Пам’яті вчителя, військовослужбовця Павла Жука

Його називали людиною, яка посміхалась і жартувала в режимі 24/7

Павло народився у селі Пашківці на Хмельниччині. Тривалий час хлопець займався народними танцями та цікавився військовою справою, тому після закінчення восьмого класу пішов навчатися в Кам’янець-Подільський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою.

Батьки згадують, що Павло з дитинства був допитливим, цілеспрямованим і мав багато друзів. Людей притягувала його відкритість і позитивний настрій за будь-яких обставин.

"Я – вчитель математики та фізики, - розповідає тато воїна Анатолій. - Дружина на той час була директором школи. Тож син вирішив нам довести, що не залежить від нас і вступив у ліцей в Кам’янець. Він там дуже гарно вчився. Мав такі бали, що міг надалі вступити в будь-який ВНЗ країни. Далі син все ж опанував спеціальність вчителя фізики, інформатики та астрономії в Кам’янець-Подільському національному університеті ім. І. Огієнка".

За словами викладача хлопця Вадима Стецюка, він ніколи не бачив Павла без посмішки та називав його людиною, яка посміхалась і жартувала в режимі 24/7.

Після університету Павло працював учителем фізики та інформатики в НВК №4 у Хмельницькому. Учні згадують, що він був для них не просто вчителем, а й другом, який випромінював позитив, допомагав, умів дати хорошу пораду і підтримати.

Після кількох років роботи у школі чоловік вирішив стати на захист України. Він уклав контракт зі Збройними силами та став солдатом 15-го окремого гірсько-штурмового батальйону ЗСУ.

"Павло Анатолійович був хорошим та позитивним учителем, який користувався повагою серед дітей та педагогів… У 2020 році він підписав контракт із ЗСУ. У той момент, коли він виходив із мого кабінету, підписуючи заяву про увільнення, сказав мені останню фразу: «Олесю Віталіївно, все буде дуже добре!». Так само він налаштовував і дітей. На його уроках були теплі, товариські стосунки з учнями й не було бар’єру педагог-учень", – поділилася спогадами директорка НВК №4 Олеся Прус.

Анатолій Жук говорить, що Павло постійно перебував на передовій, але ніколи не розповідав про війну.

"Йому було досить важко від того, що він там бачив. І це було помітно. Приїжджаючи додому, він був закритий. Павлік навіть не розповідав про свої нагороди. Якось дружина зайшла на сайт Президента і побачила, що він нагороджений двома орденами за мужність", – ділиться батько воїна.

Востаннє рідні бачилися з Павлом у серпні 2022 року під час його короткої відпустки, яка тривала лише три дні. Найбільше часу тоді воїн приділяв своїй маленькій донечці. Із собою він привіз додому вівчарку, яку врятував на Донеччині. Батько воїна згадує, як син сів поруч із собакою і сказав: «Хоч хтось із нас залишиться живим».

Павло Жук загинув унаслідок важких поранень 2 жовтня 2022 року поблизу населеного пункту Осокорівка Херсонської області. Йому було 29 років.

Воїна поховали у його рідному селі Пашківці. У нього залишилися батьки, дружина та донька.

"Невимовний біль охопив усіх нас разом зі звісткою про твою смерть. Ти був надзвичайно світлою та позитивною людиною, завжди міг підтримати та підібрати влучні слова, у будь-якій ситуації я знав, що можу на тебе покластися. Я дуже ціную, що ти був моїм другом. Ми ніколи не пробачимо і не забудемо", – говорить про Павла його приятель Ігор Левицький.

Під час служби в Збройних силах Павло Жук був нагороджений орденом «За мужність» ІІ та ІІІ ступеня та медаллю «Захиснику Вітчизни». Посмертно він удостоєний звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

На фасаді школи у Пашківцях відкрили меморіальну дошку в пам’ять про захисника. Фотографія Павла також розміщена на Алеї Героїв у Хмельницькому, куди часто приносять квіти його учні.

Іменем Павла Жука назвали НВК №4 у Хмельницькому, де він працював.

За життя Павло писав вірші, котрі увійшли в збірку творів військовослужбовців «Герої серед нас».