Половина людства походить від Ямної культури, яка панувала на території України: що про неї відомо

Майже половина людства може походити від Ямної культури, яка панувала на території України 5 тисячоліть тому. Ця новина з публікації The Wall Street Journal, звісно, не залишила нас байдужою, адже генетичною колискою індоєвропейців і 400 сучасних мов було названо село Михайлівка у Херсонській області. Зараз воно практично повністю знищене через бойові дії.

Що відомо про Ямну культуру і як вона вплинула на світ - у матеріалі Коротко про.

Через спосіб поховань

Щиро кажучи, новина - не зовсім новина. Ямна культурно-історична спільнота була виділена археологом Василем Городцовим на початку ХХ століття, а про ДНК-дослідження в наукових установах Європи сучасний дослідник історії Юрій Гарматний писав ще у 2023 році. І що Ямна культура належить лише Україні, теж говорити не зовсім правильно.

- Це ранній етап формування індоєвропейської мовної спільноти, культура доби раннього бронзового віку, яка датується у межах 32 000-25 000 до н. е., - пояснює доктор історик наук, професор кафедри історії і археології Східноукраїнського національного університету Юрій Бровендер. – Географія ямної історичної спільноти надзвичайно широка – від Далекого Сходу і до Атлантики. Правильно говорити, що прабатьківщина індоєвропейських народів лежить, в тому числі, і на теренах сучасної України. Так само як на півночі Балтійського регіону, у Північнонімецькій низовині і так далі.

Зрозуміло, що археологи вивчали життя і побут пращурів здебільшого на своїй території. У нас найбільше пам’яток було знайдено на півдні України.

- Проте цей кочовий народ добігав і до північних лісів, у нас теж є тому свідчення, хоча й поодинокі, - каже краєзнавиця з Чернігівщини Ірина Молотько. – Ямною цю культуру називають через спосіб поховань, який був досить поширений в світі: для небіжчика рили глибоку яму, яку застилали дошками або закривали кам’яною брилою. Зверху насипали земляний курган.

Така «землянка» мала забезпечити покійному потойбічне існування. Йому клали посуд з їжею, якесь знаряддя праці, переважно кам’яне, біля чоловіка могли залишити зброю. Один курган міг призначатися одразу для кількох членів родини.

Характерною для Ямної культури була поза мерця – його клали скорченим на бік або на спину, зверху посипали червоною охрою. Більш розвинутої доби Ямної культури на курганах встановлювали кам’яні стели – плити із зображенням людських облич і контурів тіла. Така плита, знайдена на Черкащині у 1915 році, зберігається в Національному музеї історії України.

Вважається, що ямники сповідували культ предків і проводили обряди, подібні до шаманських. Своєї писемності вони не мали, але мали розвинену мову, яку частково відтворили лінгвісти.

Скотарники проти аграріїв

Існує кілька версій походження ямників. За однією, вони прийшли з півночі Балтії, за іншою - є результатом злиття східноєвропейських та кавказьких народів. У 2022 році вчені Гарвардського інституту, де проводилися і ДНК-дослідження, дійшли висновку, що типовий представник цих племен був зростом у 175 см, мав каштанове волосся та трохи смагляву шкіру.

Ще за однією з версій, ямники витіснили чи навіть вибили з території сучасної України легендарних трипільців. А потім так само «розчинилися», розбрівшись теренами сучасної Європи.

- Кочовики взагалі створили цей світ, - каже Ірина Молотько. - Стале населення на наших територіях з’явилося з епохи палеоліту (давньої кам’яної доби. – Ред.). Прийшлими ми вважаємо трипільців, але вони не змогли закріпитися чи то через зміну клімату, чи то через інші катаклізми. Коли трипільці займалися землеробством на чорноземах, в степовій частині України розвивалися скотарські племена, які займають лівий берег Дніпра і починають рухатися вище по течії. Достатніх археологічних свідчень тому, що ямники і трипільці могли битися між собою, немає, однак і ті і інші мали зброю. І, судячи з артефактів, ямники виробляли зброї більше.

Краєзнавиця зауважує, що трипільці вели більш осідлий, аграрний спосіб життя, а скотарям потрібні були нові пасовища.

Про те, що ямники були рухливими, розповідають знайдені рештки возів та монолітних коліс, деякі повозки пізнього періоду навіть нагадують колісниці, в яких могли їхати люди. Як тяглову силу вони використовували волів. Деякі дослідження – по деформаціях знайдених людських кісток - натякають, що вони навчилися використовувати у своєму господарстві коней і були першими вершниками у Європі, проте напевне це ніким не доведено.

Вважається, що у ямників був патріархальний устрій і формувалися зачатки вищої влади – в деяких чоловічих похованнях лежали предмети, схожі на жезл. Один з таких було знайдено у 2018 році на Запоріжжі в могилі чоловіка віком до 30 років і зростом у два метри.

Три етапи розвитку

Попри рухливий спосіб існування, ямники відрізнялися від інших кочівників тим, що створювали й сталі поселення. Найвідомішим з таких є Михайлівське, яке було знайдене на території Бериславського району Херсонської області у 1951 році. Це та сама «генетична колиска», на яку вказує The Wall Street Journal. На вкритій пагорбами території площею у 2 гектари археологи виявили три історичні шари, що відповідають трьом етапам існування Ямної культури. Починаючи від тимчасового скотарського поселення, ця місцина перетворилася на подобу її «столиці» зі своїми укріпленнями та ремісництвом.

Предмети, знайдені в похованнях ямників, свідчать, що вони вже на першому етапі свого розвитку мали уявлення про примітивне гончарство, технології обробки різних видів каменю та кісток.

На другому етапі (3-я – початок 4-ї чверті ІІІ тисячоліття до н. е.) в похованнях знаходять більш складної – овальної - форми глечики зі шнурковими орнаментами, вироби, виготовлені з бронзи. На третьому етапі в побуті почали з’являтися великі мідні сокири та молоти, комплекси із кістяних прикрас, вози. Поодинокі речі із золота та срібла натякають, що ямники могли вести торгову діяльність.

У життя нічого немає вічного. На зміну ямникам прийшли нові спільноти – Зрубна археологічна культура, Катакомбна культура, що означало нові етапи розвитку скотарства, ремісництва, торгівлі, мистецтва і, на жаль, військової агресії.