"У цих туфлях можна втекти з весілля?": інтерв’ю з українкою в Канаді, яка працює у взуттєвому

У рубриці "Ви соромились – ми спитали" 24 Канал спілкується з представниками різних професій. Ми ставимо їм ті питання, на які б ви хотіли отримати відповіді, але не наважилися запитати. Цього разу ми поспілкувалися менеджеркою взуттєвого магазину у Канаді Ольгою Сіманович. Вона розповіла про те, як минала адаптація в цій країні та, з якими труднощами їй довелося зіткнутися.

Ольга проживає у невеличкому місті Ошава, яке приблизно за 60 кілометрів на схід від Торонто. Наразі дівчина працює менеджеркою у взуттєвому магазині – вона любить свою роботу й часто записує сторіс про те, як минає її день. Однак, перш ніж отримати цю посаду, дівчині довелося важко працювати.

Ольга Сіманович / Фото з інстаграму @misschyvonas

Про переїзд та пошук роботи в Канаді

Як ви опинилися в Канаді?

Я родом зі Львова, в травні буде три роки як я в Канаді (як швидко летить час). Все дуже банально та просто – в мене тут живе бабуся та тітка, ось завдяки останній я тут зараз і проживаю. Якби не тітка, то мене б тут не було.

Як вам вдалося знайти роботу?

Це не перше моє місце роботи. Спочатку я працювала сервером в одному з банкетних залів Ошави (цю роботу мені запропонувала моя тітка). Наступна моя робота була у фаст-фуді мексиканської кухні. Цю роботу я знайшла через колегу, що працювала зі мною в банкетному залі.

А зараз я працюю менеджером у взуттєвому магазині. Ця робота сама мене знайшла: коли я працювала у мексиканському фаст-фуді, то до мене підійшла дівчина та запропонувала роботу у взуттєвому магазині, у якому вона була менеджером.

Я працювала деякий час на посаді консультанта, а потім в якийсь момент потрібно було менеджера в магазин. А оскільки я себе дуже добре показала, як працівник, мені запропонували цю позицію.

Дуже пощастило, гарна робота. Але було б цікаво почути про переваги та недоліки вашої діяльності, якщо це не секрет, звісно.

Звичайно, не секрет. Так, пощастило, але є багато моментів, в принципі, як і в кожній роботі.

В моїй роботі перевагою є те, що я фактично сама собі створюю розклад роботи – що добре. А ще можливість кар'єрного росту, комунікація з людьми – я це обожнюю.

А ось недоліки: робота у вихідні та свята, потрібно вирішувати конфліктні ситуації з клієнтами та мати справу з не завжди адекватними людьми.

Магазин, у якому працює Ольга / Фото з фейсбук-сторінки Scarpini Shoes

Цікаві історії з роботи у взуттєвому магазині

Можливо, маєте якусь цікаву історію або випадок, пов'язані з вашою сферою діяльності?

Був звичайний день у магазині, коли вбігає чоловік – повністю захеканий, з краваткою, що теліпається на шиї, і очима, повними паніки. Він підбігає до мене і випалює:

– Мені потрібні класичні туфлі! Прямо зараз!

– Добре, а який розмір?

– Не знаю!

– Як це не знаєте?!

– Вони не мені, а нареченому! Вже весілля через годину, а він залишив свої мешти вдома... В іншому місті!

Я, не гаючи часу, хапаю кілька пар класичних туфель і даю йому. Чоловік бере одну пару, нервово дивиться на неї й запитує:

– А вони добре бігають?

– Тобто?

– Ну… Якщо він передумає одружуватися, то чи зможе швидко тікати?

Я ледве стримувала сміх, але професійно відповіла: "Це найзручніша модель, але якщо раптом втече – можу дати пару на розмір більше, щоб було важче бігти".

Чоловік на секунду задумався, потім розсміявся і взяв стандартний розмір. Через кілька днів я побачила в instagram фото цього весілля – наречений стояв в мештах з мого магазину, а наречена тримала його за руку… Міцно. Дуже міцно. І я подумала: "Ну, хоча б взуття не підвело".

Треба ж таке, що вдалося вгадати з розміром! Але кінцівка дуже мила.

Здебільшого найпопулярніший розмір для чоловіків це 43 та 44, тож я вирішила ткнути пальцем в небо і надіюсь, що вгадала.

А так загалом на цій роботі багато здивувань. Наприклад, була дівчина, яка круто виглядає, але її ноги так вбивчо "пахли", що треба було "одягати протигаз".

Або приходять люди, котрі хочуть обміняти взуття, але це взуття не з нашого магазину. Чи клієнти, що приходять поговорити телефоном, – це дуже дивує та бісить, бо це прояв неповаги.

До речі мене дивує, що деякі жінки зі Сходу питаються у своїх чоловіків, чи можуть вони поміняти або купити взуття для самої себе. Особисто мене це вбиває, як феміністку. Теж було відкриття, що багато людей не знають свого розміру та підбирають завелике або замаленьке взуття, і не хочуть прислухатись до консультанта... І епічно, коли клієнти хочуть "купити Ferrari за ціною Таврії".

У багатьох людей проблеми з ногами та їм тяжко підбирати взуття. І сумно, що взуття здебільшого стандартне (воно може бути дуже вузьким або незручне). Було у мене дві клієнтки, котрі мали різний розмір ніг (права нога – 36 розміру, а ліва – 38 чи 39, здається).

Ох, мало не забула. Бувають чоловіки, котрі шукають мешти на підборах для себе. І це чудово. Це круто, що люди не бояться бути собою. Я радію, що це нормально і хочу, щоб в Україні також люди не боялись виражати себе та свій стиль.

До речі, що робити в такому випадку, коли ноги різні? 2 пари продаєте чи є опція, що можна продати окремо? В Україні не чула про таке.

Продаємо дві пари, інколи робимо знижку на другу пару, якщо є така можливість. Насправді і я ніколи раніше не чула про таке. Та й зрештою в усіх нас одна нога довша за іншу, просто це не так видно.

Про адаптацію в Канаді

А скажіть, як було у вас з англійською, коли приїхати в Канаду?

Насправді я думала, що в мене непогана англійська, бо перед тим я працювала у сфері обслуговування. І оскільки у Львові було багато туристів, то я мала змогу спілкуватися англійською.

Але коли я приїхала в Канаду цієї англійської було недостатньо, тож я вчила англійську додатково. В перший рік еміграції я мала дві роботи та англійську 4 рази на тиждень.

Ошава, Ольга на березі озера Онтаріо / Інстаграм @misschyvonas

А як вас прийняло населення, чи вдалося знайти друзів? І якщо так, це українці чи канадці?

Так, в мене є хороші знайомі, була подруга з Індії, з Мексики та з Канади. Зараз, на жаль, в мене не найкращий період, бо я трохи вигоріла, тому що працювала нон-стоп. І тепер за це розплачуюсь. Тож знову працюю над соціалізацією, бо людям потрібні люди.

В мене є знайомі й з України, я намагаюся не обмежуватись в спілкуванні з будь-ким. Якщо людина класна – неважливо, з якої вона країни.

Приїзд до Канади був нормальний, і знову ж таки я завдячую своїй тітці, котра мені нереально допомогла. Бо весь побут був на ній, в мої обов'язки входило вчитись та ходити на роботу, що максимально спростило мені життя.

Чи подобається вам Ошава і чи варто туди поїхати, наприклад, тим, хто проживає в Торонто?

Ошава – непогане маленьке місто, але все залежить від того, що ти шукаєш. Якщо можливості та кар'єрного росту (якщо це не фріланс), то, напевно, Торонто буде кращим вибором.

Якщо любиш спокій та розмірене життя, то краще вибирати місто Ошава або навіть щось ще менше.

На мою суб'єктивну думку – маленькі містечка для тих, хто нікуди не поспішає. Мені здається, що в таких містечках класно зустрічати старість, бо ніхто нікуди не спішить, немає стресу, ти просто насолоджуєшся життям.

Центр Ошави / Вікіпедія

Плюси та мінуси життя в Канаді

А чи вдалося десь побувати, окрім Ошави? Можливо, є місця, які особливо сподобалися або які хочеться відвідати?

Так, оскільки Торонто недалеко від Ошави, то я інколи там буваю. Була в декількох містах та містечках Канади. Відвідала Ніагарський водоспад декілька разів.

Насправді перший раз, коли я була на водоспаді, то це було чарівно. А коли це вже 3 чи 4 раз, ти думаєш собі: "Ну вода та й вода", але там дійсно гарно.

Ольга на Ніагарському водоспаді / Фото з інстаграму @misschyvonas

Хочу подорожувати Канадою, але для цього потрібно більше фінансів та більше вихідних... І в Канаді, якщо ти не вмієш водити машину і живеш не у великому місті, то це трохи біда. Автобуси тут звісно є, але тут не найкраща транспортна розв'язка, та й пішки ти всюди не зайдеш, на жаль.

Чи є щось, що здивувало вас після приїзду в Канаду, як українку?

Здивувало те, що люди, котрі тут народились, в яких є українське коріння, – гарно говорять українською мовою.

Я пам'ятаю, як зустріла одну жінку і ми з нею говорили англійською, а потім вона зрозуміла, що я українка і перейшла зі мною говорити на українську. В той момент це мене так зворушило.

У Канаді дуже велика українська діаспора і тут дуже відкриті люди. Але я не можу сказати, що в Україні не так. І в Канаді, і в Україні є чудові люди, котрі підтримують один одного.

Ще дивна штука – я коли прилетіла, то помітила, що вода в унітазі зливається в інший бік.

І, як на мене, тут продукти з менш яскравим смаком, ніж в Україні. До речі, про продукти – тут можна купити вже готові мариновані яйця в оцті, це мене точно здивувало.

А є якісь українські продукти, яких особисто вам найбільше не вистачає в Канаді?

Хм... Цікаве питання. Інколи хочеться чипсів. Наче дивно, бо в Канаді багато снеків, але для мене тут дивні смаки, наприклад – чипси зі смаком оцту... Ох, ще я б хотіла прийти в магазин і купити вже приготований салат "Шуба" або печінковий торт.

Що б ви порадили українцям, які планують переїхати в Канаду?

Моя порада для людей, які хочуть переїхати в будь-яку країну світу: не бійтесь, розвивайтесь та йдіть до своєї цілі. І головне, вчіть мову, яка вам знадобиться в цій країні, – це дуже важливо.

Розмова про професію: раніше ми поспілкувались із моряком, він спростував найпоширеніші міфи про свою професію.