“Кольорова революція” чи боротьба за справедливість? Масові протести в Сербії

В Белграді відбулися одні з найбільших антиурядових протестів у Сербії за останні роки, що зібрали до мільйона учасників. Протестуючи проти корупції та неефективності влади, сотні тисяч громадян вийшли на вулиці, щоб висловити своє невдоволення адміністрацією президента Александра Вучича.

Ці протести стали кульмінацією кількамісячного руху, що розпочався після трагічного інциденту — обвалення навісу на залізничному вокзалі в Новому Саді, внаслідок якого загинуло 15 осіб. Це стало символом глибоких проблем країни, включаючи корупцію та недбалість влади. Протестні акції не обмежувалися лише студентами — у демонстраціях брали участь робітники, фермери та ветерани. Кульмінацією протесту став “парад тракторів” і акції з блокуванням вулиць та адміністративних будівель у столиці. На думку опозиційних медіа, кількість учасників перевищила 300 тисяч, а деякі джерела навіть оцінюють її в мільйон. Найголовнішою вимогою демонстрантів стало усунення президента Вучича від влади та розслідування обставин трагедії у Новому Саді. У відповідь на акції протесту уряд Сербії посилив заходи безпеки, стягнувши спецпризначенців у центр столиці. Протестні акції не минули без інцидентів: у результаті зіткнень із поліцією постраждали кілька людей, а один автомобіль в’їхав у натовп протестувальників. Також повідомляється, що правоохоронці використовували звукові гармати проти демонстрантів, що викликало паніку серед учасників. У сутичках було затримано кілька активістів, а один із них погрожував підірвати адміністрацію президента, що додатково загострило ситуацію. Відреагував на протестні акції і сам президент. У серії телевізійних звернень він заявив, що протести є незаконними і, за його словами, організовані закордонними силами.

Вучич підкреслив, що не збирається йти у відставку і не піддасться тиску з боку вулиці, хоча зазначив, що готовий провести вибори в найближчі три-чотири місяці, якщо цього вимагатиме опозиція. Він також критикував західні медіа та опозиційні ЗМІ, звинувативши їх у маніпуляціях і дезінформації. Незважаючи на те, що більшість сербів нібито підтримують стабільність і не хочуть “кольорової революції”, протестний рух продовжує набирати обертів. Це свідчить про глибоке невдоволення населення існуючою владою та політичною ситуацією в країні. Масові акції ставлять під сумнів стабільність уряду Вучича і можуть призвести до суттєвих політичних змін, якщо протестувальники продовжуватимуть вимагати його відставки.

Прогнозувати подальший розвиток подій важко, але очевидно, що сербська політична ситуація перебуває на межі серйозних змін. Від того, як буде вирішено питання протестів, залежить не лише майбутнє Вучича, а й подальший розвиток демократичних процесів у Сербії.