Україна життя і смерті

«Я хотів би ще раз підкреслити відданість України миру. Ніхто з нас не хоче нескінченної війни. Україна готова якомога швидше сісти за стіл переговорів, щоб наблизити міцний мир. Ніхто так не хоче миру, як українці. Ми з моєю командою готові працювати під сильним керівництвом президента Трампа, щоб досягти міцного миру.

Ми готові працювати швидко, щоб припинити війну, і першими етапами можуть бути звільнення полонених і припинення вогню, заборона на ракети, безпілотники великої дальності, бомби на енергетичну та іншу цивільну інфраструктуру в небі, а також негайне припинення вогню на морі, якщо це зробить Росія. Потім ми хочемо дуже швидко пройти всі наступні етапи та працювати зі США, щоб досягти міцної остаточної угоди…» Таке повідомлення від Володимира Зеленського, опубліковане в мережі Х, може комусь у першому прочитанні здатися капітуляцією українського президента під неймовірним пропагандистським тиском з боку адміністрації Трампа, яка слідує за химерною зустріччю в Білому домі, свідками якої стала вся планета.

ВИБУХ У ВАШИНГТОНІ

Зеленський у зверненні, початок якого ми цитували, не вибачився перед президентом Трампом і його віце-президентом Венсом. У нього немає для цього причин, і він не мав би виправдовуватися. Його звернення ніби говорить: ми розуміємо необхідність для Трампа та його адміністрації визначити та визнати провідну позицію та роль Сполучених Штатів у досягненні припинення вогню та встановлення миру в Україні та навколо неї, і ми хочемо усунути звинувачення та наратив про те, що Україна та її керівництво є перешкодою цьому процесу.

Останніми днями ми мали змогу побачити причини такої відповіді з боку Києва: від Америки, через Угорщину та інших шанувальників і прихильників Трампа-Путіна в Європі, аж до Росії – президента Зеленського зображують якимось безвідповідальним і нахабним диктатором, який не хоче миру та припинення трирічної бійні у власній країні. Навіть всюдисущий Маск втрутився: треба «відновити демократію в Україні», а Зеленському залишити посаду та виїхати за кордон!? Абсурдність таких інтерпретацій не зменшила наполегливості найгучніших проповідників цієї пропаганди, з численних «виходів» у політику правої MAGA, яка неймовірно нагадує кінець 1930-х років... у Німеччині. Правда виглядає брехнею, брехня стає правдою, якщо її повторити достатньо разів, по-геббельсівські.

У день, коли Білий дім оголосив про призупинення військової підтримки України (що, принаймні на лінгвістичному та логічному рівні, мало б означати – тимчасово призупинено), з України надійшла чітка відповідь: наявних запасів боєприпасів може вистачити ще на півроку. У грі нервів, де, безсумнівно, можна очікувати нових сюрпризів і поворотів, зрозуміло кілька речей. По-перше, новий термін Трампа почався зі знищення та деградації всіх важливих структурних і політичних елементів, які були незмінними протягом десятиліть, тобто основної позиції та ролі Сполучених Штатів на міжнародній арені. Це не якийсь тактичний маневр чи косметична зміна – відхід від лідерської позиції в євроатлантичній політичній та безпековій констеляції є беззастережним і суттєвим. По-друге, зовнішньополітичні пріоритети Трампа базуються на новій інтерпретації американського націоналізму та ізоляціонізму, з глибоким презирством до всіх форм багатосторонності.

Тарифні бар'єри щодо Канади, ЄС і Китаю вже викликали негативну реакцію на фондових ринках США, загрожуючи втягнути економіку наймогутнішої країни світу в рецесію лише через два місяці його другого терміну. З політико-дипломатичної сторони медалі Трамп найбільш серйозно поставив під загрозу відносини з найближчими та історично надійними партнерами, з якими не було жодних обмежень навіть на рівні спецслужб, насамперед з Великою Британією та Австралією. По-третє, і це найбільш очевидно, дії та політика президентського кабінету (включаючи міністра оборони Хегсетта, радника з національної безпеки Волтца та директора з національної безпеки Габбард) чітко вказують на підтримку Путіна та інтересів Росії не лише в контексті України. Причини такого історичного «salto mortale» вислизають від раціональних пояснень, і навіть теорії про залежність Трампа від російських спецслужб не здаються такими вже «неможливими», як раніше.

Поспіх просувати припинення вогню в Україні, не згадуючи про будь-які зобов’язання чи поступки з боку Кремля, вказує на вісь Трамп-Путін і можливий зв’язок такої терміновості з величезними втратами та виснаженням військово-економічного комплексу в Росії. Не випадково міністр закордонних справ Польщі Сікорський говорив про таємний і терміновий продаж Путіним сотні тон золота з державних резервів. Нарешті, по-четверте, не виключається, що Трамп оголосить або хоча б згадає про варіант виходу США з НАТО. Його вірна тінь (головний фінансист кампанії та неформальний лідер MAGA) Ілон Маск також підтримує вихід США з ООН!

«Він так далеко не піде» — рефрен ми часто чули під час президентської кампанії. Він виявився дуже наївним. Трамп, на жаль, уже зайшов (надто) далеко, але назад, навіть в історичному розумінні цього слова.

ЄВРОПЕЙСЬКА ВІДПОВІДЬ

Європейський Союз змушений шукати швидкі та ефективні відповіді. Лондонський саміт був демонстрацією європейської єдності через необхідність. Це не вперше в історії Європи. Прем’єр-міністр Стармер продемонстрував лідерство, бажання продемонструвати суттєво інше ставлення до Зеленського порівняно з американським конфузом у Білому домі, а також зацікавленість (яку він продемонстрував у подальшій телефонній розмові з Трампом) залишатися своєрідним понтонним дипломатичним мостом до Вашингтона.

Його потужну промову в парламенті зі схваленням вислухав Найджел Фарадж, так само як навіть Марі Ле Пен приєдналася до засудження тих, хто заперечує російську агресію в Україні та відмовляється допомагати військам під командуванням Зеленського – таким чином залишивши Віктора Орбана та його друзів у Сербії та боснійському ентитеті Республіці Сербській на самоті, які смиренно аплодували проросійській політиці Трампа.

ЄС, за будь-якого сценарію, навіть найменш вірогідного – що це лише тимчасове «божевілля» та блеф Трампа. MAGA – стикається з найсерйознішим історичним викликом щодо власної мети та виживання. Перемога ХДС/ХСС у Німеччині в цьому сенсі хороша новина, як і участь канадського прем’єр-міністра Трюдо у зустрічах провідних європейських країн. Першим викликом, неминуче, є форма та спосіб конкретної військової підтримки України, а також участь у мирних переговорах. Таке враження, що в цьому сенсі існує ймовірність того, що США все ж відійдуть від своєї початкової позиції – переговори лише з росіянами, без українців і європейців. ЄС не уникнути, як і Туреччини теж. І говорити про Україну без України неможливо.

Другий виклик не повинен бути надто довгим – якщо ЄС хоче продемонструвати рішучість у вирішенні кризи – це розморожування понад 200 мільярдів євро заблокованих депозитів, які належать Росії, і їх використання для підтримки та компенсації Україні.

Третє завдання не є новим, але воно, безперечно, пов’язане з поточною ситуацією (не лише через нові блокади Угорщини Орбана та втручання угорських інституцій у внутрішні справи Боснії та Герцеговини), адже спроможність ЄС проводити внутрішні реформи значною мірою залежатиме від дій та рішень щодо України.

Коли і як ЄС справді буде готовий до нових членів, вирішальним чином визначатиметься вищезазначеними проблемами та потребами. Але спочатку головні речі.

Міодраг Влахович (перший міністр закордонних справ Чорногорії 2004-06, посол Чорногорії в США, Канаді, Римі та Ісландії)