам шукати з ним діалог?

Це хороша ідея. Я думаю, що зараз не варто відкидати жодної можливості. Ми могли б спробувати налагодити відносини з Китаєм, але важливо, щоб це не виглядало так, мовляв, ми поїхали до Вашингтона, там вийшло не дуже, тож тепер їдемо до Пекіна. Це буде схоже на помсту. Проте ідея залучення Китаю до переговорів як нового елемента – дуже правильна. Потрібно лише діяти обережно й дипломатично.