Заокеанський Дугін: хто такий Кертіс Ярвін і як його ідеї перетворюються на політику США

Уявіть собі світ, де демократія вважається «неефективною та деструктивною системою правління», таким собі «фасадом», контрольованим елітою, яка має монополію на ідеологію та формує громадську думку через освіту, медіа та культуру. Світ із новою моделлю держави — «неокамералізмом», де управління розглядається як корпоративне утворення, а громадяни обирають «головного виконавчого директора-монарха з абсолютною владою». На перший погляд, це — переконання якогось демагога-маргінала, схильного до конспірологічного мислення. Але саме так думає Кертіс Ярвін (Curtis Guy Yarvin), блогер, чиї ідеї підтримує оточення Трампа.

«Детектор медіа» розповідає історію цієї людини та описує його переконання, аби дати більше розуміння подій у США.

Хто такий Ярвін

Кертіс Ярвін народився в 1973 році у світській сім’ї в штаті Іллінойс — до речі, який віддає голоси виборників традиційно за Демократичну партію. Батько Ярвіна Герберт був дипломатом. У 1985 році Кертіс Ярвін узяв участь у довгостроковому дослідженні математично здібної молоді від університету Джона Гопкінса, що передбачало навчання у спеціальних школах із поглибленим вивченням точних наук. Навчання проходило у штаті Мериленд — також традиційно демократичному.

З 1988 по 1992 рік він навчався в університеті Брауна — одному з найстаріших університетів США, який входить до Ліги плюща. Розташований він у місті Провіденс, штат Род-Айленд, який теж завжди голосує за кандидатів від Демократичної партії США. Потім Кертіс Ярвін був аспірантом програми з комп’ютерних наук у Каліфорнійському університеті в Берклі — у типово демократичній Каліфорнії. Проте він там не довчився і влаштувався в технологічну компанію.

Протягом 1990-х років Ярвін перебував під впливом лібертаріанської технологічної культури Кремнієвої долини, читав праві та консервативні філософські роботи. Зокрема, лібертаріанця Мюррея Ротбардта, прихильником ідей якого зараз є президент Аргентини Хав’єр Мілей, той самий, що подарував нещодавно Ілону Маску бензопилу.

Пізніше Ярвін став сам писати й узяв псевдонім Mencius Moldbug. Mencius — це латинізоване ім’я давньокитайського філософа-конфуціанця Мен-цзи, який жив у IV столітті до н.е. (і вважав, що люди за природою своєю добрі та праведні). Moldbug — слово, що складається з mold (цвіль) і bug (жук або помилка в коді). Це у вільному перекладі — умовна «інтелектуальна зараза» або альтернативний спосіб мислення, який поширюється як вірус. Отже, Mencius Moldbug означає поєднання традиційної мудрості та провокативного, критичного підходу, що відповідає радикальним ідеям Ярвіна про суспільство та державне управління.

У 2002 році Ярвін заснував комп’ютерну платформу Urbit як децентралізовану мережу персональних серверів. У 2013 році став співзасновником компанії Tlön Corp, що базується в Сан-Франциско, за фінансування мільярдера та співзасновника платіжної системи PayPal Пітера Тіля. Мільярдер Тіль, венчурний капіталіст, консервативний лібертаріанець є одним із найбільших спонсорів Республіканської партії в останні роки. Вони з Джей Ді Венсом згодом стали партнерами, а перед тим, так само як і Ярвін, нинішній віцепрезидент працював на Тіля — керував його венчурною компанією під назвою Mithril Capital Management LLC.

Серед тих, кого ще підтримував Тіль як кандидатів у сенатори, були й такі, хто вірив у теорії змови та в те, що «демократи вкрали перемогу на виборах у Трампа» (минулого разу).

У 2016 році Ярвіна запросили виступити з доповіддю про функціональні аспекти програмування Urbit на LambdaConf 2016, що призвело до відмови від участі кількох інших доповідачів конференції та навіть кількох її спонсорів. На одному з форумів є обговорення цієї події. Учасники звинували Ярвіна у тому, що, за його переконаннями, «деякі етнічні групи є генетично добрими рабами», а ще в тому, що «він дуже любить тиранію».

Ідеї Ярвіна

Кертіс Ярвін заснував неореакційний рух (NRx), відомий як «Темне просвітництво». Цей рух ставить під сумнів традиційні демократичні цінності та пропонує альтернативні моделі управління. Ярвін вважає, що зараз справжня політична влада в Сполучених Штатах належить тому, що він називає «Собором» — союзу університетів і основних медіа. Він переконаний, що в американському суспільстві домінує соціальний клас, який пропагує прогресивні цінності серед мас, — він називає їх брахманами, як і жерців із найвищої індійської касти. Як пише The New York Times, це і є «кабала ліберальних еліт», які через медіа пропагують ідеали рівності та соціальної справедливості. А Ярвін вважає, що прихильність «Собору» до рівності та справедливості підриває суспільний лад.

• Читайте також: Демократія їм більше не потрібна: як Маск і його соратники змінюють Америку та світ

Він також пропонує альтернативні підходи до управління, які відкидають демократичні принципи. Використовуючи комп’ютерні метафори, Ярвін стверджує, що суспільству потрібен «перезапуск», а не поступові політичні реформи. Він віддає перевагу пасивізму, стверджуючи, що прогресивізм зазнає краху без опору з боку правих. За його думкою, прихильники NRx повинні зосередитися на розробці «нових архітектур виходу», а не займатися неефективним політичним активізмом.

У своїх блогах Unqualified Reservations і Grey Mirror Ярвін писав, що замість американської демократії потрібно створити техномонархію. У цій системі влада зосереджена в руках одного керівника, який використовує технологічні інструменти та інформацію для прийняття рішень, забезпечуючи ефективність і продуктивність держави. На його думку, техномонархія може забезпечити стабільність і порядок у суспільстві. Адже вона, мовляв, дозволяє уникнути бюрократії та політичних маніпуляцій, характерних для демократичних систем.

Ця політична концепція має назву «неокамералізм». Ярвін вірить, що сучасні держави можуть бути організовані як бізнеси, де управлінці мають абсолютну владу та приймають рішення на основі ефективності та продуктивності, а не через демократичні процеси. Неокамералізм як концепція отримав критику за свою антидемократичну природу і потенційні наслідки для громадянських прав і свобод. Однак для прихильників він є шляхом до створення більш ефективного і стабільного суспільства.

Як пише The Guardian, одним із місць, де Ярвін сформулював цю теорію, є подкаст, організований Майклом Антоном, письменником і науковцем, якого Трамп нещодавно призначив до Держдепу США у команду Марко Рубіо. Майкл Антон також обіймав посаду з комунікацій у Раді нацбезпеки під час першого президентства Трампа з лютого 2017 року до квітня 2018 року. Він подав у відставку за день до того, як роль радника з нацбезпеки взяв на себе неоконсерватор Джон Болтон, який зараз різко критикує політику Трампа. В одному з подкастів Антон і Ярвін говорили про Трампа як про «нервовий центр американських правих», а далі у бесіді фігурували всі ті самі вище описані ідеї.

«Ярвін не впав із кокосової пальми. Він з’явився в правому медіапросторі, де десятиліттями говорили про зло ліберальних медіа та корумпованих академічних інституцій. Ярвін вплинув на багатьох людей у новій адміністрації та на багатьох інших впливових людей правого спрямування, — цитує The Guardian дослідника екстремізму Роберта Еванса. — Унікальним є його спосіб ребрендингу або перепакування старих реакційних ідей таким чином, щоб вони припали до душі по-лібертаріанськи налаштованим молодим людям із технологічної індустрії та в кінцевому підсумку змусили деяких із них прийняти багато ультраправих ідей».

Кертіс Ярвін про Україну

Неодноразово Ярвін висловлювався про Україну — і його слова збігаються з тезами російської пропаганди. У своєму блозі Grey Mirror у січні 2022 року, тобто за місяць до початку повномасштабної російсько-української війни, Кертіс Ярвін написав колонку «Моє роз’яснення щодо “України”», демонстративно взявши назву нашої країни в лапки, ніби це не держава, а якась ТОВка. Він називає Україну «вигаданою», а про українців пише як про «класичний випадок дивного створення нації в 19 столітті» — і водночас зневажливо жартує про сподівання, що його «дім не прийде штурмувати “Азов”». Він пише, що Україна — це «дві історично окремі, але мовно подібні країни, зібрані разом божевільними дипломатами 20-го століття» — йдеться про західну та східну частини України.

«Якщо той дурень Путін справді вторгнеться, будемо сподіватися, що йому вистачить мудрості знову їх розлучити, — глузливо далі пише Ярвін. — Перша країна — Малоросія, яка має свою національну ідентичність, є і завжди була, ще до народження США, такою ж провінцією Росії, як Техас є американським штатом. Його столиця — Київ, який кожен освічений американець знав як одне з трьох великих російських міст».

Друга країна нібито Русь, але яка «ніколи не входила до складу Російської імперії». А її столиця нібито «польське місто Львів». «Різні частини Русі переходили [з рук у руки] між Польщею та Австрією в різний час, залежно від того, хто мав більш яскраву уніформу».

«Вторгнення в цю “Україну”, але зупинившись на кордоні імперської Росії 1914 року, було б неймовірно обґрунтованим і прагматичним кроком Путіна. Решту Русі стрімко заповнили б усі кочові українські глобалісти», — пише Ярвін.

Через кілька днів у колонці під назвою «Нова зовнішня політика Європи» з підзаголовком, що треба «розв’язати Росії руки на континенті», Ярвін пише: «Подібно до “Південного Судану”, сучасна “нація” “Україна” — це жарт, розроблений Державним департаментом — історичний збіг обставин, який виник у змові Сталіна й Елджера Хісса (американський держслужбовець, звинувачений у шпіонажі на користь СРСР, брав участь у створенні ООН — “ДМ”), щоб надати першому по одному голосу в ООН у дуже важливій Генеральній Асамблеї для кожної з його провінцій — а потім народився під час одного з горілчаних запоїв Бориса Єльцина».

Далі він хвилюється, що Путін трохи недотягує до ідеалу, аби захопити всю Європу, але він мав би це зробити. А ідеальна зовнішня політика США — дозволити й навіть заохотити Путіна до встановлення контролю над Європою, щоб зруйнувати ліберальні режими. Але якщо не вся Європа буде йому підкорятися — це теж припустимо, головне, щоб США не втручалися в справи на континенті. І навіть якщо до влади прийдуть, припустимо, фашисти у Франції, то для США головне — якість вина, яке вони купуватимуть у Франції. А оскільки якість від політичного режиму не залежить, тож торгувати можна і з фашистами.

Авторитаризм стає реальністю у США

Нагадаємо, що все це — не просто вигадки якогось маргінала, а вчення, яке лягло в основу ідей ультраправих MAGA-республіканців. Такий вплив Ярвін отримав завдяки зв’язкам з техноолігархами, зокрема зі вже згаданим Пітером Тілем. Як пише The New York Times, Тіль назвав його «потужним істориком».

Своєю чергою Дональд Трамп потрапив під вплив техноолігархів, пише Financial Times. Наступного дня після інавгурації він оголосив про Stargate — ініціативу вартістю $500 млрд, спрямовану на розвиток інфраструктури штучного інтелекту, у співпраці з такими компаніями як OpenAI, Oracle і SoftBank. Крім того, лідери техногігантів — Марк Цукерберг, Джефф Безос, Ілон Маск, той же Пітер Тіль — шукають можливості впливати на політику Трампа, пише Axios, враховуючи його потенційний вплив на регуляторні й антимонопольні органи. Маску навіть створили новий департамент DOGE, аби він міг керувати перетворенням США на ідеальну державу, яку, схоже, будують за блогами Ярвіна.

Нинішній віцепрезидент США Джей Ді Венс в інтерв’ю ультраправому інфлюенсеру Джеку Мерфі казав: «Є такий хлопець, Кертіс Ярвін, який писав про деякі з цих речей. Потрібно просто визнати, що все це впаде саме по собі. Завдання консерваторів зараз полягає в тому, щоб зберегти якомога більше, а потім, коли настане неминучий крах, відбудувати країну таким чином, щоб вона стала кращою».

• Читайте також: Правда не в моді: що треба розуміти про зміну політики модерації Meta

Ідеологічний вплив Кертіса Ярвіна на Дональда Трампа та його нову адміністрацію можна порівняти з тим, який вплив мав Дмитро Дугін на Володимира Путіна. І Ярвін, і Дугін ставлять під сумнів демократичні цінності, пропонуючи натомість нові моделі управління, які приваблюють тих, хто розчарований наявними системами.

У США за ці кілька місяців від обрання Трампа та за місяць від його інавгурації вчення Ярвіна вже дало свої перші плоди, якщо, звісно, можна так висловитися про демонтаж деяких інституцій і тяжіння до авторитаризму.

«Перше обрання Дональда Трампа на посаду президента у 2016 році зумовило енергійний захист демократії з боку американського істеблішменту. Але його повернення до влади зустріли з разючою байдужістю. Багато хто з політиків, експертів, представників медіа та бізнесу, які вісім років тому вважали Трампа загрозою для демократії, тепер вважають ці побоювання перебільшеними — зрештою, демократія пережила його перший термін на посаді президента. У 2025 році занепокоєння долею американської демократії майже зникло», — писало американське видання Foreign Affairs, пояснюючи, чому на кроки в бік авторитаризму американські еліти майже не реагують.

І ця тенденція виникла не вчора: між 2014-м і 2021-м щорічний глобальний індекс свободи Freedom House, який оцінює всі країни за шкалою від 0 до 100, знизив рейтинг США з 92 (на одному рівні з Францією) до 83 (нижче від Аргентини й на одному рівні з Панамою та Румунією), де вони й залишаються.

Видання пише, що Трамп порушив головне правило демократії, коли спробував скасувати результати виборів і заблокувати мирну передачу влади. Але інституції, які вважалися запобіжниками від цього, — і Конгрес, і судова влада — не спрацювали. А Республіканська партія попри спробу перевороту знову висунула його на посаду президента. У 2024 році, йдеться у статті Foreign Affairs, Трамп провів відверто авторитарну президентську кампанію, пообіцявши переслідувати своїх суперників, карати медіа, які критикуватимуть його, і використовувати армію для придушення протестів.

Під час першого президентського терміну Трамп не мав такого великого впливу на Республіканську партію, тому демократія пережила це. Але на останніх виборах республіканці здобули перемоги, взявши під контроль і Сенат, і Палату представників. Тобто ще майже два роки у Трампа є своя монобільшість у Конгресі США. А зважаючи на його вплив на мільярдерів, які є найбільшими донорами партії, та їхні симпатії до ідей Кертіса Ярвіна, він не має перепон і від більш поміркованих республіканців.

«Але авторитаризм не вимагає руйнування конституційного ладу. Попереду не фашистська чи однопартійна диктатура, а конкурентний авторитаризм — система, за якої партії змагаються на виборах, але зловживання чинного президента владою схиляє ігрове поле проти опозиції. Більшість автократій, що виникли після закінчення холодної війни, підпадають під цю категорію», — пояснює Foreign Affairs, чому перехід до авторитаризму зараз не є складним завданням.

«Хай живе король!»

Як працюють ідеї Ярвіна в реальності

Критика судів і судової системи загалом

Трамп неодноразово критикував суддів і рішення судів, що підривало довіру до незалежності судової гілки влади. Це створювало враження, що президентська влада прагне контролювати судову систему, незалежність якої є елементом демократії. Наприклад, Трамп недавно сказав Fox News, що 100% не згоден із рішенням федерального судді, яке забороняє Департаменту з питань ефективності уряду (DOGE), створеному Трампом спеціально для Ілона Маска, доступ до платіжної системи Міністерства фінансів. Загалом із судами у Трампа складні стосунки ще з часів попереднього терміну.

Широкі повноваження DOGE Ілона Маска

Повноваження, які отримав DOGE Ілона Маска, — це окрема історія. Багато хто вважає саме створення цього департаменту незаконним через потенційне використання криптовалюти для ухилення від фінансового контролю та відмивання грошей, що підриває регуляторні рамки, які забезпечують прозорість і підзвітність у фінансових транзакціях. Фонд Electronic Frontier від імені понад 100 чинних і колишніх федеральних службовців подав позов проти Ілона Маска та Департаменту ефективності уряду (DOGE) через незаконний доступ до конфіденційних даних персоналу.

«Відповідачі OPM надали агентам DOGE — багато з яких молодше 25 років і є або були до недавнього часу співробітниками приватних компаній Маска — “адміністративний” доступ до комп’ютерних систем OPM без проходження будь-якої нормальної, суворої перевірки з точки зору національної безпеки», — йдеться в позові.

Атаки на медіа

Те, що трампісти не люблять медіа, які їх критикують чи проявляють хоч якусь незалежність, було відомо і раніше. Наприклад, улітку 2024 року команда незалежного українського видання Texty.org.ua заявила про тиск та погрози після публікації дослідження «Американські гойдалки. Від трампістів до комуністів, хто і як агітує за припинення допомоги Україні», в якому йшлося про американців, які повторюють російські наративи.

А 10 лютого нинішнього року Федеральна комісія з комунікацій США (FCC) почала розслідування проти Національного громадського радіо (NPR) та Суспільної мовної служби (PBS) через озвучення ними в ефірі своїх комерційних спонсорів. Через два дні Білий дім не допустив кореспондента Associated Press до заходу в Овальному кабінеті через те, що видання не використовує назву «Американська затока» замість Мексиканської. Під час свого виступу на Мюнхенській безпековій конференції віцепрезидент США Джей Ді Венс розкритикував підходи Євросоюзу до протидії фейкам та пропаганді, включно з російською, та практично звинуватив європейців у цензурі. Ще через кілька днів Державний департамент США розпорядився призупинити всі свої медіапередплати в рамках загальнодержавних зусиль адміністрації президента Дональда Трампа зі скорочення витрат, які вона вважає непотрібними.

•  Читайте також: Переходимо в сіру зону? Чому втрата американської допомоги для українських медіа — серйозна загроза для демократії та свободи слова

Ілон Маск, який має вплив на Дональда Трампа, підтримав закриття медіапроєктів «Голос Америки» та «Радіо Свобода», після того, як колишній директор Національної розвідки США Рік Гренелл назвав ці видання «пережитком минулого» та «наповненими ультралівими активістами» й звинуватив їх в упередженості, стверджуючи, що вони стали майданчиком для радикальних лівих. А днями стало відомо, що у «Голосі Америки» проводять внутрішні розслідування щодо журналістів, які критикували Трампа.

Атаки на військових

Військовим теж не можна критикувати Трампа — це тепер окремий злочин. Міністр оборони США Піт Гегсет погрожував звільнити генералів і старших офіцерів, які раніше були пов’язані з колишнім головою Пентагона Ллойдом Остіном, працювали над ініціативами різноманітності, справедливості та залучення або висловлювали думки, які «не відповідають порядку денному» Трампа.

Голосування в ООН

Під час нещодавнього голосування в ООН до річниці російського вторгнення в Україну США не проголосували за українську резолюцію, у якій Росію названо агресоркою, і приєдналися в голосуванні до Росії, Білорусі, Угорщини, Ізраїлю, Буркіна-Фасо, Бурунді, Гаїті, Нікарагуа, Нігеру, Еритреї та КНДР.

Є ще багато прикладів, які є демонстрацією ідеї Ярвіна про необхідність руйнування «Собору». Та навіть із наведеного зрозуміло: Кертіс Ярвін — не просто блогер, який грається з утопічними ідеями. Його тези про демонтаж демократії та передачу влади «головному виконавчому директору-монарху» вже не звучать як фантазії, а як загрозливе майбутнє. Бо тепер їх підхоплюють люди, які реально впливають на політику.