Від сировинного придатка до технологічного лідера

Завдяки зростаючому останніми місяцями інтересу до рідкісноземельних елементів (РЗЕ) України, світ нарешті зрозумів обсяги мінеральної сировини (МС) нашої країни та ширину діапазону її корисних копалин. На початок XXI століття Україна, яка займала лише 0,4% земної суші і в якій проживало 0,8% населення планети, мала в своїх надрах 5% мінерально-сировинного потенціалу світу.

За розвіданими запасами низки корисних копалин Україна випереджала РФ, США, Англію, Францію, ФРН, Канаду та багатьох інших. Зокрема, за запасами й видобутком залізних, марганцевих, титан-цирконієвих руд, багатьох видів неметалічної сировини Україна наприкінці XX століття посідала провідне місце серед країн як Європи, так і світу.

1991 року мінерально-сировинний комплекс забезпечував близько чверті валового національного продукту, а з видобутком і використанням МС було пов'язано близько 50% промислового потенціалу країни та до 20% трудових ресурсів. Але потім розвиток галузі надрокористування припинився, й надалі відбувалася руйнівна експлуатація спадку СРСР без відновлення і розвитку, деіндустріалізація країни, що призвело до суттєвої втрати її можливостей. Війна теж зробила свій руйнівний внесок у це, особливо враховуючи, що окупованими та зруйнованими виявились якраз регіони активного надровикористання.

Україна має значний потенціал для розвитку видобутку і подальшої переробки своєї МС, володіє запасами критичної сировини, такої як рідкісноземельні елементи, уран, титан, графіт, каолін, цирконій, базальт, має вигідне розташування, розвинену інфраструктуру. Однак через відсутність ефективного державного управління галузь надрокористування поки не реалізовує свого потенціалу. На відміну від багатьох країн світу, де надрокористування забезпечує основний прибуток країни.

Визнання світом можливостей і перспектив освоєння надр України, бажання іноземного капіталу використовувати надра показують, що наші надпотужні МС-ресурси є найкращим шляхом для повоєнного відновлення країни. Вони також допоможуть зайняти помітні позиції в Європі, здійснити перехід від країни — сировинного придатка до країни з потужною переробною промисловістю. Після війни галузь надрокористування стане пріоритетною для відновлення країни. Але відновлення галузі надрокористування не має розглядатись як відтворення попередніх потужностей та існуючої раніше структури.

Необхідно створювати нову, сучасну, розвинену галузь на основі нових технологій, матеріалів, організаційних підходів із виробництвом кінцевої продукції з високою доданою вартістю та побудовою нових глобальних виробничо-збутових ланцюжків. Така можливість зараз існує. Це в СРСР при побудові виробничих ланцюгів у галузі надрокористування Україна в основному не виробляла кінцевої продукції, переважно напівфабрикати. Це робилося свідомо для взаємозалежності «братніх» республік.

Однак для відновлення країни на нових принципах потрібно розв’язати величезну кількість проблем, які накопичувалися десятиліттями і залишалися поза увагою держави.

По-перше, перед освоюванням надр слід усвідомити, що в них знаходиться. Для цього необхідні дані геологорозвідки. Мінерально-сировинну базу більш як на 90% сформовано за часів СРСР за тодішніми методологіями геологорозвідки та постановки родовищ на баланс. У СРСР геологію повністю фінансувала держава, і обсяги геологорозвідувальних робіт були значними. Потім фінансування почало скорочуватися, і зараз держава практично припинила фінансувати геологію і геологорозвідка майже припинилася. Низку даних було засекречено, тож системна інформація про українські надра відсутня. Але потенціал ще є, оскільки є архіви і в НАН України збереглися досить авторитетні інститути геологічних наук; геохімії, мінералогії та рудоутворення; геофізики.

Ще одною проблемою є невідповідність даних геологорозвідки СРСР міжнародним стандартам, що потребує приведення їх у відповідність цим стандартам. Тобто сучасних даних щодо надр немає. І якщо ми хочемо освоювати надра, то необхідно відновлювати геологію на сучасному рівні.

По-друге, використання при відновленні країни старих технологій видобутку, збагачення і виробництва, розроблених 70–100 років тому, — це відтворення неефективних, енергоємних, неекологічних, неконкурентних виробництв із великою кількістю відходів. Необхідно створювати нові технології. Наприклад, літій можна видобувати на українських родовищах мінерального літію за відсутності в світі технологій збагачення, отримання концентратів і літієвої продукції з українських петалітових мінералів, причому строк реалізації проєкту до 15 років й інвестиції до 700 млн дол. А можна отримувати літій і ще попутно йод, бром, барій, такі ж дороговартісні матеріали із супутніх пластових вод, які утворюються при бурінні нафтогазових свердловин, і обсяги інвестицій будуть у десятки разів меншими і початок видобутку швидший.

По-третє, крім відмови від старих технологій переробки, потрібно звертати увагу і на нові сучасні матеріали, які впевнено завойовують ринки. І зосередити зусилля науки на розробці нових вітчизняних матеріалів, передусім на основі нано-, біотехнологій.

По-четверте, розробкою нових матеріалів і технологій має займатися наука, яка не готова до такого. Вона майже не розробляє нових технологій і як результат діяльності хоче бачити «скопусні» публікації. Якщо подивитися на стан патентування, то коротко — це мало і не те. На рік подається приблизно 3 тис. заявок на патенти на винаходи і корисні моделі. Причому дві третини — це корисні моделі, які в низці країн, наприклад, у США, узагалі відсутні. Якщо світ патентується переважно в п’ятому і шостому технологічних укладах, то Україна — у третьому і четвертому. Це говорить про невідповідність пріоритетів наукових досліджень України світовим. Пояснюється це тим, що держава не в змозі чітко сформулювати ці пріоритети і змусити науку орієнтуватися на них, а також небажанням наукових установ (НУ) і закладів вищої освіти (ЗВО), які є автономними у виборі напрямів досліджень, змінювати тематику.

Крім того, практично знищено галузеву науку, яка раніше розробляла нові технології, виробничі процеси, конструкції, здійснювала проєктування. Із 42 НУ хімпрому за часів СРСР зараз залишилося шість. У металургпромі ситуація аналогічна. Зараз здійснюється державна атестація НУ в частині ведення наукової діяльності, яка остаточно зруйнує галузеву науку, бо згідно з методикою такої атестації галузева наука масово не буде атестована. Вона працює без державного фінансування, за гроші замовників, і мріяти про публікації, патенти, участь у міжнародних проєктах тощо їй не доводиться. Це можливо за дозволом замовника. А без галузевої науки готувати конструкторську, технологічну документацію, на основі якої виконуються інвестпроєкти, в країні нікому.

По-п’яте, за довгі роки освоєння надр в Україні накопичено мільярди тонн відходів. З одного боку, це шкідливі відходи, які необхідно утилізувати. А з іншого — у цих відходах міститься велика кількість корисних копалин, які при неякісних і застарілих технологіях йшли у відвали при первинній переробці. Тому потрібно розглядати відходи як сировину для подальшого видобутку. Причому технології переробки наших відходів із певним хімічним складом може розробляти тільки наша наука.

По-шосте, при плануванні видобутку, переробки своїх РЗЕ необхідно використовувати досвід Китаю щодо монополії держави в цій галузі. Причини такого підходу: значні запаси, державна підтримка, жорсткі експортні квоти, заборона іноземним компаніям видобувати РЗЕ, допуск іноземних компаній до видобутку лише при створенні спільних підприємств із китайськими партнерами, заборона самостійно брати участь у проєктах з переробки та сепарації, рекомендації іноземним компаніям інвестувати в переробку в КНР. Тобто Пекін спонукає створювати виробничі потужності у країні та передавати їй технології в обмін на стабільні, надійні й недорогі поставки рідкісноземельних елементів. Крім того, Китай свідомо наповнює світовий ринок дешевими РЗЕ, щоб витіснити конкурентів. Такий підхід змушує уряди США, інших країн та ЄС шукати останніми роками альтернативні джерела, щоб знизити залежність від Китаю, що відкриває можливості для нових гравців на ринку, зокрема для України.