Нові горизонти геополітичного впливу

Вторгнення президента Росії Володимира Путіна в Україну у 2022 році ніколи не було лише регіональним конфліктом. Незаконна анексія Криму в 2014 році стала своєрідним випробуванням для так званого міжнародного порядку, заснованого на правилах, і перевіркою того, наскільки далеко Захід готовий піти для його захисту. Ця війна змусила Європу переосмислити свою залежність від Сполучених Штатів, а американських лідерів – переглянути готовність брати на себе міжнародні зобов’язання. Вона також зробила Китай активним союзником Росії та змусила держави по всьому світу замислитися над питаннями стратегічного партнерства з великими державами.

Протягом двох десятиліть після закінчення Холодної війни ці питання здавалися менш актуальними. Розпад Радянського Союзу значно зменшив страх Заходу перед новою світовою війною – страх, який змушував західних лідерів миритися з радянськими сферами впливу в Центральній та Східній Європі. Багато політиків і аналітиків сподівалися, що багатостороння дипломатія та колективна безпека остаточно усунуть геополітичне суперництво. Однак після глобальної фінансової кризи 2008 – 2009 років, коли економіки Заходу зазнали удару, Путін зміцнив свою владу в Росії, а вплив Китаю у світі почав швидко зростати, геополітика почала повертатися до класичних принципів «жорсткої сили».

Відродження сфер впливу

Сучасний геополітичний ландшафт особливо нагадує кінець Другої світової війни, коли Франклін Рузвельт, Вінстон Черчилль і Йосип Сталін намагалися розділити Європу на сфери впливу. Сьогодні провідні держави прагнуть домовитися про новий світовий порядок між собою, подібно до того, як союзники перемальовували карту світу на Ялтинській (Кримській) конференції 1945 року. Ці переговори можуть відбуватися неофіційно: якщо Путін, Дональд Трамп і Сі Цзіньпін дійдуть згоди, що влада важливіша за ідеологічні розбіжності, це фактично стане повторенням Ялти, з наслідками для суверенітету сусідніх країн.

На відміну від Ялтинської конференції, де дві демократії домовлялися з однією автократією, нині тип режиму більше не є перешкодою для спільних інтересів. У світі, де править жорстка сила, багатосторонні інституції на кшталт НАТО та ЄС можуть опинитися на узбіччі, а незалежність малих націй буде поставлена під загрозу.

Порочні кола

Концепція “сфер впливу” вперше була формалізована на Берлінській конференції 1884 – 1885 років, коли європейські держави намагалися розподілили Африку. Але ця ідея існувала ще задовго до того. Під час Наполеонівських війн (1803 – 1815) Франція намагалася розширити свій вплив, завойовуючи території й встановлюючи маріонеткові режими, але зіткнулася з опором коаліцій, очолюваних Великою Британією та Австрією. Велика Британія та Росія боролися за контроль над Центральною Азією, особливо Афганістаном. Доктрина Монро 1823 року фактично перетворила Латинську Америку на сферу впливу США, заборонивши втручання європейських держав.

Після Другої світової війни Захід сприймав сфери впливу як загрозу, але Ялтинська угода їх узаконила як “тимчасову необхідність” для запобігання новій світовій війні. Холодна війна перетворила ці сфери на два ворогуючі блоки. Проте після 1991 року вони почали здаватися пережитком минулого — світ дедалі більше орієнтувався на економічну взаємозалежність і багатостороннє співробітництво.

Жорстке повернення

Політика сфер впливу почала відроджуватися задовго до вторгнення Росії в Україну. Військові дії НАТО в Косово (1999) і вторгнення США в Ірак (2003) показали, що сильні держави продовжують застосовувати силу, коли дипломатія не дає результату. Китай і США ведуть боротьбу за економічне та технологічне домінування. Росія використовує гібридну війну, кібератаки та дезінформаційні кампанії для ослаблення Заходу, як це було під час референдуму щодо Brexit і виборів у США у 2016 році.

Війна в Україні закріпила повернення до геополітики XIX століття, де великі держави диктують умови слабшим. Москва вимагає, щоб Київ відмовився від територій і не вступав у західні військові альянси, що перетворить Україну на російський протекторат. Якщо це станеться, застосування військової сили для досягнення політичних цілей стане нормою.

Відкрите протистояння

Сучасна Росія не є наддержавою за економічними та військовими показниками, але її ядерний арсенал зберігає її геополітичну вагу. Якщо США, Китай і Росія вирішать уникнути ядерного конфлікту, то домовленості щодо сфер впливу можуть стати механізмом стримування. Це може нагадувати нову Ялту, де Китай відіграватиме роль Великої Британії у 1945 році.

Світові лідери стоять перед вибором: або повернення до старих правил геополітичного суперництва, або відновлення міжнародного порядку, заснованого на багатосторонньому співробітництві. Поки що США більше не є гарантом стабільності, а навпаки, починають наслідувати стратегії авторитарних держав. Майбутнє світового порядку залежить від того, як далеко країни готові зайти у боротьбі за свої сфери впливу.