Чому Іванішвілі "не може їсти" через Саакашвілі

Якщо не брати до уваги трагізм моменту особисто для Михайла та його близьких, вирок не міг не насмішити людей – ви серйозно, 3,5 млн. доларів за 9 років? Та ваші чинуші більше крадуть за місяць, ніж Саакашвілі за 9 років.

Втім, усім зрозуміло, в чому тут справа – не має жодного значення, яка сума буде вказана у вироку – це могло бути і 350 000, і 3,5 млрд, суть одна – Саакашвілі сидітиме у в'язниці доти, доки при владі "Грузинська мрія".

Причину такого впертого бажання бачити екс-президента в катівнях, незважаючи на те, що він уже сидить 3,5 роки, пояснюють по-різному – наприклад, ті, хто воліє в будь-якому значущі подій шукати глибокий зміст, вважають, що режим Іванішвілі таким чином виконує замовлення Володимира Путіна, який як відомо, як відомо, Мішу, мʼяко кажучи, недолюблює

Втім, є й інша думка, якої дотримується і ваш покірний слуга – коли йдеться про Бідзіну Іванішвілі, не шукайте жодної складної багатоходівки з потаємними мотивами. Все буде набагато простіше, настільки просто, наскільки це можливо. У будь-якому вчинку грузинського главолігарха мотивація буде найпримітивніша, вульгарна і приземлена – у цьому випадку особиста ворожість до Саакашвілі.

З якихось причин Бідзіна ненавидить його понад будь-який захід – незважаючи на те, що між ними ніколи не було більш-менш відомого широкому загалу конфлікту. Кажуть, в епоху президентства Саакашвілі, коли мільярдер Іванішвілі фінансував багато великих проектів, Міша ставився до нього без належної поваги. Вважав його кудлатим, неотесаним ексцентриком, який звичайно багато на що здатний, але йому – не конкурент і не рівня... Саакашвілі – з блискучою американською освітою, з кількома мовами, з великим міжнародним авторитетом, а Бідзіна хто? Село, яке заробило мільярди на сумнівних оборудках у Росії 90-х років...

Загалом, невідомо було так насправді чи ні, але факт, що, як говорилося у фільмі "Міміно", він відчуває до Міші таку особисту ворожість, що їсти не може.

Теоретично Іванішвілі міг би обміняти його, як цінного політв'язня, на щось вигідне, типу виходу з міжнародної ізоляції та відновлення відносин із цивілізованим світом. Але це теоретично – на практиці, його ненависть до Миші настільки тотальна та всепоглинаюча, що сама думка про це – справжнє блюзнірство.

Режим Іванівлі готовий сваритися із Заходом, лаяти дипломатів, які вимагають звільнення Міші, і називати "клаптиком паперу" резолюції Європарламенту, де міститься така вимога, аби не відпускати на волю екс-президента.

Взагалі ж, саме рішення Саакашвілі приїхати до Грузії, прямо в лапи свого найлютішого ворога, було одним із найдурніших за всю світову історію. Сидів собі, без реальної відповідальності, але з цілком пристойною пошаною, їздив по всьому світу, ну чого тобі не сидиться?

Так би сказала нормальна людина. Але то – нормальний. Не Міша, характер якого ідеально зчитується в описі такого поняття як "істероїдна особистість" – він не може жити спокійним життям, у забутті, в тиші професорського кабінету в якомусь університеті, без сутички ціною в життя, і без світла прожекторів, спрямованих на нього особисто.

Причиною його повернення до Грузії, де він уже не мав впливу, здатного щось змінити, був не політичний розрахунок, як здається, а особистий початок. Після 2012 року в нього пішла суцільна чорна смуга – поразка в Грузії, відсутність будь-яких очевидних досягнень в Україні, і як наслідок – нетерпіння, поспіх... Йому треба було повернути білу смугу, чим швидше, тим краще. У результаті чорна смуга стала ще чорнішою, а білої – не видно навіть на горизонті.

Нинішній судовий процес пройшов без особливого резонансу – суспільство практично не стежить за тюремними пригодами Саакашвілі, а вимогу про його звільнення можна почути лише від кількох десятків людей з портретами Міші, які час від часу збираються біля парламенту.

Постає питання – чому? У чому тут річ? У Грузії майже рік триває активний протест проти "Мрії", який розпочався у квітні минулого року з ініціювання закону про іноагентів. Буквально зараз, вже 3,5 місяці тривають безперервні протести, а про Саакашвілі майже ніхто не згадує. Чи має бути якась причина цього надзвичайно дивного явища?

Причини є, і їх кілька.

Перше – за черговістю, але не за значущістю – зараз грузинське суспільство веде з державою війну на виживання. На кону стоїть взагалі існування державності та збереження мінімальних норм демократії та відкритого суспільства. У Грузії вже є політв'язні, їх 54 особи, більшість із них – від 18 до 25 років. Краща молодь, освічені, ідейні, майбутнє країни, вони повинні її будувати, але змушені сидіти в в'язниці через те, що диктатор, який страждає на параною, відчуває дискомфорт, коли його турбують недоречними криками з вулиці.

На тлі 18-річних хлопців на лаві підсудних, Саакашвілі, який і раніше привертав до себе не надто багато уваги, остаточно загубився. Погодьтеся – одна справа професійний політик, який, незважаючи на численні прохання передумати, за своєю ініціативою поліз у пащу дракону, політик, ставлення до якого далеко не завжди однозначно позитивне, і зовсім інше – практично діти, на яких неможливо спокійно дивитися.

Персона Саакашвілі остаточно відступила на третій план – його звичайно ж відпустять, якщо зміниться режим, а якщо він не зміниться, то проблеми, які чекають на країну в такому разі значно більше, ніж несправедливість щодо Міші.

Другий чинник – справа в тому, що вже давно минули часи, коли незгода з "Грузинською мрією" гарантовано вела до табору прихильників Саакашвілі. Значна частина з тих, хто зараз стоїть на вулицях, протестує проти режиму і в перші два тижні протестів будував барикади – зовсім не прихильники Міші, і ставляться до нього краще, ніж до "Мрії", яка скомпрометувала себе, але не сказати, що добре.

З 4-великих партій, що подолали 5%-вий бар'єр на виборах жовтня 2024 року, 2 – "промішиістські", і 2 – "антимішістські", і отримали вони приблизно один і той же відсоток. Словом, бути опозиціонером у сьогоднішній Грузії – зовсім не те, що бути "мішістом".

Таким чином, узагальнити ці фактори можна так – по-перше, зараз не до Міші, по-друге багато хто досі до нього ставиться досить погано.

І ось тут є дещо, що потребує пояснень. За межами Грузії Саакашвілі сприймається зовсім не так, як усередині неї – у всьому світі, включаючи Україну, до Саакашвілі ставляться як до реформатора-модернізатора, так і до демократа. І якщо з приводу першого заперечень усередині Грузії майже ні в кого немає, то з другим – великі проблеми.

Це важко уявити іноземцям, але навіть затяті прихильники Міші не вважають його демократом. Реформатором так, модернізатором – так, творцем грузинської державності – тисячу разів так… Але не демократом. Навіть від переконаного прихильника Саакашвілі ви ніколи не почуєте, що він був демократ – швидше за все вам розповідатимуть, що "тоді був такий час", "потрібні були жорсткі дії".

Крім того, є розуміння, що будь-яка паралель із революцією троянд – надумана. У 2003 році в Грузії не було держави, не було бюджету, не було поліції, влада валялася під ногами, і отримав її той, хто не полінувався нахилитися. У 2025 році Саакашвілі з його шаленою енергією, як і нинішні лідери протесту, стикнувся б чолом з добре організованою державою, і силовим апаратом, який на 100 000 населення приблизно в 10 разів перевищує каральні можливості Януковича в 2014-му році.

Водночас в ході багатомісячного протесту ставлення до Саакашвілі покращилося і погіршилося одночасно.

Поліпшилося – тому, що на тлі нинішньої мафіозно-бандитської влади, Саакашвілі, якого звинувачували у зайвій суворості, тепер виглядає як сама смиренність, а його гріхи потьмяніли на тлі "Мрії".

Погіршилося – тому, що мало хто за межами Грузії знає – весь механізм придушення, система зрощування держапарату з партією, тотальне використання адмінресурсу на виборах, "координатори" з зошитами, які враховують співробітників держслужб біля виборчих дільниць, кримінали, яким обіцяють поблажки за "мобілізацію", всі ті методи, завдяки яким сьогодні "ГМ" перемагає у виборах, вся ця система – повністю породження епохи Саакашвілі.

Головна ахілесова п'ята Грузії наразі – повністю підпорядкована державі судова система – також спадок епохи Міші, який провів блискучі реформи у всіх сферах, крім однієї – судової.