1,3 трильйона доларів на кону. Хто програє у тарифній війні США

США затіяли тарифну війну з усіма ключовими торговими партнерами буцімто заради стимулювання імпортозаміщення. Ключові партнери традиційно пообіцяли Штатам дзеркальні відповіді. Переможців у цьому протистоянні, ймовірно, не буде, але від того, хто понесе більші втрати, зрештою залежатиме, як буде змінюватися глобальна торгівля, а отже, і світова економіка.

Економіка США десятиліттями вибудовувалась як економіка послуг, що здебільшого і формують її ВВП. Хороша модель, що дає можливість виробляти продукти із найвищою доданою вартістю, переносити у країни з дешевшою робочою силою трудомісткі виробництва, тримаючи вдома лише високоприбуткові технологічні, та ще й економити на експортних митах, які застосовуються виключно до товарів, а не до послуг. Навіть якщо токарних верстатів у Штатах дійсно поменшало, навряд чи Дональд Трамп переймається саме цим, впроваджуючи драконівські мита на імпорт ключових торгових партнерів. Він точно знає, що дефіцит та інфляція прийдуть до США раніше, ніж повернуться трудомісткі виробництва. Радше, президент США сподівається, що переважаючий «штатівський» експорт послуг, яких не обмитнити, дасть йому змогу перемогти у війні митних обмежень ключових торгових партнерів, нав'язавши їм потрібні політичні рішення під економічним тиском.

Зухвала торгова політика Трампа, незалежно від того, скільки вона ще триватиме, вже показала основним торговим партнерам США слабкі місця роботи на цьому ринку, а значить, світова торгівля неминуче змінюватиметься. Питання лише в глибині цих змін.

Ми оперуватимемо доларом США в усіх подальших розрахунках, щоб не плутатись у курсових різницях, і хочемо окремо зауважити, що запровадження хоч би яких високих мит не означає, що імпорт узагалі зупиниться. Звісно, наслідок підвищених мит — зростання ціни, наприклад, середня ціна авто в США, за прогнозами, може збільшитися на 2500 дол. Звісно, через високі ціни падатиме попит на імпортні товари, а імпортер напевно скорочуватиме поставки, але вони точно не знизяться на 100%. Де-де, а на американському ринку завжди буде частка платоспроможних, які куплять улюблений «Порше» і з 25-відсотковим митом, і з 125-відсотковим.

Виходячи з цих ввідних і заручившись допомогою моделі Observatory of Economic Complexity (див. довідку), ми візуалізували потенційні річні втрати від тарифних воєн Дональда Трампа та проаналізували, хто з конкурентів може зайняти вивільнені ніші, отже, як можуть змінитися ланцюги постачань товарів до США та їхніх основних торгових партнерів.

Китай, Канада, Мексика

Нинішні тарифі безпрецедентні та, за оцінками аналітиків, є найекстремальнішим актом протекціонізму за останні сто років у США. Чим Дональд Трамп пишається, закликаючи американських фермерів засівати якомога більше, бо ось-ось і на їхні товари стрімко зросте попит. Подивимось…

Почнемо з того, що збільшення тарифів на китайський імпорт у США до 20% найбільше торкнеться готових товарів, яких за сезон на полі не виростиш (див. рис. 1), — обладнання, комп’ютерів, освітлення, устаткування тощо.

Які ж країни потенційно можуть замінити перелічені китайські товари на американському ринку? За інших рівних виграли б Мексика, В'єтнам, Канада, Німеччина та Південна Корея. Але у двох із цих п'яти країн, Канади та Мексики, й у самих наразі непрості торгові відносини із Штатами.

Канадський експортний кошик у США більш сировинний (див. рис. 2), але це не спрощує завдання його замінити.

Адже після впровадження 25% мит для Канади на ринку США її потенційно могли б замінити Мексика, Саудівська Аравія, Китай, Німеччина, Японія. Та що ж таке, і тут двоє з п'яти в опалі у Штатів.

Може, з Мексикою пощастить? Не особливо, десятиліттями створювана модель, по суті, спільного виробництва за рахунок канадської сировини, американських технологій і мексиканської робочої сили зробила з Мексики в основному постачальника готових товарів — автомобілів, включно з вантажівками, автозапчастин, комп’ютерів, телефонів (див. рис. 3).

Тож головні конкуренти мексиканських виробників на американському ринку — компанії з Китаю і Канади, а потім уже й із величезним відривом — Японії, Німеччини та Південної Кореї.

Мита США — це потужний удар по економіках трьох основних імпортерів, разом вони ризикують втратити близько 1,3 трлн дол. від скорочення поставок у Штати (Китай — мінус 437 млрд дол., Канада — 408 млрд, Мексика — 456 млрд дол.).

Натомість мита для Канади, Китаю та Мексики, за даними Tax Foundation, імовірно, принесуть США трохи більше 100 млрд дол. на рік, або близько 2% від їхніх загальних податкових надходжень. Але і призведуть до потреби замістити постачальників величезних обсягів товарів.

Залп Трампа з усіх гармат по трьох ключових партнерах і водночас основних конкурентах на ринку США буквально очищає ринок для нових гравців. От тільки для яких?

Якщо не Китай, Канада і Мексика, то хто?

Наразі найближчі конкуренти могучої трійки за обсягами ключових поставок — це Японія, Німеччина, Південна Корея та Велика Британія. От тільки Японією Трамп уже незадоволений через загадкове «вбивство їхньої валюти», себто єни, і хоч би що це означало, саме Японію аналітики називають наступною потенційною жертвою трампівських мит.

Тарифну війну Європейському Союзу було оголошено ще наприкінці лютого цього року, наразі лише на рівні розмов про 25% мита «на автомобілі і все таке». Що воно «все таке», важко сказати, а от автомобілі — це якраз Німеччина. Якщо на наступному етапі, попередньо 5 квітня, Трамп таки зважиться зіпсувати торгові відносини ще й з ЄС, то й Німеччина вибуває.

Тупцює на виході й Південна Корея, якій теж уже анонсували 25% мита на основні імпортні товари — алюміній і сталь. Корейці намагаються вести переговори, навіть відряджали профільного міністра у Вашингтон, але поки безрезультатно.

Тож серед тих, хто міг би теоретично виграти від торгової війни Трампа з основними постачальниками, лишається лише Велика Британія. До неї наразі претензій найменше, але з дуже простої причини — вона не панівний імпортер у жодному із секторів американської економіки, а за вартістю її частка у загальному імпорті США становить близько 2%. Так, для Британії США є величезним ринком збуту передусім автомобілів, ліків, іншого транспорту, електрообладнання й у значно менших обсягах — нафтопродуктів. Але заповнити всі ніші, які звільняться, вона фізично не зможе, бо просто не виробляє потрібних обсягів на продаж.

ЄС, точніше, Німеччина

ЄС буде простіше, бо насправді його основний ринок збуту, більш як 70%, — це країни ЄС. Власне, Союз і було створено, щоб торгувати, а не воювати. Частка США у експорті Євросоюзу становить близько 8%, а частка Штатів в європейському імпорті взагалі менша 6%.

Насправді в усьому ЄС є лише одна країна, яка дійсно може відчути наслідки похолодання у відносинах між Вашингтоном і Брюсселем, — це вже згадана Німеччина. На рис. 4 видно прірву між Німеччиною, на яку припадає чверть усього експорту ЄС, і рештою найбільших експортерів Союзу. Німеччина ж є і головним імпортером, саме туди їде 21% усіх імпортованих ЄС товарів.

Що ж, у разі впровадження обіцяних 25% мит на ввіз німецьких авто ця стаття імпорту зменшиться на 10,5 млрд дол. Якщо у загадкове трампівське «все таке» включать автозапчастини, то ще мінус 2,85 млрд дол. А решта? Решта німецького експорту у США — це ліки, медичне обладнання, вакцини й такі специфічні медичні товари, як «кров, антисироватки, токсини та біокультури». Майже весь неавтомобільний експорт із Німеччини так чи інакше стосується чутливої до стабільних поставок сфери охорони здоров'я. Ось чому, ймовірніше, далі автомобільних бар'єрів Трамп не піде.

Чи буде болісною часткова втрата американського ринку для автовиробників Німеччини? Так, бо це найбільший їхній імпортний ринок, але завбачливі німці ніколи не кладуть усіх яєць в один кошик. Загалом вони щороку продають світу автівок на 174 млрд дол., а конкретно США — на 24 млрд. Це великий надійний ринок збуту із величезної кількості інших освоєних німцями ринків, бо Китай купує німецьких авто на 16 млрд дол., Велика Британія — на 15,6 млрд, Франція — на 11,4 млрд, Італія — на 11 млрд дол., і так, поки у нас не закінчаться країни, бо німці поставляють авто усім. Та й усі 14% американських поставок вони не втратять, а десь близько половини, «розкидати» їх між іншими ринками є цілком посильним завданням року-двох.

За прогнозом Kiel Institute, втрати ЄС від 25% мит на весь, не лише автомобільний, експорт до США можуть скоротити європейський експорт на 15–17%, відповідно, у короткостроковій перспективі призвести до скорочення ВВП Союзу на 0,4%. Ще краще ЄС впорається і з запровадженням дзеркальних мит на американський експорт. Звісно, втрати будуть відчутними, більш як 92 млрд дол., або мінус чверть від нинішніх поставок у грошах, але від загального імпорту це лише 1,4%. Хай там як, але якщо на 70% ти забезпечуєш себе товарами власного виробництва, то митні війни даються легше.

Щоб «виграти», США доведеться вийти за межі мит та обмежити власний експорт послуг (переважно ІТ, телекомунікаційних і фінансових), який сягає 35% (430 млрд дол.) від усіх імпортованих послуг ЄС із країн, що не входять до Союзу. Їхній обсяг удвічі переважає експорт послуг із ЄС до США, а головне, їм важко знайти відповідні аналоги. Саме цей удар дійсно буде болісним для Брюсселя. Допоки таких думок у Вашингтоні не озвучували. Технічно це нескладно, а от політично — значно важче, адже американські техногіганти, які не хотіли б втрачати ринок у 450 мільйонів осіб, активно доклалися до переобрання Трампа.

Що втратять США, якщо мита запровадять проти них?

Натомість у разі запровадження дзеркальних мит трьома основними торговими партнерами США почуваються значно впевненіше. Нагадаю, що сукупно Китай, Канада і Мексика ризикують втратити близько 1,3 трлн дол. в експорті до США. Тоді як Штати від зниження поставок до цих країн втратять вдвічі менше — 662 млрд дол.

Для США подорожчання поставок у Китай обернеться втратою щонайменше 154 млрд дол. Насамперед на китайському ринку звільниться місце для постачальників сирої нафти, соєвих бобів, автомобілів, літаків і гелікоптерів та мікросхем (див. рис. 5). За групами товарів, на які припаде найбільше скорочення поставок США, на китайському ринку, найімовірніше, замінять Японія (+10,4 млрд дол.), Німеччина (+10,4 млрд), Південна Корея (+8,38 млрд), Бразилія (+6,83 млрд), Франція (+3,92 млрд) і, звісно ж, Росія (+3,8 млрд дол.).

У випадку якщо Мексика віддзеркалить мита на американський імпорт, США втратять у грошах понад 240 млрд дол. на поставках до південного сусіда. Здебільшого за рахунок скорочення продажів нафтопродуктів і скрапленого газу (див. рис. 6). Хто ж може їх замінити з-поміж тих країн, які вже проклали стежку на мексиканський ринок? Насамперед Китай (+23,7 млрд дол. до нинішніх обсягів імпорту), Нідерланди (+10,5 млрд), та ж таки Канада (+8,75 млрд), Німеччина (+8,26 млрд) та Японія (+6,71 млрд дол.).

Співмірними з мексиканськими будуть втрати США у разі тарифного обмеження їхнього імпорту до Канади — близько 268 млрд дол. В основному за рахунок палива, автомобілів та автозапчастин (див. рис. 7). Замінити США на цьому ринку зможуть Китай (+23,3 млрд дол.), Мексика (+13,6 млрд), Німеччина (+8,99 млрд), Нідерланди (+6,56 млрд) та Японія (+6,47 млрд дол.).

Як бачимо, можливі профіти від того, що основні американські торгові партнери почнуть заміняти США на ринках один одного, непорівнянні з їхніми втратами на американському ринку. Навіть КНР, яка у найсильнішій позиції, втратить на чотири сотні мільярдів більше, ніж заробить, заміщаючи США.

Насправді це зайвий раз підкреслює стійкість нинішньої економічної моделі США порівняно з партнерами, але жодним чином не пояснює, чим ця стійка модель не влаштовує нову американську владу. Зрештою, це — головний урок, який винесе світова торгівля із тарифної війни, розпочатої США. Подальша сегментація глобальних ринків неминуча, а разом з нею і європейська капсульованість торгівлі, німецька диверсифікація ринків і жирний акцент на технологічному розвитку та виробництві послуг в економіках першого світу. Це нешвидкі трансформації, але ті, хто їх пройде, точно не пошкодують.

Що натомість отримає Трамп? Спрощено його економічна політика прагне збільшити виробництво товарів щоденного вжитку на території США. Дійсно, з таблиці видно, що Мексика, Канада і Корея мають надзвичайно вигідні умови торгівлі з США, й принаймні у цих випадках бажання обмежити майже стовідсоткову безмитну торгівлю виправдане. Інші ж країни у відчутно гірших умовах, але щодо них тарифну політику США не назвеш жорсткою, а значить, вигідною Штатам.

Попередні окремі тарифні показники торгівлі США та основних торгових партнерів

Та якщо у тебе немає на відстані витягнутої руки постачальника на заміну (а його немає), то інфляційна криза й дефіцит окремих товарів у короткостроковій перспективі тобі гарантовані. У довгостроковій перспективі обмеження імпорту дійсно можуть стимулювати внутрішні виробництва. Але за достатніх часу та інвестицій. Час тут основоположний, бо всі роки трансформації влада США житиме під перманентним тиском місцевого бізнесу, який не в захваті від поточних експериментів, — погляньте, як лихоманить американський фондовий ринок останніми днями. Тож, ймовірніше, терпець Штатам увірветься раніше, і замість омріяного імпортозаміщення вийде лише точкова інфляційна криза із поверненням до попередніх практик.