Слідами гучної справи. Двоє вбивць Оксани Макар можуть незабаром вийти на волю

2012 року Україну сколихнула резонансна справа Оксани Макар – 19-річної дівчини з Миколаївської області, яка потрапила до рук трьох садистів. Її зґвалтували, намагалися задушити, а потім практично спалили на занедбаному будівництві. Оксані вдалося вижити і назвати своїх мучителів. Лікували дівчину найкращі лікарі України, проте через три тижні вона померла в Донецькому опіковому центрі, найкращій профільній на той момент медустанові країни. Троє чоловіків, які знущалися над дівчиною, були покарані: один отримав довічне, а двоє інших – 14 і 15 років. І ось вони скоро вийдуть на волю – за так званим «законом Савченко». Коротко про – про змішані почуття та спогади минулих днів.

Це було перед Євро

Про це згадувати сумно: адже колись Україна, мирна та майже безтурботна, приймала чемпіонат Європи з футболу... Це був 2012 рік. Країна готувалася до масштабного заходу, щоб не осоромитися перед тисячами іноземних гостей, сотнями офіційних осіб і навіть перед своїми співгромадянами. Зрозуміло, що кримінальна ситуація в країні мала бути максимально на висоті в хорошому розумінні. Налякати гостей та зганьбитись перед усім світом у наші плани не входило.

Щоправда, статистику наприкінці грудня 2011 року зіпсував розстріл п'яти співробітниць Приватбанку в Донецьку, і міліцейська верхівка всіма силами намагалася якщо не зам'яти, то хоча б намалювати переконливу картину розкриття злочину по гарячих слідах. Тодішній президент України Янукович взяв справу на особистий контроль, і підозрюваних знайшли того ж дня. І тут – Миколаїв, не менш страшне вбивство.

Просто і страшно

Ситуація лякаюче буденна: 9 березня, питний заклад невисокого штибу, красива і розкута дівчина за одним столиком, троє хлопців - за сусіднім, знайомство, тости, продовження на квартирі одного з них, секс без бажання жертви, спроба задушити, перенесення тіла на будівельний майданчик, підпал тіла з впевненістю, що дівчина мертва…

Оксана Макар, яка отримала майже 60% опіків тіла і пролежала на холоді майже 10 годин не в змозі поворухнутися, виявилася живою. Її знайшов уранці випадковий перехожий, який почув слабкий стогін «Допоможіть». Оксану лікували у Миколаєві, згодом у Донецьку, про своє бажання допомогти заявляла Німеччина. Але – страшні опіки, сепсис, набряк легенів та мозку, пошкодження печінки та кишківника не залишили їй шансів.

Україна піднялася проти «мажорів» та свавілля

Три тижні Україна вірила, що Оксана Макар викарабкається, і стежила за її долею. Практично вся країна знала про цю справу, чули й за межами України. Газети США та Європи виходили з фотографією Оксани на першій сторінці.

Біля станції переливання крові у Донецьку стояли черги охочих здати кров для дівчини. Сама Оксана мала рідкісну групу крові – четверту. На спеціально відкритий рахунок українці переказували гроші на лікування – так набралося майже 1,5 мільйона гривень, що для 2012 року було неймовірною сумою.

У Миколаєві до 10 тисяч людей неодноразово виходили на центральну площу з вимогою максимального покарання для кривдників дівчини, а також вимагали пояснити, чому підозрюваних у такому тяжкому злочині відпустили після допиту під підписку про невиїзд. Виходили у Києві, Одесі, Херсоні, Сумах, Львові. Говорили про вседозволеність, «мажорів», свавілля.

У міліції одна за одною йшли перевірки, полетіли голови районних прокурорів. У Верховній Раді України навіть порушилася тема повернення смертної кари за подібні злочини – щоправда, так само швидко й опустилася.

Коли Оксана померла, її мати Тетяна Суровицька привезла тіло доньки до рідного селища Луч під Миколаєвом. Там дівчина і похована – у весільній сукні. Щоправда, після вторгнення росіян від селища залишились одні руїни. І де зараз Тетяна Суровицька, ніхто не знає.

Багато бруду

Після смерті Оксани Макар ситуація, можна сказати, вщухла – шлях до Євро-2012 знову сяяв зеленим світлом. Українці пожурилися та й переключилися на інші справи. Та судовий процес у Миколаєві знову сколихнув громадськість, і на поверхні з'явився бруд сорту «вона сама винна».

Виявилося, Оксана була дівчиною легкої поведінки, схильною до бродяжництва, із сім'ї алкоголіків та зеків, мала розумову відсталість. І коли вона йшла в гості до хлопців, що - не розуміла, чим закінчиться її візит? Та вона щодня у цьому кафе сиділа і йшла звідти з різними чоловіками. Її мати колись «мотала строк», а батько та вітчим – і досі за ґратами.

Це й подібні свідчення у суді викладали свідки. Начебто давали карт-бланш майбутнім вбивцям та ґвалтівникам: «таких» вбивати і ґвалтувати можна. Гуляючих, бродяжок, нащадків неблагополучних сімейств - та кому вони потрібні? А те, що одразу не померла, до того як її спалили – так, прикрий удар долі. Все ж таки ці хлопчики гарні, добрі, «ніхто й не чекав»...

Дісталося і мамі Оксани: алкоголічка, колишня «зечка», зібрала гроші на Оксану і куди поділа, питається? Начебто квартиру купила у центрі Миколаєва, а потім у магазині вкрала навіщось дитячі повзунки. Обіцяла віддати решту грошей іншій жертві ґвалтівників та садистів – Саші Поповій, і не віддала. А каже, що віддала!

І доки одна частина країни – ті, хто був небайдужий до долі дівчини, хто виходив на вулиці та вимагав справедливого розслідування, хто здавав кров та гроші, – з жахом читали новини із зали суду, інша частина українців активно просувала в народ вищезгаданий «карт-бланш». На щастя, таких було небагато, і масової підтримки вони не знайшли.

Але у 2013 році трапилася Врадіївка: жінку ґвалтували та намагалися вбити… міліціонери! Влада намагалася їх покрити, чим викликала гнів жителів, які прийшли з вилами та сокирами до районного відділу МВС, а потім дійшли і до Києва… Але це вже інша історія.

«Закон Савченко» – чи допоміг?

Вирок суду пролунав 27 листопада 2012 року, як уже було сказано, злочинці отримали довічне позбавлення волі (Євген Краснощок), 15 років позбавлення волі (Максим Присяжнюк) та 14 років – Артем Погосян. Апеляційний суд залишив вирок чинним. І терміни покарання почали відраховуватись з моменту затримання у березні 2012 року.

«Закон Савченко» – офіційно це Закон України «Про вдосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання». Він набув чинності 24 грудня 2015 року, і за цим законом кожен день, проведений у слідчому ізоляторі (СІЗО) до винесення вироку, зараховується як два дні відбування покарання в колонії.

Закон діяв до 18 червня 2017 року, після чого був скасовантй через хвилю негативних наслідків: масове звільнення небезпечних злочинців, відсутність вибірковості у тяжкості злочинів тощо. Але ті, хто встиг подати заяви на перерахунок термінів до цієї дати, могли скористатися його положеннями. Погосян та Присяжнюк встигли і скористалися – подали відповідні заяви.

Їхнє досудове ув'язнення тривало з березня по листопад 2012 року. За «законом Савченко» ці 8-9 місяців перераховуються як 16–18 місяців (1,3–1,5 року) та віднімаються із загального строку позбавлення волі. Тому строк Максима Присяжнюка з урахуванням «закону Савченко» закінчується у грудні цього року – на початку наступного. Але перерахунок проводиться не скрупульозно, на два-три місяці більше або менше може мати місце.

Строк Артема Погосяна з урахуванням «Савченко» може закінчитися у березні, а то уже й завершився наприкінці минулого року. До речі, своє покарання Погосян відбуває у колонії Кривого Рогу (Краснощок – у Чернігівській області, Присяжнюк – у Вільнянській колонії).