У сучасному цифровому світі бути медіаграмотним – це вже не потреба, а умова виживання

ГО «Детектор медіа» 16—18 грудня провів триденний тренінг для локальних журналістів «Вартові правди», аби посилити викладання медіаграмотності в школах прифронтових регіонів України, за підтримки  ПРООН і фінансування уряду Японії.

Аби посилити викладання медіаграмотності в школах прифронтових регіонів України, були обрані по три журналісти з кожного регіону, які працюють у якісних медіа в Сумській, Харківській, Запорізькій, Дніпропетровській, Одеській і Миколаївській областях. Після проходження тренінгу на теми боротьби з фейками та дезінформацією, цифрової грамотності, а також специфіки роботи зі школярами, був запланований другий етап проєкту: журналісти самі мали прочитати лекції для школярів у своїх регіонах, використовуючи отримані навички та матеріали, створені під час тренінгу.

«Детектор медіа» поговорив з учасниками проєкту про їхні враження від спілкування з дітьми. У цьому матеріалі публікуємо першу частину опитування, до якої ввійшли відгуки учасників із Запорізької області та Запоріжжя Ілони Тислицької та Вероніки Хорольської, Тетяни Логвіної зі Змієва Харківської області, Ігоря Тихолаза та Валерії Бовші з Дніпра.

Ілона Тислицька проводила лекції про медіаграмотність для 11-класників. Це були два заняття були в онлайн-форматі, а одне — офлайн. Загальні враження, каже вона, позитивні. Проте окремі діти, які навчаються дистанційно, були дещо відсторонені. Проте основна маса учнів таки була залучена в процес.

«Вони дискутували, обговорювали питання, які особливо їм близькі (наприклад, ШІ). На мою скромну думку, все пройшло гарно, однак не вистачало часу по всіх заняттях. Діти хотіли більше практикуватися. Школярі з захопленням слухали та розпитували про медіа й соціальні мережі, розбирали природу фейків і пропаганди, вивчали сутність фактів і суджень», — каже Ілона Тислицька.

 Ілона Тислицька

Вероніка Хорольська також мала охопити учнів 11 класів. Проте, за її словами, директори шкіл були залучені до процесу і виявили бажання охопити й 10-ті класи, тож вона підтримала цю ініціативу. Каже, це був дуже цікавий досвід.

«Особливою перевагою було провести заняття в офлайн-режимі. Попри всі тяжкі умови прифронтового Запоріжжя, школи були зацікавлені й організували процес за всіма правилами безпеки, — згадує Вероніка Хорольська. — Діти тримали фокус, були залучені у процес. Найбільше їм сподобалося грати та брати участь у практичних завданнях. Більшість була відкритою до того, щоб озвучити власні думки, відповідати на питання і ділитися власним досвідом. Найменшу цікавість викликало заповнення анкет, проте субʼєктивно здалося, що вони виконували це завдання. Адже я не маю доступу до анкет, то немає обʼєктивних даних щодо цього».

Вероніка Хорольська

Залученість директорів шкіл до процесу була невипадковою, сказала журналістка. Адже у її випадку це були школи, де вчителі вже мали досвід проведення навчальних заходів із медіаграмотності, зокрема навіть організовували гру «Ноту Єнота». Однак, пояснила Вероніка Хорольська, все ж доволі великий відсоток учителів не знається на технологіях, а відтак намагається уникати їх в освітньому процесі.

Тетяна Логвіна зі Змієва Харківської області та Валерія Бовша з Дніпра проводили заняття для учнів дев’ятих і десятих класів. До занять Валерії Бовші в одній зі шкіл долучилися і восьмикласники.

«Попри різні формати (онлайн чи офлайн — “ДМ”), були школярі, які залюбки включалися в обговорення. А були й такі, які просто відсиджувалися. Але це, в принципі, не залежить ані від формату навчання, ані від теми, — згадує Тетяна Логвіна. — Я чотири рази переробляла презентацію, надану нам тренерами. Після кожного уроку виявлялося, що щось зайве, а щось, навпаки, важливе. Корисними були теми: фейкові фото та відео, згенеровані ШІ, захист персональних даних, фішинг, кібербулінг тощо. Маніпулятивні та фейкові відео в тіктоці, фейкові новини в телеграмі, загроза кібербулінгу».

Тетяна Логвіна

Як і у випадку Вероніки Хорольської, вчителі однієї зі шкіл, у яких проводила заняття Тетяна Логвіна, були «в темі», адже раніше там уже був курс із медіаграмотності. А вчителі з двох інших шкіл, за словами журналістки, сказали, що винесли з уроку інформацію, про яку раніше навіть не здогадувалися.

Валерія Бовша з Дніпра ділиться, що проводити заняття з медіаграмотності у школах для неї було бентежним досвідом. Та все ж вона задоволена тим, як усе пройшло.

Валерія Бовша

«Діти були зацікавлені та залучені, охоче йшли на контакт, відповідали на запитання та брали участь в інтерактивах. Не можна сказати, що це проста аудиторія, однак у цілому концентрувати їхню увагу вдавалося, — ділиться враженнями Валерія Бовша. — Діти досить гарно обізнані в питаннях, пов’язаних з інформаційними загрозами, швидко визначають маніпуляції та фейки. Майже всі вони не стежать за соціально-політичною ситуацію в країні, багатьом батьки не дозволяють читати новини, тому основна проблема — це вживання російськомовного контенту, який може містити елементи пропаганди. Також окрему увагу приділяли кібербулінгу та секстингу — на мою думку, це було для школярів актуально».

Вона також згадує, що намагалася користуватися всіма інструментами та порадами, які отримала від тренерів ГО «Детектор медіа». Зокрема, використовувала зрозумілі їм приклади фейків, проводила гру «Кахут», ставила їм багато запитань, аби залучати в процес.

Ігор Тихолаз із Дніпра проводив лекції для п’яти класів. Це були по два 7 та 8 класи, а також один 9 клас. Тобто це були діти віком 13—15 років. Що особливо вразило журналіста, двоє дітей після лекції підійшли та потиснули йому руку. Це приємно вразило і дуже підбадьорило, адже це — прояв довіри й захоплення донесеною інформацією, каже він.

Про свої враження від уроків Ігор Тихолаз розповів: «Це був новий досвід, хоча я колись мав виступи перед дорослими аудиторіями. Навіть на сцені Майдану свого часу щось людям розповідав. Але перед дітьми — вперше, ще й із навчальною метою. І це було трішечки страшно, бо відповідальніше. Це ж діти, їм не можна нести якусь нісенітницю або говорити метафорами, загадками — далі, мовляв, самі здогадаються. Треба чітко, по поличках, впевнено і доказово. Власне, так і робив, тож враження дуже позитивні. Зарядився енергією, вчити дітей нюансам у медійній сфері — це гарний досвід».

Діти сприймали інформацію дуже по-різному, ділиться він. Були й байдужі, але приблизно 90% дітей уважно слухали, ставили запитання, розповідали свої історії. Третину занять зайняв інтерактив — тести, обговорення.

Ігор Тихолаз

Він також ділиться, що під час проведення цих занять користувався практично всіма інструментами та порадами від тренерів ГО «Детектора медіа».

«Дуже хороший тренінг нам провели у грудні. Без води, усі поради й рекомендацію робочі, усе спрацювало дуже добре. Особливо вдячний своєму другу, дитячому психологу Світлані Ройз. Її рекомендації, мабуть, і дозволили тримати в увазі й інтересі досить складну підліткову аудиторію. І вчасно виводити її з режиму сну», — ділиться враженнями Ігор Тихолаз.

Діти не відрізняють реальний і віртуальний світ, довіряють тому, що бачать в інтернеті та соцмережах, так само як і тому, що бачили на власні очі, каже Валерія Бовша. Саме тому, на її думку, й треба пояснювати, що і в мережі на них може чекати небезпека.

«Плюс інформаційна війна та російська пропаганда — росіяни вкладають максимум зусиль у “патріотичне” виховання російських дітей — і точно намагаються дотягнутися до українських. Ми маємо не дати їм цього зробити», — пояснює журналістка.

Медіаграмотність — це одна з основ безпеки, вважають учасники проєкту «Вартові правди», особливо в епоху стрімкого розвитку технологій та соцмереж. 

⁠«Наше життя повʼязано з інтернетом та інформацією. З кожним роком вплив і залученість у наше життя стає більшою. Саме тому важливо підвищити обізнаність дітей щодо ризиків і загроз, особливо у контексті війни, коли дії та загрози інтернету конвертуються у дії у реальному житті.  Також діти є більш вразливими до булінгу й іншого впливу. Тому важливо починати навчати дітей із раннього віку та розповідати їм про те, як можна себе захистити і яких правил інформаційної гігієни треба дотримуватися», — говорить Вероніка Хорольська.

«У сучасному цифровому світі бути медіаграмотним — це вже не потреба, а умова виживання. Якщо згадати минуле, то метою пересічної пострадянської школи ніколи не було навчити критично мислити. Адже критично мислити означатиме, що людина навчиться ставити запитання, а не прийматиме усе просто так, "за чисту монету". Я вважаю, що "Детектор медіа" запустив дуже важливий проєкт, адже ще "на вчора" треба було змінювати цю парадигму», — сказала Ілона Тислицька.

А Ігор Тихолаз своєю чергою розповів, що ми живемо в умовах засилля фейків, маніпуляцій і ворожої пропаганди. Тож недостатня обізнаність користувачів соцмереж про те, як їм протидіяти, на його думку, може призвести навіть до втрати Україною суб’єктності. Тобто медіаграмотність — це значно більше, ніж про особисту інформаційну безпеку, це — важливий аспект національної безпеки.

На головному фото: Валерія Бовша веде урок у школі 

Проєкт реалізовано за підтримки ПРООН та фінансування уряду Японії. Думки висловлені в матеріалі не обовʼязково відображають позицію ПРООН чи інших агенцій ООН та міжнародних партнерів.