"Найкраще відчуття – виграти битву проти смерті": як працює стабілізаційний пункт на Донбасі

Коли мова йде про запеклі битви з ворогом, часто за кадром залишається бій зі смертю. Часто такий бій відбувається у якомусь закинутому підвалі, який дуже швидко перетворився на місце порятунку життів, – стабілізаційному пункті на передовій.

І чим важча ситуація на напрямку, тим важче битися за кожне життя, адже тоді "300" у раціях звучить частіше і працювати медикам доводиться чи не цілодобово.

За останній час ситуація на Лиманському напрямку суттєво ускладнилася. Лише за минулий тиждень ворог понад 100 разів штурмував позиції наших воїнів. Більша кількість атак тільки в районах Покровська й Торецька та в Курській області Росії.

Як у таких умовах працює стабілізаційний пункт на Лиманському напрямку – читайте в ексклюзивному матеріалі нашого колеги-військовослужбовця Василя Денисюка для 24 Каналу.

"Сьогоднішній двобій смерть програла": як медики стабілізують поранених

Північ Донеччини. Лиманський напрямок. 66-та окрема механізована бригада імені князя Мстислава Хороброго. Колись звичайний підвал у якийсь момент зовсім несподівано став тим самим місцем, де проходить межа між життям і смертю.

"Один важкий, двоє середніх", – враз розриває довколишню тишу та змушує медиків заметушитися.

Минають лічені секунди, а поранених уже розвезли по палатах, і вони отримують кваліфіковану медичну допомогу.

Сьогодні фронт з обох сторін перенасичений дронами. Часом поранені змушені тривалий час чекати можливості безпечної евакуації з поля бою. Тож коли "евак" таки добрався до "стабіка", гаяти не можна ні секунди – кожна мить може стати вирішальною.

Стабілізаційний пункт на Лиманському напрямку на Донеччині / Фото Василя Денисюка, 66-та ОМБр

Здається, минуло всього декілька хвилин, як з операційної розноситься: "Стабілізували. Усіх трьох до (назва населеного пункту)". Сьогоднішній двобій смерть програла – не цього разу.

"Евак" разом зі стабілізованими пораненими бійцями вирушає на наступний етап евакуації, а стабілізаційний пункт уже за кілька миттєвостей повертається до попереднього розміреного темпу. Дзвінки рідним і обідня кава під цигарку. Тут жартують, що смерть від раку легень – це розкіш, яку в наш час мало хто може собі дозволити.

Робота у стабілізаційному пункті / Фото Василя Денисюка, 66-та ОМБР

Схоже, лише випадковий сторонній глядач замислюється про всю героїчність того, що щойно відбулося, – реальності, яка для військових медиків за три роки великої війни стала звичною буденністю.

Хірургам доводилося зшивати серце: історії порятунку бійців

Керує стабілізаційним пунктом Олексій Назарішин – начальник медичної служби 66-ї ОМБр. Олексій родом із Запоріжжя, у цивільному житті був успішним хірургом, але після початку повномасштабного вторгнення долучився до Збройних Сил України.

Стабілізаційний пункт є таким собі приймальним відділенням – ми займаємося сортуванням поранених, а також реанімацією та стабілізацією людей з важкими пораненнями. На нашому етапі поранений повинен доїхати з лінії бойового зіткнення до військово-медичного госпіталю. Живим,
– зазначає начальник медслужби.

Олексій Назарішин / Фото Василя Денисюка, 66-та ОМБр

Типи поранень залишаються незмінними ще з 2022-го, а до того і з 2014 року – це мінно-вибухові травми, акубаротравми, а подекуди, зважаючи на інтенсивність штурмових дій противника, трапляються й кульові поранення. Натомість складність поранень буває зовсім різна – від дрібних подряпин і до травматичних ампутацій кінцівок чи ушкодження внутрішніх органів.

Зокрема, в одного з постраждалих бійців ворожий осколок влучив поряд із плечем, зачепив серце й зупинився у черевній порожнині. Тоді хірургам довелося зашивати серце пораненого.

Ще один випадок трапився дещо раніше. Через несподівану знахідку в тілі бійця медикам довелося проводити операцію в захисній амуніції.

Ми бачили, що в тілі є щось металеве, але до останнього не розуміли, що саме. Коли дісталися, з’ясували, що це гранатометний постріл ВОГ,
– розповідає Олексій.

Тоді на стабілізаційний пункт довелося терміново викликати саперів. Їм і передали знахідку. Сам же боєць після лікування та реабілітації продовжив свою службу в Збройних Силах.

ВОГ, який дістали з тіла пораненого / Фото Василя Денисюка, 66-та ОМБр

Неодноразово лікарям доводилося надавати допомогу й росіянам, які після поранення здалися в полон. Загалом за час роботи цього стабілізаційного пункту таких було вже десятки.

Про такі випадки медики кажуть: "Робимо свою роботу, зціпивши зуби". І додають, що поранений і полонений росіянин вже не є ворогом. Ба більше, завжди є ймовірність, що його вдасться обміняти на полонених українських бійців.

"Військові медики щодня ведуть дві битви": якою є їхня служба на фронті

Поки розмовляємо, у палату заходить ще один поранений – нічого серйозного, лише дрібні подряпини руки. Поки йому надають допомогу, між постраждалим і медиками зав’язується діалог.

З’ясовується, що чоловік родом з Луганщини. Символічно, що сьогодні він б’ється саме на Лиманському напрямку – на західних околицях Луганської області. Тим часом медики пригадують свої історії, пов’язані з Луганськом, коли той ще був вільним. Лічені хвилини, кілька коротких історій, і боєць уже отримав всю потрібну допомогу та призначення на подальше лікування.

Стабілізаційний пункт на Донеччині / Фото Василя Денисюка, 66-та ОМБр

Часом рятувати життя доводиться просто під ворожими обстрілами – ворог періодично обстрілює стабілізаційний пункт. Під час одного з таких обстрілів восени загинув лікар. Отже, поки на лінії бойового зіткнення тривають важкі бої з ворогом, одразу поряд з нею свій бій ведуть військові медики.

"Військові медики в Україні насправді щодня ведуть дві битви. Одна битва, як і у всіх українців, – проти нашого ворога. А друга – це битва зі смертю. І найкраще в нашій роботі, коли цю битву вдається виграти", – резюмує Олексій Назарішин.

Важливо. Наш колега Василь Денисюк зараз збирає кошти на Ecoflow для своїх побратимів з 66-ї бригади. Долучитися до збору легко, задонативши на монобанку. Переходьте за посиланням та долучайтеся.