Про “тимчасове припинення вогню” і мирний процес

Про "тимчасове припинення вогню" і мирний процес загалом з точки зору Путіна і Росії.

Я тут нагадаю дуже просту річ: мирний процес (з якимись реальними умовами завершення війни, які теоретично може приняти Україна) існує тільки в мріях окремих індивідів і - можливо, хоча вже не точно - в голові Трампа.

Те, що Путін навряд прямо зараз готовий прийняти завершення війни на компромісних умовах було цілком очевидно навіть для адміністрації Трампа хоча б тому, що ми бачили увесь той шалений і божевільний тиск на Україну від Трампа і Ко і до Овального кабінету, і після.

І тільки завдяки тому, що ми не здалися під шантажем і не прийняли капітуляцію, на сьогодні - завдяки спільним зусиллям України і притомних партнерів - спроби змусити нас капітулювати з боку Трампа припинилися.

Тому давайте я нагадаю, що може змусити Путіна насправді шукати миру на тих чи інших умовах:

№ 1. Неспроможність російської армії продовжувати війну і мати якісь успіхи. Думаю, тут все очевидно. Тут найближча мені оцінка Роми Шрайка, який вважає, що настання цього моменту реалістичне в кінці 2025 - на початку 2026. Можливо і раніше, але для такого оптимізму у нас поки немає особливих причин. Ні, Путін абсолютно начхати що його солдати воюють на віслюках, це ще не той рівень виснаження.

№ 2. Економічна ситуація в Росії. Тут все складніше. Бо баланс системи давно зламано, кризових явищ все більше (хоча Росія зберігає значну частини ренти завдяки Китаю і Індії), резерви вичерпуються. Але доки в Кремлі не відчувають катастрофічного стану, немає сильного стимулу "зіскакувати" з війни.

№ 3. Внутрішньополітична стабільність. Безпосередня загроза для існування режиму може бути як продуктом першого пункту, так і другого, так і факторів зовнішнього тиску. Це взагалі мало передбачувана річ.

№ 4. Міжнародний контекст. Я не вірю в те, що Трамп може запропонувати Путіну настільки вигідну співпрацю, альтернативну Китаю, щоб російський диктатор в це повірив і відмовився від власних цілей. Тобто реально на рішення Путіна не воювати далі може вплинути тільки тиск, який створює ризики по першим трьом пунктам.

Ці 4 фактори ще треба помножити на принципову неспроможність диктаторів адекватно оцінювати ситуацію, а також систематичну "брехню у звітах". Так, система зворотного звʼязку в РФ на порядок гірше навіть за українську.

Тобто щоб припустити, що реальні перемовини можливі (а 30-денне перемирʼя, яке є "американською пропозицією" ініціюється саме для цього), ми маємо думати, що Путін знає що його успіхи тимчасові або дуже скоро закінчаться катастрофою. Ухвалювати рішення про "коротку паузу" на цьому фоні немає жодного сенсу. Якщо він, звісно, не відчуває що катастрофа близенько. Нагадаю, це ми про людину, яка відправляла в Київ росгвардію для придушення протестів після перемоги за 3 дні.

Тому він, скоріше за все, залишиться на позиціях старих вимог або, як припустив Нотевський, буде пропонувати зупинку війни на 6 місяців (але без миротворців і постачань зброї) з вимогою провести вибори. Щоб спробувати знову перекинути відповідальність на Україну.

В перспективі 3-6 місяців Кремль буде намагатися вичікувати. Сподіватися на черговий конфлікт Вашингтона з Києвом, Брюсселем чи Лондоном, тобто на те, що Трамп продовжить руйнувати атлантичну єдність. І якщо ситуація на фронті і всередині Росії залишатиметься відносно стабільною з точки зору режиму, Путін не йтиме на умови, які передбачають масштабні поступки.

Тому усім свідкам "миру на Великдень" чи коли там Трамп його хоче я раджу зосередитись на формулі "Якщо не в ЗСУ - для ЗСУ". А не на очікуваннях того, що Трамп зуміє протиснути Путіна і змусити його до перемовин. Бо з американською адміністрацією ми маємо бути готові, що вони знову увійдуть у цикл "звинувачуй Україну, потім - Росію, і так по колу". А не на ефективний тиск на агресора.

Буду радий помилится. Хоча навряд.

Джерело