Амбіції Джей Ді Венса: куди прямує віцепрезидент Трампа?

Джей Ді Венс – це віцепрезидент нового типу. Він не схожий ні на Діка Чейні – макіавеллівського майстра закулісної політики Вашингтону, ні на Джорджа Буша-старшого чи Джо Байдена – надійних експертів із зовнішньої політики, пише Стівен Коллінсон в статті для CNN.

Венс, схоже, перетворив себе на живе втілення найрадикальніших дописів свого боса Дональда Трампа в соціальних мережах. Його провокаційна поведінка щодо президента України Володимира Зеленського в Овальному кабінеті минулого тижня спровокувала дипломатичну кризу. Він із задоволенням їздив до Мюнхена ображати європейських союзників Америки. А на перші шпальти британських газет Венс потрапив після заяви, що Україні потрібні кращі гарантії безпеки, ніж ті, що пропонуються "якоюсь випадковою країною, яка не воювала 30-40 років". Пізніше Венс назвав "абсурдно нечесними" твердження, ніби він говорив про Британію та Францію – хоча саме ці країни публічно зголосилися надати миротворчі сили для України.

Венс добре відчуває, куди дме вітер у Республіканській партії. Тому він відкинув своє колишнє презирство до президента – хоча у 2016 році нібито замислювався, чи не стане Трамп американським Гітлером. Зараз, у партії, яка буквально обожнює свого лідера, віцепрезидент – один із найпомітніших публічних шанувальників президента.

Венс, який недовго був сенатором від Огайо, зневажає традиційні медіа та вашингтонські еліти, що робить його ідеальним кандидатом для популістської політики Трампа. До того ж, він ветеран Корпусу морської піхоти США – тому мав би краще розуміти внесок союзників США у боротьбу з тероризмом. Венс також розбагатів у Кремнієвій долині й має зв'язки з технологічними магнатами, які різко змістилися вправо й підтримали Трампа в його другому президентському терміні.

Віцепрезидент став відомим завдяки книзі "Елегія горян" – мемуарам про своє дитинство в депресивних районах Огайо та Кентуккі. Ця книга 2016 року пояснила, як деіндустріалізація призвела до бідності й наркоманії, а згодом – до політичного спротиву глобалізованій політиці вільної торгівлі. Вона стала своєрідним посібником для розуміння прихильників Трампа під час його першого терміну.

З таким минулим не дивно, що Венс сформулював найпереконливіші аргументи кампанії на користь економічної політики "Америка понад усе". У 40 років він є потенційним спадкоємцем Трампа – хоча президент, що досить кумедно, відмовився офіційно підтримати його в нещодавньому інтерв'ю Fox News, явно не бажаючи так швидко думати про передачу влади.

Венс уособлює все те, що багато європейців зневажають в Америці. Як ізоляціоніст, він не бачить важливих національних інтересів в Україні. Його прямолінійність і натяк на самовдоволення дратують багатьох іноземців, як і його підтримка ультраправих в Європі, включно з екстремістською партією AfD у Німеччині. За день до сутички з Зеленським в Овальному кабінеті він публічно критикував Кіра Стармера за стан свободи слова у Великій Британії – хоча британський прем'єр швидко поставив його на місце.

Враховуючи, що Венс молодий, амбітний, ідеологічно заряджений і має очевидну упередженість проти інтелектуальної еліти, він нагадує одного конкретного віцепрезидента – Річарда Ніксона.

Коли Ніксон приєднався до виборчої команди Дуайта Ейзенхауера в 1952 році, він провів у Сенаті рівно стільки часу, щоб випити чашку кави – так само, як і Венс. І, як його наступник у 21 столітті, він був республіканським ідеологом нового типу – тоді як нинішній віцепрезидент атакує "прогресивних" лібералів, Ніксон переслідував імовірних комуністів у США. Як і Венс, Ніксон прагнув більшого. Його амбіції та схильність до темної сторони політики іноді створювали напруженість у стосунках із більш досвідченим босом – що може бути передвісником для відносин між Трампом і Венсом.

Ніксон використав вісім років віцепрезидентства як інтенсивний курс у міжнародних справах, що стало ключем до його успіху як державного діяча після того, як він нарешті здобув найвищу посаду в 1968 році. Однак Венс навряд чи повторить тривалі світові турне Ніксона – схоже, він більше зосереджений на внутрішній політиці.