Геннадій Попенко: Є хороші пропозиції в армії, де на мене чекають

Щопонеділка на каналі 2+2 виходять нові випуски проєкту «Загублений світ», один із ведучих якого - військовослужбовець Геннадій Попенко. У 2022 році телеведучий з родиною пережили окупацію в Іванкові на Київщині. У червні того ж року Попенко пішов служити в ЗСУ. Торік актор отримав важку травму коліна під час тренувань і нині проходить реабілітацію.

В інтерв’ю Коротко про Геннадій Попенко розповів, чому вони з родиною вирішили переїхати з Києва до Іванкова, про наслідки травми, пропозицію продовжувати службу в ТЦК, виховання дітей та сімейні мрії.

Дітей неможливо відмежувати від реальності

- Геннадію, як почуваєтеся? Де ви берете сили після тривожних ночей?

- Зараз родиною живемо за містом. Після перебування в окупованому Іванкові ми там затрималися. Створили волонтерський центр разом з іншими активними мешканцями селища. Діти пішли в школу та садочок. А згодом авторитетно заявили, що їм тут подобається більше, ніж у Києві. І як би мені не подобалася столиця, але емоційний стан дітей є важливішим. Тому мені доводиться долати по 200 кілометрів для того, щоб з'їздити на роботу в Київ та повертатися назад.

Доволі часто біля нашого будинку проходить маршрут безпілотників ворога. Діти ночують у безпечнішій кімнаті, де є дві стіни. Я маю міцний сон і засинаю під гудіння моторів у небі. Проте дружину ці набридливі шкідники сильно виснажують. Але те, що ми разом, надає сил, енергії та емоцій. Разом можна здолати найважчі моменти.

- Як діти адаптувалися до нинішнього життя?

- Така адаптація неможлива. Цей стан є неприродним для них. Старша, Богдана, ніби абстрагується, а молодша, Святослава, аж надто сконцентрована на ненависті до москалів. Вигадує способи, як можна знищити ворога. А на п’ятий день народження, задмухуючи свічки на святковому торті, загадує, щоб москалі зникли.

Звісно, це не є нормою дитячої поведінки десь у спокійній європейській країні. Проте в країні, де щодня гинуть люди, неможливо відмежувати малих від реальності. Та й не варто.

Ми не зможемо залишити їхні душі без шрамів. Можемо лише пояснити, чому зараз все відбувається саме так. Чому ми родиною не їздимо в подорожі, чому тато буває довго не вдома, чому мама часто плаче.

Малі мають усвідомити події сьогодення, щоб не стати поколінням, яке згодом скаже: «Та нормальні у нас сусіди й Голодомор - то вигадка».

- Ви розповідали, що у вас був складний подвійний перелом коліна, лікарі встановили титанові імпланти та болти. Як проходить реабілітація?

- Так, ще влітку отримав травму коліна під час проходження служби на Запорізькому напрямку. Переніс одну операцію, але через повторну травму необхідна ще одна операція. Ситуація непроста, але ще важче описати її двома словами. Зараз важливо зосередитися на відновленні повноцінного функціонування кінцівки. На жаль, ця історія не швидка.

- Як це позначається на вашій роботі, на житті?

- Професія актора безпосередньо пов'язана з роботою тіла. Тут буде важче знайти собі застосування, якщо є фізичні вади. Тому маю ще одну мотивацію для роботи над наслідками травми.

У проєкті «Загублений світ» цієї особливості може бути й непомітно. Проте таких трюків на майданчику, як в серіалі «Виклик», який знімали до повномасштабного вторгнення, я вже не зміг би повторити.

Важко щоразу пояснювати меншій доні, чому я не можу з нею бігати, як раніше. Поки вдається лише кульгати за нею кривенькою качкою. А тут якраз настав період знімати страхувальні колеса у велосипеді і вчитися їздити лише на двох. Тому розробляю ногу якомога наполегливіше.

Одна з армійських пропозицій - це служба в ТЦК

- Вже стартував новий сезон «Загубленого світу». В чому його особливість?

- За час повномасштабної війни наша команда зробила багато вартісних випусків: про спецоперації української армії, вражаючу зброю, кремлівські фейки, підвалини їхньої ненависті до України.

Проте, крім актуальних тем сьогодення, ми бачимо нову хвилю зацікавленості аудиторії у більш широкій тематиці. Ми розповідаємо про унікальні українські реліквії, знайдені на Афоні, про давні таємні зв'язки нашої землі зі Святою Горою, пояснюємо цінність та важливість Томосу як політично стратегічного документа. Мені здається, що й досі багато хто з нас не розуміє важливості цього кроку.

Крім того, будемо розповідати про явища, які досі не може пояснити наука, про туризм майбутнього та унікальні відкриття. Це дуже цікавий сезон. Вже й сам хочу подивитися, яким він вийшов.

- А які зміни відбулися в інформаційному просторі на четвертому році великої війни? Що ви помічаєте?

- Бажання ворога впливати на наш інформаційний простір нікуди не поділося, а самі прояви стали витонченішими. Враження, що український глядач переходить з класу в клас і рівень складності завдань збільшується. Відбувається це приблизно так: москалі впливають на нашого глядача, глядачі чи експерти виявляють маніпуляцію, соціум отримує новий досвід, знання виходять на вищий рівень.

Від цього змагання атак та захисту, звісно, втомлюєшся. Військові, які перебувають на важких ділянках фронту, зізнаються, що вже не можуть читати чи дивитися «ті новини». І часто після їхнього впливу мають песимістичний настрій. А тому вже неодноразово по бліндажах чи сільських хатах зустрічав трансляцію 2+2. Чи на старому телевізорі, чи на власному смартфоні хлопці переглядають «Загублений світ». Кажуть, що їх це захоплює, відкриває незвідане та приємно вражає. Тому не можна недооцінювати необхідність пізнавальних проєктів.

- Думаєте про повернення на службу?

- Я ще в армії. За паперами. Але проходжу ВЛК на визначення придатності для служби. Можливо, як наслідок, буде списання. Це вже як вирішать лікарі. А повернутися і хотів би, і ні.

З одного боку, коли тебе обіймають всі твої дівчата, дружина і дві донечки, то з таких обіймів вирватися важко. Морально.

З іншого боку, є хороші пропозиції в армії, де на тебе чекають і де, навіть із такою ногою, ти був би дуже помічним. А під час воєнного стану не бути в армії важко. Морально, знову ж таки.

До речі, одна з армійських пропозицій - це служба в ТЦК. Де такі, як я, хто був у війську, але зараз мають фізичні обмеження, можуть продовжувати службу. І, чесно кажучи, я замислююсь над таким варіантом.

- Не лякає можливість такої роботи через негатив до ТЦК?

- Громадська негативна думка поширюється не лише на ТЦК. Часто перепадає й поліції, й державним установам. Але які дії мають слідувати за такими відгуками? Закриття згаданих органів? Чи все ж переформатування та робота над помилками? А для цього потрібні нові кадри. Це я до того, що хейт чи не хейт, а робити важливі справи потрібно.

Життя зараз ніби на паузі

- Як вам вдається поєднувати роботу на телебаченні, акторство, волонтерство, військову службу? Може, ще над чимось працюєте?

- Зараз, поки триває ВЛК та процес реабілітації, маю трохи часу для роботи, для улюбленого «Загубленого світу». Є деякі акторські проєкти. Вони короткотривалі, адже зараз не можу гарантувати, що постійно перебуватиму в наявному статусі.

Маю можливість допомогти дружині зі справами волонтерського центру, де вони з дівчатами роблять неймовірні маскувальні сітки. Бійці жартують: вони вже звикли, що з дрона не бачать свою техніку, але коли ходять по посадці і не можуть знайти машину - до такого звикнути важко. Дружині непросто тягнути цю справу, і вона неймовірно рада, коли з'являється допомога.

А ще усією родиною знімаємо проєкт «Сімейний тест-драйв». Він прекрасний тим, що це одночасно і робота, і приємне проведення часу усією родиною. Діти в захваті від того і постійно перепитують: «А коли і яка машина буде наступною?»

До речі, коли тестували у проєкті родиною пікап, Свята сказала в кадрі щось на кшталт: «Не забирайте у нас цю машину до літа. Бо тоді усі москалі повиздихають, ми поставимо в кузові намет і поїдемо у подорож». Отже, ви собі як знаєте, але мала Ванга вже сказала, як воно все буде.

- Ви самі як змінилися за ці роки війни?

- Я й раніше мав тяглість до спокійного сприйняття подій. А тепер, після окупації, служби ще більше відчуваю, наскільки важливим є вміння приймати те, що є. Діяти в умовах наявного ресурсу. Оцінювати здобутки не в критеріях абсолюту, а розумної необхідності. Але водночас мати відкриті відчуття, щоб не пропустити той момент, коли потрібно зробити різкий крок для здобуття результату.

- Про що мрієте з родиною? Плануєте майбутнє чи відкладаєте здійснення мрій до кращих часів?

- Дійсно, життя зараз ніби на паузі. Конкретики в планах немає. Все намальовано аквареллю. Залежно від непереборних обставин вимальовується те чи інше рішення. Яке не є на 100% твоїм. Лише консенсусом багатьох векторів. Проте ми усвідомлюємо, що це ознака часу. І не варто позиціонувати себе окремо від обставин. Тому нормальне колишнє життя - це лише перспектива.

Молодша донька зараз часто переглядає фото, зроблені до повномасштабного вторгнення, і перепитує: «А сюди поїдемо? А сюди?» Хотілося б, щоб все було так, як мріють діти, у найближчому майбутньому.