Надра – це власність народу України – Пелюховський

Повернення української делегації із Саудівської Аравії і активне обговорення можливості припинення вогню (тимчасово, на місяць, з майбутнім продовженням ще на три місяці) вселяє велику надію на те, що найближчим часом наші співгромадяни перестануть гинути, а Україна зможе зосередитися на відбудові господарства і економіки. Якщо Андрієві Єрмакові вдасться цього добитися, він «обнулить» увесь негатив, який склався довкола його імені протягом останніх років. Українці вміють пробачати помилки, допущені у минулому, якщо людина демонструє суспільно значимі здобутки.

Пише в своєму блозі на сайті Newformat. Андрій Пелюховський, Голова Всеукраїнської політичної партії «Сила нації». Публікуємо текст без правок та коментарів.

Однак залишається і чимало запитань. Перше і головне: окрім військових тем у Джидді обговорювалися і господарські питання. Зокрема, угода про доступ США до видобутку українських корисних копалин. Про результати перемовин у цьому напрямку ми не знаємо достеменно нічого. Але ж раніше було відомо, що існують два варіанти угоди – «жорсткий» американський і «лайт» український. Який із них взято за основу? Ми втратили надра чи лише допускаємо американських партнерів до видобутку корисних копалин? І яку суму взято до уваги при розрахунках? 500 мільярдів, як пропонував Трамп? І чому так неохоче українська влада звітує про результати перемовин з даного питання?

Я не просто цікавлюся. Як громадянин України, я маю право знати, як і на якій основі моїм майном розпоряджається держава. І майном мільйонів моїх співвітчизників. Адже надра – це власність народу України (згідно з 13 статтею Конституції). Підкреслюю: це не державна власність, не приватна, не акціонерна і не комунальна. Це власність народу України. І лише народ має право вирішувати, чи можна допускати іноземців до видобутку корисних копалин на території України.

У програмі партії «Сила нації» містилася вимога: в України повинен бути створений спеціальний фонд, у якому кожен громадянин мав би відкритий рахунок, на який щороку надходили б кошти з експлуатації народної власності – надр, лісів, рік, повітря, ефіру. І кожен громадянин був би забезпечений коштами на випадок хвороби чи у зв’язку з виходом на пенсію. Ці кошти не можливо було би пропити чи програти у казино – вони могли би мати цільове призначення: плата за навчання, покращення житлових умов, лікування тощо. Ці кошти стали би своєрідною страховкою від сепаратизму: яка вигода відокремлюватися від України, якщо у кожного громадянина бунтівної території можуть «згоріти» гроші на рахунку у фонді? Ці кошти були би запобіжником від стихійної міграції: іноземець навіть за умови переселення в Україну не мав би права на свою частку загальнонаціонального добра: це було би привілеєм для громадян. Правом володіти рахунком і коштами на ньому мали би усі громадяни від народження і до смерті – з правом передачі залишку коштів у спадок.

Тепер нашими надрами, нашою власністю влада крутить, як циган сонцем.

І повірте: це питання більш важливе, ніж запровадження перемир’я. І щось підказує, що не все гаразд у цьому напрямку, інакше з якої причини даний документ тримають у секреті не лише від громадян, а й від народних депутатів.

Щодо перемир’я. Так, це дуже важлива справа. Але питання залишається відкритим: ми ж воюємо не зі США, а з Росією. Фактично Україна у Джидді погодилася з позицією США щодо того, що перемир’я потрібне. І тепер представники нашої влади кричать про те, що це велика дипломатична перемога. Я розумію, що є необхідність підіграти Зеленському і Єрмаку. Але ж іще вчора всі, хто сьогодні говорять про перемогу української дипломатії, кричали, що перемир’я без повернених територій – це зрада. Я не почув після зустрічі у Джидді ні про повернення територій, ні про гарантії безпеки для України. Ми просто погодилися на перемир’я без додаткових умов. Якщо ми погоджуємося з пропозицією протилежно сторони, не отримуючи преференцій, мовою дипломатії це називається капітуляцією. Навіть якщо ми капітулюємо не перед ворогом, а перед стратегічним партнером.

Зараз виникає питання: а якщо Росія виставить умови, які будуть неприйнятними для нас, але прийнятними з точки зору США? Ми знову скажемо, що проти перемир’я, про яке так багато кричимо? Особливо на тлі того, що фактично втратили важливий козир – Росія вибила українські війська з Курщини і ми не можемо в ході перемовин апелювати до обміну територіями. І тепер у випадку нових переговорів між Україною та США можуть виникнути питання, які будуть невигідними з точки зору наших національних інтересів, але сказавши «А», ми вже не зможемо сказати іншу літеру без диктату з боку наших «партнерів».

Іноді національні інтереси України стають порожнім звуком на тлі інтересів США. Це – наша плата за багатолітню відсутність суб’єктності та самостійності. Бо проголосити Незалежність мало. Треба ще й стати самостійними.

Андрій Пелюховський, Голова Всеукраїнської політичної партії «Сила нації»