Пам’яті бойової медикині Олени Созонюк

Олена народилася в селі Обенижі Турійської територіальної громади Волинської області. Зростала разом із сестрою-близнючкою Ольгою. Дівчатка були схожі, як дві краплі води, але різнилися характерами.

- Я була спокійною, а Лєна – більш бойовою і рішучою, – згадує Ольга. – Їй у школі добре давалася математика, а мені – гуманітарні науки, тож ми допомагали одна одній. У батьків було велике господарство, то ми із сестрою розподіляли між собою всі обов’язки. Вона була справедливою і ніколи не відмовляла у допомозі. Ми постійно були разом.

Після школи шляхи сестер розійшлися. Олена з дитинства мріяла носити форму, пішла навчатися на провідницю до Львівського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту, а Ольга обрала ветеринарію.

Олена працювала провідницею в потязі Ковель-Сімферополь під час літніх перевезень. Згодом її скоротили, тож дівчина якийсь час займалася торгівлею, працювала кухарем у суші-барі та пішла навчатися заочно до Львівського державного університету безпеки життєдіяльності. Вона сподівалася, що після університету зможе потрапити на роботу в ДСНС.

Тим часом у Києві розгортався Євромайдан. Разом із сестрою Олена опинилася в центрі подій Революції Гідності. Як згадує Ольга, вони хотіли змін і кращого майбутнього для себе, тому не могли залишатися осторонь. Згодом Олена поїхала в Київ ще раз і постраждала під час розгону учасників Революції. Рідним у цьому вона не зізналася, лише заспокоювала їх, що десь упала. Вже згодом спільні знайомі розповіли Ользі, що тоді її сестру побили силовики.

- Після тих подій Олена вирішила приєднатися до ЗСУ, – ділиться сестра. –  Вона сказала, що стомилася спостерігати за тим, що відбувається довкола, і прагне щось змінювати. Тому хоче бути військовою. Я поважала її вибір, а от батьки були проти. Наш тато пройшов Афганістан і полон. Мама намагалася її відмовили, апелюючи, що в дитинстві Олена часто хворіла і мала проблеми зі здоров’ям. Але сестра домоглася свого.

У 2015 році дівчина підписала трирічний контракт із 14-ю окремою механізованою бригадою імені князя Романа Великого, а в 2016 році відбула в зону проведення АТО. Спочатку була кухаркою, але дуже хотіла стати бойовою медикинею. Після численних курсів із тактичної медицини, які проводили, зокрема, іноземні інструктори, військова досягла своєї мети й почала рятувати життя воїнів.

У 2019 році Олена народила доньку, яку виховувала сама. Коли Оксанці не було ще й року, її мама повернулася в армію й одразу поїхала на схід. Дівчинку доглядали батьки захисниці.

На початку повномасштабної війни бойова медикиня перебувала у навчальному центрі на Рівненщині, звідки її підрозділ відправили на оборону Київської області.

- Олена дуже мало розповідала про свою службу та війну, – говорить Ольга. –  Зазвичай називала лише область, де перебувала. Коли служила на Київщині, поділилася з мамою, що разом із побратимами збирала тіла розстріляних дітей і побачене їй сниться ночами. Лєна не раз казала, що поки не закінчиться війна, вона не може залишити армію, бо не хоче, аби таке сталося з її дитиною. Ті безневинно вбиті діти дуже їй боліли.

Після Київської області Олена виконувала завдання на багатьох гарячих напрямках. Із рідними вона здебільшого переписувалася, але якось зателефонувала сестрі й попросила, аби та з нею поговорила. Тоді військова розповіла, що шукає останки тіла свого побратима, який був її земляком, аби рідні змогли його поховати.

Ольга каже, що Олена дуже змінилася після того, як у неї на руках помер її командир, не дочекавшись евакуації. Після того випадку військова попросила, аби сестра подбала про її доньку, якщо раптом із нею щось станеться.

- Побратими сестри мені розповідали, що незадовго до своєї загибелі вона говорила, що жити їй залишилося недовго, – додає Ольга. – Вони намагалися заспокоїти Олену, але вона казала, мовляв, знає, про що каже. Коли сестра приїжджала у відпустку додому, то казала своїм друзям і однокласникам, що зустрічається з ними востаннє. У розмовах зі мною зазначала, що рано чи пізно всі помирають, і смерті вона не боїться.

У день загибелі Олена переписувалася з рідними. Тоді повідомила, що вона в наряді та запевнила, що з нею все нормально. За лічені години до смерті мама надіслала їй фото доньки, а сестра – світлини племінника. Олена пообіцяла вийти на зв’язок, щойно з’явиться можливість…

Сержант, бойова медикиня Олена Созонюк загинула 3 вересня 2022 року в населеному пункті Веселе на Харківщині. Їй було 28 років.

Як розповіли побратими, Олена вибігла з бліндажа, щоб надати допомогу пораненим, навіть не встигнувши одягти бронежилет. Вона допомогла двом воїнам, а третього накрила собою, поки чекала, що їй піднесуть аптечку, й загинула під час танкового обстрілу.

«Вічна пам’ять тобі, Оленко. Пам’ятаю тебе ще з учебки 2016 року. Світла, справжня, справедлива. Щира патріотка нашої держави. Завжди на позитиві, попри все. Не вірю та не хочу вірити… Як тепер доці пояснити, що мама більше не приїде?», – поділилася спогадами про Олену її знайома Анастасія Басіста.  

Побратими згадують, що Олена не мала страху, коли рятувала життя. Вона першою бігла на допомогу пораненим навіть тоді, коли це було дуже небезпечно. Її не раз пропонували звільниться з армії, оскільки вона сама виховує малолітню доньку, та військовослужбовця говорила, що не може залишити своїх побратимів.

«Олена витягнула з поля бою багатьох поранених хлопців. Врятувала чимало життів. Якби не вона – ці люди були б уже мертвими. Для багатьох хлопців із частини вона була справжнім другом. І ми теж дружили. Чи багато таких жінок у частині? Та там навіть таких мужиків, як вона, нема! Скажу чесно. Це скарб! Вона була дуже сміливою. Не кожен чоловік-військовослужбовець мав таку сміливість», – згадує військовий Юрій Сліпко. 

Олену поховали у її рідному селі Обенижі. У захисниці залишилися батьки, сестра та донька. П'ятирічна Оксанка розповідає, що часто бачить маму в снах, як вона приходить гратися та розчісує її волосся. А ще дівчинка часто запитує, чому мама була на війні. Донька досі надсилає Олені свої фотографії.

Олена Созонюк нагороджена відзнаками «За участь в антитерористичній операції, «Захиснику України, за честь, за славу, за народ», нагрудним знаком «Ветеран війни – учасник бойових дій» і вже посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня та відзнакою «Князівський хрест Героя».

Сестра Олени також зареєструвала петицію про присвоєння їй звання Героя України. Підтримати її можна за цим посиланням. 

Честь і слава Героїні!

Фото надала Ольга Созонюк