Рецензія на фільм «Будинок з відьмою» / I Will Never Leave You Alone

З 6 березня на екранах кінотеатрів перед українським глядачем постав черговий низькобюджетний жахастик, якого ніхто не просив — «Будинок з відьмою». Оригінальна назва, щоправда, ні слова не каже ані про будинок, ані про відьом, але вже маємо те, що маємо. Наскільки було лячно під час перегляду, та чи було взагалі, як завжди, читайте в огляді нижче.

Плюси:

непогана робота від Кеннета Трухільйо; якісний моторошний грим відьми;

Мінуси:

не лячно, якщо дивитися на стрічку як на горор, і не проникливо, якщо вбачати у цій історії драму; лаконічний сюжет розтягли на повний метр; чи потрібне нам настільки песимістичне і похмуре кіно зараз — питання відкрите;

4/10

Оцінка
ITC.ua

«Будинок з відьмою» / I Will Never Leave You Alone

Жанр фільм жахів, психологічний трилер, драма
Режисер Д.В. Медофф
У ролях Кеннет Трухільйо, Катерина Айхенбергер, Крістофер Дженовезе, Емма Енн Ведемеєр, Кімберлі Максвелл, Пірс Лекі, Кеті Вілсон, Малік Джонс, Алекс Паркінсон
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb

Справедливості заради, і моторошна почвара, і стара занедбана халупа у фільмі дійсно є. Саме туди потрапляє достроково звільнений з в’язниці Річард Марвуд, який зобов’язується охороняти сумнівну нерухомість шість днів перед продажем забобонним покупцям. Подейкують, що у домі трапилися якісь страшні речі і там лишилися привиди померлих.

Не бажаючи повертатися за ґрати, ще й маючи нагоду отримати непогані гроші, чоловік погоджується на умови і заселяється в будинок. Він не має права покидати його, однак зовсім скоро стикається з незбагненним кошмаром — привидом зловісної відьми, яка починає терирозувати тимчасового новосельця. Чи вдасться стражденному протягнути ці дні і не стати жертвою потойбічного зла?

Сьогодні, щоб керуватися типовим жанровим тропом «привиди у будинку» і брати його за основу сюжету, потрібно бути або Джеймсом Ваном, або намагатися відходити від стандартної формули і якось освіжати погляд на запилені горор-кліше. Режисер і сценарист Д.В. Медофф, до його честі, спробував дати раду цьому виклику, однак йому не вистачило ані досвіду, ані вигадливості, ані ресурсів.

Спецпроєкти

«Будинок з відьмою» лише прикидається жахами про надприродну нечисть, яка перманентно скрипить мостинами, залишає таємничі повідомлення і стрімко виринає з-за рогу у затемненому кадрі заради чергового скрімера. Однак навсправжки це історія про біль втрати, почуття провини колишнього алкоголіка, важку психологічну травму і, як не дивно, післяпологову депресію (для довідки — остання не стосується головного героя).

Ну і, звісно, це про відчуженість та самотність, пов’язані з трагічним минулим Річарда, коли він втратив найдорожче, що у нього було. І тут стрічка виразно перегукується з нещодавнім, теж поганеньким, «Маяком смерті», у якому чоловік та його донька намагалися впоратися зі смертю, відповідно, дружини та матері.

Проблема у тому, що спостерігати за нескінченними душевними муками самотнього страждальця у старій віддаленій оселі зла, котра, як і маяк у вищезгаданому фільмі, символізує внутрішній стан персонажа — таке собі проведення часу біля екрану. Та й проникнутися його трагічною долею навряд чи вийде, бо творцям ще ж потрібно постійно перемикатися на якісь жахи, а це сильно руйнує і без того хитку драматургію.

Оповідання насичене численними флешбеками, які конфліктують власне з потугами налякати. Зате спогади проливають світло на минуле Річарда, і в одному з них Медофф дозволяє собі заборонений прийом, на який наважуються далеко не всі, що робить «Будинок з відьмою» максимально похмурим, депресивним і песимістичним. Навіть важко уявити, кому у здоровому глузді сьогодні захочеться дивитися на таке в кінотеатрі.

Ще з самої зав’язки усе, що відбувається на екрані, виглядає дещо нісенітно і скидається на місію якої-небудь відеогри у жанрі survival horror: герою потрібно протриматися певний час у замкненому просторі з потойбічними силами, озброївшись молотком, від якого користі як з цапа молока. Є тут навіть власний епізодичний NPC.

Та одна справа самому шукати вихід зі складної ситуації, коли інтерактивність викручена на максимум, і зовсім інша — бути стороннім спостерігачем не дуже захопливого дійства. Після перегляду важко позбутися думки, що сюжет для короткометражки (або парочки кат-сцен, якщо ми вже з якогось дива заговорили про геймінг) тут для чогось розтягнули на півтори години.

Через травму голосових зв’язок персонаж Кеннета Трухільйо не розмовляє, тож на плечі виконавця головної ролі лягло непросте завдання — пригнічений емоційний стан його Річарда потрібно було передати без слів. Актор дійсно непогано впорався з цим викликом, але це все одно не врятувало фільм.

Спецпроєкти

«Будинок з відьмою» — черговий дешевенький напівгорор, який без успіху намагається здаватися чимось більшим і суттєвішим, ніж він є насправді. У кадрі фігурує усього дві локації (ну добре, три з короткочасним хлівом) та кілька персонажів, одразу двох з яких буквально накриває почуття провини, зокрема через їхню тягу до пляшки. З іншого боку, про що ще могла зняти кіно людина з прізвищем Medoff?

Висновок:

«Будинок з відьмою» не працює ні як моторошний горор про потойбічну сутність, ні як щемлива драма про біль втрати і почуття провини, адже ці два напрямки скоріше конфліктують між собою замість того, щоб гармонійно доповнювати одне одного.