Рішення ЄСПЛ щодо подій 2 травня 2014 року в Одесі: російська агресія, її агенти впливу та недбалість посадових осіб

Завжди приємно повідомляти про перемоги України в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ), але не менш важливо інформувати про справи, в яких встановлено порушення Україною.

Учора ЄСПЛ оприлюднив важливе рішення у групі справ «В’ячеславова та інші проти України» за заявою №39553/16, яка стосується однієї з тяжких трагедій нашої держави — подій в Одесі 2 травня 2014 року, коли представники так званого Антимайдану напали на протестувальників, котрі підтримували Революцію Гідності, а також пожежі у Будинку профспілок, під час якої загинули десятки людей.

Рішення непросте та комплексне, дискусійне, бо чи дійсно мали визнати винною Україну (ми всі пам’ятаємо ті події)?

Рішення стосується семи заяв 28 осіб, потерпілих унаслідок зазначених подій і родичів жертв, щодо скарг за статтями 2 («Право на життя») та 8 («Право на повагу до приватного і сімейного життя») Європейської Конвенції з прав людини про право на життя, які скаржилися, що держава не вжила достатніх заходів для попередження насильства 2 травня 2014-го та що розслідування тих подій було неефективним.

Враховуючи події та їхній контекст, ЄСПЛ розглянув справу через призму позитивних обов’язків держави та зробив низку важливих висновків, у тому числі щодо ролі Росії у цих подіях і як мали реагувати українські органи з урахуванням відповідних викликів.

Щодо загального контексту та ролі РФ у трагедії 2 травня 2014 року ЄСПЛ зазначив:

контекст ситуації, причетність Росії до подій у Криму та східних областях України, їхній прихований характер, а також що, ймовірно, РФ вчиняла дії, які призвели до дестабілізації суспільно-політичної ситуації в південних областях України і, зокрема в Одесі, з огляду на стратегічну важливість цього міста;
головні фігуранти справи, ймовірно, мали зв'язок з Росією — тодішні заступник начальника обласної міліції та начальник обласного управління ДСНС невдовзі втекли до Росії та отримали там громадянство;
роль російської пропаганди та дезінформації, які створювали атмосферу напруги та провокували насильство в Одесі перед трагічними подіями;
обмежені можливості нового уряду України в таких обставинах повністю запобігти ризикам, які виникали на той момент;
разом з тим у таких обставинах основним обов’язком влади було вжити всіх розумно очікуваних (!) заходів для запобігання ризику насильства.

Тож ЄСПЛ визнав обмежені можливості української влади запобігти насильницьким сутичкам, але все ж таки факти свідчили, що не було вжито всіх розумно очікуваних заходів для їх попередження.

Чому все ж мало місце порушення з боку України:

невжиття необхідних заходів безпеки, щойно влада дізналася відповідну інформацію та про публікації в соціальних мережах (які свідчили про можливість потенційного насилля під час заходів). Натомість місцевими правоохоронними органами було вжито заходів лише для підготовки проведення звичайного футбольного матчу та не здійснено жодних реальних спроб запобігти сутичкам;
пасивність міліції під час сутичок і ймовірний зв'язок з антимайданівцями. ЄСПЛ вказав, що нездатність правоохоронців здійснити реальну спробу зупинити початкову хвилю насильства, а також явні ознаки можливої змови між ними та активістами Антимайдану стали однією з причин, якщо не головною, подальшої хвилі насильства у відповідь (!);
прибуття пожежних машин на місце загоряння було навмисно затримане на 40 хвилин, а правоохоронці не допомогли оперативно та безпечно евакуювати людей із будівлі. Відповідно, також не було забезпечено своєчасне проведення рятувальних заходів.

Зважаючи на вказане, ЄСПЛ дійшов висновку, що відповідні органи влади (!) не зробили всього, що від них розумно очікувалося, для запобігання насильству, його зупинення після початку та забезпечення своєчасних рятувальних заходів для тих, хто опинився у вогні в Будинку профспілок. А значить, було порушено матеріальний аспект статті 2 Конвенції.

Щодо розслідування ЄСПЛ зазначив:

Суд врахував надану Україною інформацію щодо одного з підозрюваних у вчиненні злочинів під час цих подій. Зокрема, що заступник начальника обласної міліції був безпосередньо залучений до процесу прийняття рішень щодо дій правоохоронних органів до початку та під час подій 2 травня 2014 року, як мінімум надавав підтримку представникам Антимайдану та міг бути у змові з ними з метою організації насилля. Згодом цей підозрюваний втік на територію РФ. Керівник обласної пожежної служби, який затримав направлення пожежних машин до Будинку профспілок, також втік на територію РФ і навіть отримав посаду в так званих органах влади РФ, що займаються питаннями окупованих територій;
слідчі органи не доклали достатніх зусиль для належного забезпечення, збору та оцінки всіх доказів; низка важливих доказів ніколи не були досліджені;
серйозні недоліки в розслідуванні щодо різних осіб та їхньої ролі в подіях;
розслідування подій 2 травня 2014-го не було оперативним, низка невиправданих затримок у провадженні виникли саме з вини органів;
Суд також вказав, що розслідування не було незалежним: враховуючи наявні докази причетності поліції до масових заворушень 2 травня 2014 року, розслідування в цілому мало б проводитися органом, повністю незалежним від поліції. Однак цього не сталося.

Окремо ЄСПЛ встановив порушення статті 8 Конвенції щодо однієї з заяв у зв’язку з необґрунтованою затримкою при видачі тіла однієї з жертв заявниці, яка була його донькою.

Чому все ж саме Україну визнано порушницею у зв’язку з трагедією 2 травня 2014 року, якщо ЄСПЛ взяв до уваги інформацію уряду про залучення РФ і роботу посадовців тих часів до подій?

Тут ЄСПЛ наголосив, що відповідно до статті 19 («Створення Суду») Конвенції завданням Суду є визначення міжнародно-правової відповідальності держави, а не індивідуальної відповідальності окремих посадових осіб чи інституцій.

Жодних винятків із цього правила не передбачено, і в цій справі роль ЄСПЛ зводиться до питання міжнародної відповідальності України незалежно від того, що деякі правопорушення, за які український уряд вважається відповідальним за Конвенцією, були вчинені його колишніми місцевими посадовцями, які з часом утекли до Російської Федерації, набули російського громадянства і, як у випадку з колишнім начальником Головного управління ДСНС в Одеській області, зробили там кар’єру на тлі повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Простими словами, ЄСПЛ визнав складність ситуації, в якій опинилася Україна 2014 року, з проросійськими елементами в правоохоронних органах, але це не звільняє державу від відповідальності захищати всіх громадян.

Також рішення ЄСПЛ допомагає зрозуміти, що події в Одесі 2 травня 2014 року були частиною ширшої стратегії Росії з дестабілізації України, яка включала анексію Криму та подальшу агресію в Донецькій і Луганській областях.

І не тільки в Україні…

Нагадаю, що 2021 року РФ подавала проти нас свій міждержавний позов «Росія проти України», який я називаю «російською версією подій в Україні з 2014 року». Серед численних обвинувачень України у порушенні прав людини цілий розділ було присвячено трагедії 2 травня 2014-го в Одесі як «загибелі протестуючих проти державного перевороту в Україні» та діям «бойовиків Правого сектору» (2023 року ЄСПЛ визнав скаргу неприйнятною).

До вчорашнього рішення це не має жодного стосунку, однак додатково дає можливість зрозуміти, як Росія використовує трагедії у своїй пропаганді.

Важливо, що ЄСПЛ теж окремо наголосив на цьому моменті.

Від себе хочу додати, що це рішення — хороший урок і нагадування для всіх державних органів про позитивні обов’язки: безпека громадян і верховенство права мають залишатися абсолютними пріоритетами держави навіть під час найскладніших екзистенційних зовнішніх викликів і внутрішніх трансформацій.