Тернопільський дід Ярослав: робить дерев'яні підставки для телефонів і збирає мільйони для ЗСУ

Для когось пенсія – це кінець, невелика пауза перед зустріччю з вічністю, а для 73-річного діда Ярослава з Тернопільської області – найяскравіший час. Все життя працював на будівництві, допомагав дружині по дому, ростив доньку, господарював і знати не знав, що це взагалі таке – ваш реп. А на пенсії раптом почав читати! З онукою знімають відео, виставляють у тіктоці і збирають мільйони для військових.

Перші слухачі – свині

Внучка Ярослава Мельничука, 25-річна професійна співачка Віталія Грицак, також бере участь: співає чи читає, акомпануючи на укулеле. А дід іноді підіграє на гармошці.

- Перший наш такий онлайн-концерт ми провели ще 2022 року, - згадує у розмові з Коротко про Віталія Грицак. - Тоді все було на паузі. Ми сиділи вдома – у мене концертів не було, а у дідуся на фоні новин почало погіршуватися здоров'я. І щоб і армії допомогти, і його якось підбадьорити, щоб він відчував себе потрібним, я запропонувала йому взяти участь у концерті онлайн.
Мету поставили – зібрати гроші для ЗСУ. Дід Ярослав одразу погодився. Він взагалі, кажуть близькі, за "будь-який кіпіш". Не лише реп читали, а й співали – народні пісні, а також твори авторства Віталії. Тексти для діда Віталія також пише сама.
- Щоправда, дід розраховував, що буде видно глядачів, - усміхається онучка. – Все пройшло добре, у нього – новий досвід. Він взагалі в мене такий, що погоджується на все – так веселіше жити. Зібрали тоді 70 тисяч гривень.

Тоді текст дід вивчив, «поки годував свиней».

Відволікається від болю

Віталія Грицак складає та виконує пісні в стилі інді-поп із речитативними елементами. Гроші для армії збирає вже три роки – на своїх сольниках у різних містах України та Європи. На останньому у Парижі зібрала 290 тисяч гривень. Купила на них 24 дрони для військових із рідного селища Коропець. Для них зазвичай і стараються з дідусем.

Але не тільки репом заробляли. Також дід Ярик на пенсії зайнявся столяркою, і тепер його вироби розлітаються в сусідні країни і за океан. Навіть дерев'яного кенгуру для австралійців на замовлення робив!

Продаючи та віддаючи вироби з дерева на благодійність, Ярослав Дмитрович із онукою торік змогли зібрати півтора мільйона гривень для військових. Реп від діда під укулеле та гармошку прискорює процес збирання грошей.

Приховані таланти у Ярослава Дмитровича відкрилися у зовсім невеселий час. Під час хвороби, страждаючи від болю, все частіше йшов з дому до річки. Він мешкає на самому березі Дністра. Щоб відволіктися, чіплявся поглядом то за гладь води, то за корчі на березі. А потім почав забирати їх додому, полірувати, лакувати – так на світ з'являлися підставки, полички та інші корисні у господарстві предмети.

- Дідусеві тоді тільки прооперували грижу, і він, коли почав відновлюватися після операції, почав часто ходити на рибалку, - розповідає Коротко про онука Ярослава Мельничука Віталія Грицак. – Біля Дністра знаходив корчі, робив із них різні інсталяції, статуетки, світильники, полички та інше. Я помітила, що це справді дуже красиво і виглядає незвично. А потім ми йому подарували смартфон, і у Youtube діду потрапило відео з дерев'яними підставками під телефон. Зацікавився і вирішив спробувати.

Перші зроблені підставки віднесли на оцінку внучці. Віта випросила їх використати для збирання грошей на армію як благодійний лот. Після цього посипалися коментарі: «Чи можна купити чи замовити такі підставки?». Перший десяток розмели відразу…

Легше будинок побудувати, ніж звірятко вистругати

Ціну Ярослав Дмитрович спочатку не виставляв: що дадуть – те й добре. А потім підставки почали забирати весь час – пропадав над дерев'яшками з ранку до ночі, втомлювався…

- Останнім часом дід взагалі не виходить зі своєї «майстерні». Тільки за попередні два тижні йому замовили 200 підставок, - ділиться Віта. - І хоч я казала, що люди почекають, і їх попереджала, але дід такий, що поки не закінчить справу, не заспокоїться, не буде спати. Встиг, вставав о п'ятій ранку.

Згодом онука порекомендувала встановити ціну на підставки – від 400 гривень. Все ж таки їх дідусь стругає вже не зі знайдених корчів – дерево замовляє. Та й бачила – це повноцінна робота, яка відбирає сили і час.

Втім, Ярослав Дмитрович не скаржиться. Хоча робота нелегка - клопітно всі ці завитки вирізати. Зітхає: чого приховувати, підставки даються йому важко.

- Легше будинок збудувати, - зазначає дід Ярослав. - Але якби не підставки, то я вже, мабуть, помер би. Дають мотивацію щось робити.

Тож кидати не збирається, рекламує їх у тіктоці онуки та радіє новим замовленням. А якщо щось не виходить – на підхваті родичі. Іноді підставку можуть робити всією сім'єю.

Дерев'яний кіт – на згадку про улюбленця, чобіт – про бідне дитинство

Ярослав Мельничук стругає не звичайні підставки, а з різними звірятками та символами. Спробуйте вистругати з грубого поліна герб України чи скрипку... Але найпопулярніші зі звірятками - із білочкою, зайчиком чи котиком.

- Підставку з котиком дід зробив на згадку про свого зниклого улюбленця, - ділиться Віталія Грицак. – Років п'ять тому у нього був кіт, уже не пам'ятаю, як звали, але мурлика прожив з ним багато років. Якось він пішов і більше не повернувся. Вони тоді з бабусею по всьому селу бігали, шукали – так і не знайшли. А підставку з чоботом він вистрогав на згадку про своє дитинство. Розповідав, що вони не мали чобіт для всіх членів сім'ї, тому єдині чоботи діставалися тому, хто раніше всіх встав.

Підставки замовляють з Європи, Америки, Австралії, Таїланду. Одну з останніх підставок, у вигляді серця, дідусь присвятив коханій дружині. Є й замовлення від стоматологічних клінік – тут просять вистругати підставку з фігуркою-зубом, або від окулістів – тут потрібні дерев'яні окуляри. Хтось забажав кажанів. Дідусь створює багато логотипів для компаній. Звісно, ​​вистругав і символ рідного селища, Коропця, названого на честь риби – коропа.

Ярослав Дмитрович робить дзеркала з пнів, полиці, вішалки, підставки під шампанське. Багато чого з дерева у нього вдома. Не тільки дріб'язок робить, столи та стільці також.

У своєму селі дідусь Ярослав тепер – зірка. У сусідніх селах жителі слухають про нього по радіо, а він, кажуть близькі, радіє, як дитина, що його праця потрібна. Хоча слава йому незвична. Найважливіше – підтримувати армію. У свою чергу, інтерес до його виробів підтримує його самого. Отже, є ще заради чого жити.