Чому Трамп поводиться, як задирака?

Роль Сполучених Штатів у забезпеченні безпеки не тільки ЄС, а й всього НАТО, наразі є вирішальною. Залежність від США поширюється на більшість європейських збройних сил у підтримці зв’язку, електронній боротьбі та поповненні боєприпасів у будь-якому серйозному конфлікті.

Нещодавній різкий поворот у зовнішній політиці США поставив під сумнів цілу низку речей, які світ сприймав як належне, а також викликав неабияке занепокоєння щодо надійності США як ключового оборонного партнера.

Усвідомлення вразливості спонукало до фундаментальних кроків, спрямованих на розбудову європейської єдності. Кроки, які були зупинені на десятиліття, зараз здійснюються.

Варто звернути увагу на три ключові напрямки, які будуть розгортатися. Перший – посилення європейської оборони. Другий – спільні європейські запозичення для цілей оборони. Третій – подолання розриву між Великобританією та ЄС.

Масштаб виклику величезний, саме тому його намагалися не помічати роками. Європейські аналітичні центри вже підрахували, що Європі потрібне збільшення видатків на оборону щонайменше на 250 мільярдів євро на рік. Це означає ледь не подвоєння бюджетів – з 2 до 3,5 відсотків ВВП. Це ми ще не врахували необхідність знайти додатково 300 000 військових, щоб наростити обороноспроможність.

Саме ця тотальна залежність країн від американської оборонної промисловості й дає Трампу можливість буллити лідерів європейських країн – від Великобританії до України.

Проте його булінг завжди переслідує чітку мету, яку варто розуміти. За вдалим висловом британського політика Найджела Фараджа, Трампа слід сприймати серйозно, але не обовʼязково завжди буквально (You should always take Trump seriously, but not necessarily always take him literally).

Поки що ми сприймаємо Трампа буквально. І емоційно реагуємо щоранку на його заяви. Так ніби досі шукаємо відповіді на питання – Who is Mr.Trump?

Трамп є обраним президентом США, який працює у відповідності з мандатом, наданим американським народом. Американці довірили йому реалізувати програму, яка була відома та зрозуміла задовго до виборів президента США. І він її реалізує у зрозумілий для нього спосіб, який The Economist називає brutal negotiations. Тут вже немає ілюзій та запитань.

Перемовини в Джидді вочевидь теж будуть жорстокими та ламатимуть повністю наше сприйняття «справедливості» . Переговори між великими і малими та залежними ніколи не бувають легкими. Їх треба сприймати як поле бою, де є безліч варіантів розвитку, але це потребує холодної голови і контролю над емоціями.

Зустрічі й перемовини Емманюеля Макрона та Кіра Стармера з Трампом також були неабияк складними. Команда Стармера напередодні зустрічі відпрацювала понад 10 можливих сценаріїв розвитку діалогу та готувала його протягом трьох тижнів.

Очевидно, що дипломатія – це мистецтво компромісів, і майже ніколи не можливо досягти всіх своїх цілей. Але буллер не змінює атакуючу тактику, і це робить його передбачуваним, а отже створює переговорні можливості. Сподіваюся, саме для опрацювання цих переговорних позицій до Києва приїздив Джонатан Пауел – радник з нацбезпеки премʼєр-міністра Стармера.

Прагматизм та контроль над емоціями потрібен не тільки переговорникам. Це стосується всього суспільства. 78% британців вважають Трампа загрозою для своєї країни, як і 74% німців та 69% французів. Але це не призводить до панічних настроїв, а лиш до унікальних з часів холодної війни цифр підтримки європейцями витрат на обороноздатність, незважаючи на очевидні проблеми з економічним зростанням. Останні дослідження демонструють, що цю ідею підтримують до 45% громадян Франції, Німеччини й Великобританії. Навіть агресія Росії не могла досягнути цього ефекту – мандату європейським політикам на оборонні видатки.

Реакція нашого суспільства відрізняється крайньою емоційністю та, як на гойдалці, коливається від любові до ненависті по відношенню до США. Від «Трамп прийде – порядок наведе» гойдалки хитнулися до «Трамп – російський шпіон». Ці наративи навмисно підживлюються кремлівськими ботами для створення внутрішнього конфлікту в суспільстві і його поляризації. Така стратегія спрямована на розкол та руйнування, демотивацію на фронті і є улюбленою чашкою Петрі для російської дезінформації.

Повернення до прагматизму потребує не слів та закликів, а чіткої стратегії. Нам варто сфокусуватися на тому, яких цілей ми досягаємо, хто наш ворог і яка ціна питання. У фокусі має бути порятунок країни, отримання максимальної кількості допомоги та чітке розуміння, що за все доведеться платити. Все решта – вторинне, як би brutal це не звучало.