Жінці не місце на війні? Вони тут уже 10 років – інтерв'ю з ветеранкою Катериною Галушкою

Ще десять років тому образ жінки у війську залишався радше винятком, ніж нормою. Але війна змінила все. Сьогодні жінки служать у всіх військових підрозділах, виконують бойові завдання, командують підрозділами, рятують життя на передовій. Та чи готове суспільство сприймати їхню службу на рівних?

За офіційними даними, станом на початок 2025 року в Збройних силах України служить понад 60 тисяч жінок, з яких близько 20 тисяч перебувають безпосередньо на бойових позиціях. Вони виконують ту саму роботу, що й чоловіки, але суспільні стереотипи досі ставлять під сумнів їхню спроможність.

У рамках проєкту "Війна. Любов і терапія" 24 Канал поговорив із ветеранкою, бойовою медикинею, стратегічною комунікаційницею Генштабу та менеджеркою у "Повернись живим" Катериною Галушкою.

Початок шляху у війську

Коли у 2014 році в Україні почалася війна, Катерина Галушка лише закінчувала школу. В її планах було студентське життя, волонтерство та правозахисна діяльність. Дівчина ще тоді мала активну життєву позицію, займалась волонтерськими ініціативами – брала участь у моніторингу судів і роботи поліції, але одного дня знайомство з волонтеркою Київського військового шпиталю змінило її шлях.

Спілкування з пораненими військовими дало їй розуміння: за стінами шпиталю існує інший світ, сповнений історій боротьби та жертовності. Це викликало інтерес до армії, який поступово переріс у рішення діяти. У 2019 році Катерина приєдналася до "Повернись живим" і розповідала історії тих, хто захищає країну. Серед них була історія про жінку, яка після полону повернулася з тілами загиблих, щоб їхні родини змогли попрощатися.

"Ця історія і стала точкою неповернення, у голові з’явилась думка: "Якщо вона змогла зробити неймовірне, то чому б не спробувати і мені?" – подумала Катерина.

Рішення долучитись до Сил оборони Катерина вважає доленосним / Фото, надане 24 Каналу

Далі був вишкіл, і Катерина відчула, що її призначення у бойовій медицині. Згодом стала військовою, розширила свої інтереси до стратегічного мислення та інформаційних воєн і зрештою опинилася у штабі Головнокомандувача.

Такий шлях для жінки в армії досі сприймається неоднозначно. Близькі підтримували її, але були й ті, хто сумнівався у правильності її вибору. Проте для Катерини головне – не упередження, а власне усвідомлення: якщо ти готова боротися, роби це, незалежно від суспільних очікувань. Та стереотипи щодо жінок на війні завжди були поруч.

"Ти жінка – ти відволікаєш"

Одна з проблем, з якою Катерина зіштовхнулась, – це переконання, що жінка у військовому підрозділі є фактором, який відволікає чоловіків і "порушує дисципліну".

"Вперше це сталось у 2020 році, коли я приїхала на передову позицію, і мені одразу дали зрозуміти, що я не можу працювати там, де мала б за своїм фахом. Командир підрозділу сказав, що я буду відволікати бійців, бо серед них багато молодих, самотніх хлопців. Він просто не дозволив мені перебувати на ключовій позиції, де я мала б оперативно надавати медичну допомогу", – розповіла Катерина.

У такій ситуації кожна секунда має значення і може коштувати життя пораненого, а я мала бігти півтора кілометра по окопчиках, бо жінка.

Інша подібна ситуація сталась уже під час повномасштабного вторгнення. Разом із командою Катерина мала працювати як частина евакуаційного екіпажу – рятувати поранених із передової. Проте, коли командування дізналося, що у групі є жінка, ухвалили інше рішення, "з турботи".

"Нас поселили у точці, яка була набагато далі від місця евакуації. Це означало, що ми мали витрачати додаткові 15 хвилин на дорогу через місто, яке перебувало під постійними обстрілами. Бійці, яких треба було евакуювати, змушені були самостійно добиратися до точки збору, що могло займати кілька годин. Це були додаткові втрати часу, а значить – і людських життів", – додала медикиня.

Важливо. Коли ми говоримо про гендерні стереотипи, йдеться передусім про реальні проблеми під час військових операцій. Підхід до військовослужбовців повинен базуватися на їхніх навичках і професійних якостях, а не на статі.

Катерина Галушка – бойова медикиня у "Госпітальєрах" / Фото, надані 24 Каналу

Боротьба за право бути військовою

Катерина зізнається, що спочатку їй було важко протистояти авторитетним чоловікам, які мали звання і вважали свою думку незаперечною:

Перший час я просто мовчала, погоджувалася, просто плакала. Я не знала, як сперечатися з командиром, якому 40 років, коли тобі 20. Але пізніше зрозуміла, що потрібно боротися. Я почала відкрито висловлювати свою позицію, часом навіть жорстко і з лайкою. А головне – я показувала, що можу виконувати завдання не гірше за будь-якого чоловіка: приймала будь-які виклики, не відмовлялась від поставлених задач. Намагалася показати, що попри те, що я "жінка" в їхніх уявленнях, я готова робити свою роботу.

Жінок часто "не бачать" за призмою того, що вони жінки. Побачити в людині її особистість, вміння, розум, навики заважає фактор статті. На щастя, зараз в українських реаліях усе менше подібного, та будьмо відвертими – все ще іноді жінки повинні докладати значно більше зусиль, аби досягти успіху у тій чи іншій сфері. А надто на війні. У цьому контексті ми чуємо, що жінки фізично слабші, менш витривалі, більш емоційні.

Фрази на кшталт "ти жінка, тобі ще народжувати" є абсолютно нормальними і вважаються проявом турботи. Однак, погодьтесь, якщо жінка прийняла для себе рішення мобілізуватись, на рівні із чоловіками захищає незалежність держави, вочевидь вона розуміє усі наслідки своїх дій. І насправді подібні висловлювання – не турбота, а обмеження прав вибору. Чоловіка не питають, чи варто йому йти на війну, бо він ще може стати батьком. Тож чому це має бути аргументом для жінок?

Є стереотип про те, що жінки занадто емоційні і не можуть впоратися зі стресовими ситуаціями. З часом я навчилась зберігати "холодну голову", коли всі інші панікують. Але навіть тоді, коли я проявляю емоції, мені обов’язково кажуть, що я емоційна – просто через те, що я жінка,
– наголошує Катерина.

Псевдо Катерини – "ООН" / Фото, надане 24 Каналу

Фактично, жінкам доводиться боротися за своє право доводити свою компетентність щоразу, коли вони проявляють людські емоції.

А ось щодо фізичної підготовки, то слід розуміти, що й у чоловіків у війську вона теж різниться. І коли кажуть, що жінки слабші, це скоріше узагальнення, ніж правда. Водночас очевидно, що жінки та чоловіки мають різну фізіологію. І замість того, аби звинувачувати жінок у цьому, варто враховувати ці особливості та створювати умови, які навпаки – полегшували б виконання обов’язку.

Форма, яка не передбачена для жінок

Проблема не лише в суспільному сприйнятті, а й у реальних умовах служби. Жінки на фронті досі змушені пристосовуватися до форми, створеної для чоловіків. Бронежилети, які не підходять за розміром, відсутність зручного спорядження, навіть банальні гігієнічні питання – усе це стає додатковими випробуваннями.

Бронік – або зависає, або тисне. Взуття – або завелике, або замале. Але найгірше – це коли тебе намагаються переконати, що це "дрібниці". Хоча на полі бою зручність форми може означати різницю між життям і смертю,
– пояснює Катерина.

Довідково. Лише минулого року жіночу літню польову форму для ЗСУ поставили на забезпечення. До цього всім жінкам видавали лише комплект чоловічого крою та чоловічу спідню білизну. Ми вже мовчимо про засоби гігієни та розуміння біологічних моментів, які стосуються жіночого тіла. На практиці жінкам доводиться доводити свій професіоналізм всупереч очікуванням. Коли військовослужбовиці вимагають, аби їх форма відповідала фізичним особливостям, – це не про те, що жінці не місце в армії, бо їй незручно у формі чи що їй природою не передбачено подібних функцій. Це про те, що цих умов апріорі не було створено, коли їх створювали для чоловіків. Це те саме, що змусити водолаза-розвідника іти відбивати штурм або вести артилерійський бій у костюмі водолаза.

Все до болю просто та очевидно: для того, аби виконувати ті чи інші завдання, умови слід адаптувати. Хочете створити умови, за яких жінки концентруватимуться на ефективному виконанні завдань, – подбайте, аби в базовому комплекті/аптечці були тампони, прокладки, знеболювальні. І так, жінки здебільшого самі про це дбають. Однак на ротаціях купити засоби гігієни в рандомний момент може бути непросто.

Презентація літньої форми для жінок-військових / Фото АрміяInform

Війна нищить усіх: і жінок, і чоловіків

Питання значно глибше, ніж здається. Усе ті ж фізичні особливості можуть стати фактором, який визначатиме вплив війни на військових жінок і чоловіків – по-різному. Відповідно і механізми реабілітації теж мають бути створені як для чоловіків, так і для жінок. Очевидно, що на війні людина піддається багатьом викликам – стрес, важкі умови, ризики для здоров’я та життя, втрати.

Бути бойовим медиком – це постійний стрес. Після кожного виїзду я відчувала, як накопичуються травми – не лише фізичні, але й психологічні. Кожна евакуація пораненого, коли кожна секунда має значення, залишає свій відбиток. Чим важче поранення, тим складніше відрефлексувати цей момент,
– розповіла Катерина.

Зізнається, що часто після евакуацій відчувала синдром самозванця: ніби чогось не вміє, щось недопрацювала. Згодом дівчина зрозуміла, що постійний стрес, постійне перебування в режимі готовності до дії, впливає не лише на психологічне здоров’я, але й фізичну форму.

"Через виснаження, інтенсивний стрес і тривалі ротації у мене розвинулася тимчасова безплідність – місячних не було майже 9 місяців. І це проблема, яку зустрічають багато жінок у Силах оборони", – додала Катерина.

Жінки військові нечасто готові говорити про всі проблеми, з якими зіштовхуються у війську. Знову ж таки через упередження, через те, що вони не можуть показувати свої слабкості. Бо мусять вдвічі більше працювати, аби ніхто не подумав, що жінка слабша, що війна – це шкідливо для неї. Правда в тому, що війна шкодить усім, незалежно від статі. Говорити про ці проблеми важливо. Соромити жінок, звинувачувати у виборі – неправильно. Війна руйнує здоров’я і чоловіків, і жінок. Враховувати особливості важливо, але соромити за них, применшувати героїзм і їх вклад – неприпустимо.

Українські військовослужбовиці вже давно довели, що їхній внесок у перемогу такий же, як і чоловіків / Фото, надане 24 Каналу

Особисте життя і стосунки у військовому середовищі

Ще один поширений і безглуздий стереотип, що жінки приходять у військо не заради служби, а щоб знайти собі чоловіка. Це не просто хибне уявлення, а й знецінення внеску жінок у захист країни. Насправді жінки у війську виконують ті ж завдання, що й чоловіки, проходять такі ж навчання, несуть такі ж ризики та беруть на себе таку ж відповідальність. Ідея про те, що їхня мотивація обмежується особистим життям, повністю ігнорує реальність військової служби.

Часто ті, хто поширює цей стереотип, забувають, що військо – це не лише фронт і бойові завдання, а ще й спільнота людей, які проходять через надзвичайно складні випробування разом. Саме в таких умовах формується сильний зв’язок між людьми. І якщо хтось знаходить кохання на війні, це не має викликати осуд. Навпаки – це природно, адже в таких екстремальних умовах люди краще розуміють одне одного, а стосунки, побудовані на взаємопідтримці в таких складних обставинах, можуть бути міцнішими, ніж у цивільному житті.

Життя у війську – це не лише служба, а й кар’єра, і, як будь-яка інша робота, воно впливає на особисте життя. У війську через постійні ротації важко побудувати стосунки з людиною з цивільного середовища. Я, наприклад, не уявляю собі стосунків із чоловіком, який не розуміє цінності військової служби,
– зазначає Катерина.

Звинувачення жінок у тому, що вони "шукають чоловіків" у війську – це про подвійні стандарти. Адже чоловіки-військові, які будують стосунки під час служби, не стикаються з таким осудом. Для них це сприймається як природна частина життя. Чому ж тоді, коли йдеться про жінок, цей процес стає об’єктом критики?

Чи рівність означає обов’язкову мобілізацію

Останнім часом дискусії щодо загальної мобілізації жінок стали гострішими. Дехто вважає, що рівність передбачає однакові умови для всіх. Проте самі військові жінки наголошують: питання не в тому, щоб усіх змусити служити, а в тому, щоб нарешті визнати їхній внесок без додаткових пояснень.

Рівність – це не лише про обов’язок. Це про повагу. Чому чоловіка у військовій формі автоматично сприймають як героя, а жінку – як когось, хто просто "допомагає"?
– запитує Катерина.

При цьому дівчина звертає увагу, що Україна вже має історичний досвід періодичних воєн, і суспільству варто було б винести з цього уроки. Вона наводить як приклад систему оборонної підготовки в Ізраїлі.

"Мені дуже подобається концепція Ізраїлю, де після базових навчань кожен громадянин може пройти підготовку за своїм фахом, який йому підходить. Кожен переходить у резерв, і коли починається масштабування бойових дій, кожна людина вже має закріплене місце. Це дозволяє швидко мобілізувати професійно підготовлених людей."

Загальна підготовка населення не означає автоматичне відправлення всіх на фронт, проте створює ефективний резерв. Втім, українське суспільство поки не готове до таких змін через глибоко вкорінені стереотипи.

Було б добре, якби всі мали рівні можливості та знання ще до початку війни, а не шукали способи навчитися всього в екстрених умовах. Але суспільство поки що не готове прийняти обов’язкову військову підготовку для жінок нарівні з чоловіками,
– вважає Катерина.

Попри це, жінки в українському війську вже доводять свою професійність і спроможність нарівні з чоловіками. І хоча питання загальної мобілізації залишається відкритим, практика показує, що роль жінок у Збройних силах зростає – незалежно від законодавчих рішень.

Катерина також є стратегічною комунікаційницею Генштабу й менеджеркою у "Повернись живим" / Фото, надане 24 Каналу

Чому жінки у війську рідше стають символами героїзму?

Коли мова заходить про героїв війни, найчастіше ми чуємо імена чоловіків. Але поруч з ними воюють, ризикують життям і гинуть жінки. Чому ж вони менше присутні у публічному просторі?

"Коли загинув мій побратим, про нього написали всі. Про медичку, яка витягала поранених під тим самим обстрілом, згадали в останньому абзаці. Чому? Бо жінка? Бо її робота – це "природно"?" – ділиться своїми роздумами Катерина.

Час змінювати підхід. Час визнавати, що жінки у війську – не виняток, а рівноправна частина бойового братерства. Час героїзувати не лише окремих осіб, а всю їхню працю, їхню відвагу, їхнє право бути тими, ким вони є – військовими, захисницями, героями.

Війна – це виклик для всього суспільства. Рівність у відповідальності – це не лише про мобілізацію, а й про рівність можливостей у війську. Жінки вже довели свою ефективність на полі бою. Можливо, тепер справа за державою та суспільством – остаточно закріпити цей новий стандарт, аби жінки вели війну лише проти ворога, а не з безглуздими, застарілими упередженнями.