Хороших прогнозів немає, але є надія. 10 пунктів про те, як США зраджують Україну

Кілька днів збирався узагальнити свої думки про те, що відбувається протверезіння в україно-американських відносинах, і ось, нарешті, дістався до клавіатури.

1. Нам варто згадати, що Трамп обраний американським народом на пост президента США. Не на посаду президента всього світу або України, а саме на посаду президента США. І його основне завдання — виконати ті обіцянки, які він дав американському народу перед виборами, а не зробити добре Україні або всьому світу. Саме з цієї логіки він виходить, і дорікати йому за це принаймні нерозумно. Трамп обраний більшістю, його підтримує більшість, нам варто врахувати розподіл сил, щоб не потрапити в ще більш неприємну ситуацію.

2. В Америці велика частина виборців Трампа знати не знає, що таке Україна і де вона розташована. Для них немає різниці між Росією, Україною чи Руандою. Усе це "десь там", дуже далеко і зовсім не цікаво. І виборцю зовсім не хочеться витрачати на це далеке, невідоме і малозрозуміле свої гроші.

3. Закінчити війну — це теж одна з передвиборчих обіцянок Трампа. Росію він навряд чи може залякати або нагнути так, щоб вона кинулася виконувати його забаганки, а якщо й може, то це ДУЖЕ дорого коштує. А нас він нагнути може. Причому в будь-який бік, у будь-який момент і до потрібного йому результату. Природно, що він вибрав шлях найменших витрат і зайнявся слабкою ланкою. Те, що наша армія мужня і сильна, звичайно, втішає. Але наша залежність від технічної, матеріальної та фінансової підтримки настільки велика, що поставити нас на коліна не складає особливих труднощів. Досить припинити постачання зброї, відключити зв'язок і позбавити розвідданих, а далі можна просто пити каву і дивитися, як ми борсаємося. Мир обов'язково настане, у зв'язку зі смертю однієї зі сторін. І якщо до війни план Келлога звучав: ми пред'явимо ультиматуми обом сторонам, що воюють, то зараз ультимативні вимоги отримує винятково Україна — зрозуміло, кого американці обрали своїм ключем до миру і яким може бути цей мир.

4. Європа не здатна замінити США ні в питаннях військової допомоги, ні в питаннях розвідданих — у неї просто немає ні складів, ні потужностей, ні можливості відновити військову промисловість за півроку. А у нас немає часу чекати кілька років, поки промисловість розганяється.

5. Чи здійснює Америка зраду стосовно України? На мою думку, безсумнівно, здійснює. Зрадити може тільки друг або союзник, ворог не може зрадити за визначенням, на те він і ворог. Чи несподівана ця зрада? Ні. Америка неодноразово залишала своїх союзників напризволяще, щойно виникали якісь незручні для США обставини. Те, що ми повірили обіцянками — наша проблема. У політиці, як відомо, немає ні друзів, ні ворогів — є тільки інтереси. А інтереси можуть змінюватися. Зрештою, Америка обіцяла бути з нами до кінця, але ніколи не пояснювала, що це буде за кінець і коли він настане. Формально, вона обіцянку дотримає. А за фактом, запитайте в них, хто висів на лижах вертольотів, що вилітають із Ханоя, або чіплявся за шасі "Джамбо", що злітають, на смузі в Кабулі, їм сильно допомогли обіцянки?

6. Чи існує варіант того, що Америка, незважаючи на зовнішній бік справи, готує для РФ ще одну отруєну приманку? І що після того, як адміністрація Трампа дотопче нас, вона візьметься за Росію? Так, існує. Ми не розуміємо правил гри і не розуміємо гру, яку веде нова американська адміністрація, однак у мене особисто складається враження, що весь тягар примусу до компромісних рішень ляже на наші плечі. Так Трампу простіше, дешевше і швидше — інші аргументи погоди не роблять.

7. Чи можемо ми що-небудь протиставити тиску колишніх друзів? Природно, ми можемо не підкоритися, але перед тим треба ретельно оцінити наслідки такого рішення. Боюся, що вони можуть виявитися куди гіршими за ту дупу, куди нас приведе компроміс, до якого нас примусять. Без американської зброї, без розвідданих і зв'язку ми деякий час протримаємося. Короткий час протримаємося, якщо говорити чесно. А далі на нас чекають великі втрати — і людські, і територіальні.

8. Американців не цікавлять наші емоції, наша гордість і можливий ресентимент. Трамп ні поганий, ні хороший. Його не можна оцінювати з нашого погляду. Його можуть оцінити тільки американці й тільки за результатом. Ми можемо оцінювати своїх, вони — своїх. Ми тридцять з гаком років ішли до сьогоднішнього результату. Те, що нашу долю, нашу політику вирішуємо не ми, а за нас — це наша власна вина. Те, що за столом переговорів наша думка не враховується — це результат наших власних помилок, нашого вибору. Не варто звертати увагу на договір про наші надра, дай Боже, щоб ці надра в нас у результаті були. На нашій крові сильний домовляється з кровожерливим — чи варто дивуватися, що у видобутку не питають її думки? Не варто. Варто робити висновки, якщо є чим і кому.

Важливо "Ми дуже близькі до цього": Трамп повідомив про свої наміри у відновленні допомоги Україні, — ЗМІ

9. У мене немає хороших прогнозів. Я не вірю в довгостроковий мир, заснований на умиротворенні агресора. Зараз у нас немає вибору, але якщо висновки з катастрофи, що трапилася (а 20% втраченої території та втрата суб'єктності — це, безсумнівно, катастрофа!), не будуть зроблені, то другого шансу отримати перепочинок у нас не буде. За Першою Чеченською завжди приходить Друга. Якщо хто-небудь з наївності думає, що росіяни зупиняться на проміжному етапі, то рекомендую ознайомитися з історичними фактами. Вони не зупиняться, вони все доїдять. Європі варто зробити відповідні висновки — з дикунами не домовляються. Та й Штатам варто зробити потрібні висновки. Америка двічі використовувала світові війни для побудови фінансового благополуччя і зміцнення свого військового домінування. Тоді океан допоміг, звісно. Але часи змінилися і втретє така стратегія може й не прокатати. Влада долара — це питання довіри. Коли закінчиться довіра, а те, що сьогодні відбувається, довірі не сприяє, то світ знайде інший центр сили, іншу резервну валюту, іншого лідера. Світ легко змінює країну в "жовтій майці", згадайте 30-ті роки минулого століття. На мій погляд, Трамп сьогодні трощить старий порядок, заснований на міжнародному авторитеті та лідерстві США, занурюється у внутрішні американські проблеми й міжнародну комерцію, в якій йому все одно з ким і чим торгувати. Ми можемо критикувати цей підхід, але реально нам нічого йому протиставити. Ні нам, ні, що очевидно, Європі.

10. Повторюся: скриньку Пандори вже відкрито, і нещастя розлетілися світом. Але на дні скриньки залишається останнє — надія. Надія на те, що я помиляюся. Що численні експерти помиляються. Що Трамп не просто закінчений популіст, а стратег. Що Маск не божевільний, як Капелюшник, а мудрий і передбачливий. Що нинішня американська влада — не стадо, яке сліпо мчить у репутаційну прірву за своїм ватажком, а люди, які мають чіткі плани на майбутнє. Що радує, так це те, що ми зможемо все дізнатися найближчим часом. Шкода, що вплинути не зможемо, але це вже інша, давно всім відома історія...

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Порожні мирні переговори: чому припинення вогню ніколи не працює без гарантій