Мама дізналася про її смерть із соцмереж. Згадаймо старшого солдата Марію Рибіну

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Марію Рибіну. 

У Ратнівську громаду на щиті повернулася захисниця – старший солдат, діловод 111-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних сил України Марія Рибіна, яка померла 13 жовтня 2024 року в лікувальному закладі міста Суми. Про це повідомив селищний голова Віталій Бірук та Волинська служба новин.

Марія Рибіна народилась 17 серпня 1992 року в Торецьку на Донеччині. Її батько помер, коли дівчинці було дев'ять років, мама виховувала її сама, і Марійка намагалася підтримувати маму, прагнула заробити якусь копійку, щоб допомогти їй. Після школи закінчила курси манікюру і здобула фах кухаря. Далі пішла вчитися до Харківської зооветеринарної академії.

У 2013 році у Марії Рибіної народився син Ігор. Батько Ігоря, Володимир, з яким Марія жила в цивільному шлюбі, був військовим. У 2014 році він повернувся з миротворчої місії в Лівії, щоб захищати Україну. Служив водієм у медичній роті. У 2016 році отримав важкі поранення, від яких так і не зміг одужати – у 2017 році Володимир помер.

Марія здобула повну вищу освіту і ступінь магістра за спеціальністю інженера-технолога з переробки, сертифікації і стандартизації продукції сільського господарства. Усі випускники ветеринарних вишів – військовозобов’язані. Тож паралельно з навчанням дівчина закінчила військову кафедру, де отримала спеціальність кінолога.

Мама захисниці пригадує, що після закінчення академії Марія з друзями поїхала 14 березня 2016 року на польові збори, там прийняла військову присягу. Після того кілька людей з її курсу опинилися в зоні проведення антитерористичної операції на сході України, в тому числі і Марія. Із 2016 до 2022 року жінка була у лавах ЗСУ попри те, що сама виховувала малолітню дитину. Одразу її направили у 65-й Харківський мобільний госпіталь, а у 2017 році перевелася у 12-й спеціалізований батальйон, який прикомандирували до 72-ї Білоцерківської бригади. У ній і прослужила до звільнення у 2022 році.

Хоч за документами вона була діловодом, але за роки служби опанувала непросту військову справу і виконувала бойові завдання не гірше за досвідчених чоловіків-бійців. Ірина Рибіна констатує, що на війні є штатний розпис, але немає професії. Дочка, як і усі, проходила курси стрільців. Уміла професійно користуватися зброєю. Знала, що таке РПГ, міномети, автомати, протитанкові засоби. Маму постійно заспокоювала, що вона – діловод, що її завдання – займатися документами, але теж ходила в наряди, спала в бліндажах, евакуювала цивільних і військових. 

«Навіть коли у 2021 році вона була в Авдіївці з 72-ю бригадою (це від нашого дому навпростець 33 км), постійно казала: «Мамо, за що ти хвилюєшся? Я, як завжди, займаюся паперами!». А коли їм потрібні були холодильники, бо починалася спека, виявилося, що вона разом з хлопцями була в бліндажах і тримала дорогу, насосну Ясинуватську, щоб не залишити Авдіївку», – згадує мама Ірина.

У 2019 році Марія отримала відзнаку за участь у боях на Світлодарській дузі, а 17 березня 2020 року її нагородили медаллю «За відвагу» – за те, що взяла участь у порятунку цивільних і військових медиків в районі міста Золоте.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Марія зі своєю бригадою була на Київщині. Потім їх перекинули у район Бахмута. Там дівчина отримала важку контузію. Після лікування у шпиталі опинилася під Авдіївкою, потім у Курахові. Звідти Марія звільнилася – по догляду за сином і через проблеми зі здоров'ям.

Її мама і син мешкали у Торецьку. Мама була доволі успішним приватним підприємцем. Але у квітні 2022 року їм довелося все покинути і виїхати з міста. Командир Марії допоміг їм – відправив до своїх родичів на Волинь. Туди ж після звільнення зі служби приїхала і Марія. Однак у мирному житті вона не прижилася. Важко було знайти роботу, до того ж окремі люди робили недоречні закиди на її адресу як військової і донеччанки. І вона повернулася на службу – стала діловодом у 63-му батальйоні 111-ї бригади тероборони. Мамі обіцяла, що буде служити в тилу, але опинилася на Харківщині, потім на Сумщині, звідки бійці робили виїзди у Курську область.

«Якось було, що Білопілля, де вони стояли, дуже обстріляли, – пригадує мама. – Я дзвоню до неї і кажу: «Маш, там у вас щось таке відбувається! Загиблі цивільні! Потяг якийсь обстріляли». А вона: «Мам, у мене все нормально. Сітка з пластикового вікна впала. То хіба це обстріл?! Я сиджу біля командира. Я тільки друкую папери». Вона так жартувала і так мене заспокоювала».

З 15 серпня Марія Рибіна не виходила на зв’язок, мама почала шукати її. До пошуку долучилася поліція. Серед вбитих, невпізнаних тіл у той період на Сумщині Марії не було. Лише згодом з матір’ю зв’язалася медикиня батальйону і повідомила, що донька у лікарні, перебуває у медикаментозному сні. Їхній підрозділ «накрили» «КАБами». Більше десяти людей загинуло, а ті, хто вижив, мали контузії і поранення різної тяжкості. Медикиня повідомила, що швидше за все, Марія не чутиме на ліве вухо, бо має сильні розриви перетинки. Але про це можна буде говорити, коли отямиться і зійдуть набряки від забоїв. Наприкінці вересня Марія прийшла до тями, повернулася під нагляд своєї медичної частини. Мама зібрала усі необхідні для звільнення документи. Командир запевнив, що зробить усе можливе, щоб її чим швидше відправити додому. У телефонній розмові він пообіцяв: «Усе буде добре. Ми здали документи. Треба почекати 10 днів. Маша тут з хлопцями. Не хвилюйтеся, якщо щось, медики поряд, допоможуть. Вона пакує речі, збирається додому. У четвер я її із супроводжуючим відправлю».

17 жовтня Марія Рибіна мала виїжджати у Комарове вже у статусі демобілізованої, але 13 жовтня їй раптово стало погано. Стрімко впав артеріальний тиск, їй надали допомогу, але тиск не вдалося нормалізувати, він продовжував знижуватися. Фельдшер доправив її в Суми в обласну лікарню і попросив, щоб її обстежили, бо вона має їхати додому. Захисницю «прокапали», їй стало краще, вона вже хотіла повернутися назад у свій підрозділ, але фельдшер переконав, що не зможе надати їй кваліфіковану допомогу, якщо знову стане погано. Марія залишилася в лікарні, того ж дня померла від раніше отриманих контузій.

Увечері 14 жовтня у соцмережах Ірина Рибіна побачила співчуття побратимів доньки з приводу її смерті, у всіх був шок від того, що Марії не стало. Приголомшена звісткою жінка зателефонувала до командира доньки, він підтвердив страшну новину. А вранці 15 жовтня принесли сповіщення із військкомату про смерть Марії Рибіної.

16 жовтня її тіло назавжди повернулося у Комарове. Чин відспівування захисниці звершили священники Ратнівського благочиння. Новопреставлену Марію поховали на місцевому кладовищі.

У захисниці залишились мама і 11-річний син.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.