«Точка дотику»: як ветерани війни із втратою зору вчаться жити по-новому

Від початку повномасштабної війни невпинно збільшується кількість українців, у тому числі військовослужбовців, які мають проблеми із зором, включаючи повну його втрату. Йдеться про втрату зору, спричинену травмою; на тлі загострення хронічних захворювань і стресу або наявних раніше захворювань, які почали прогресувати. Сучасні реалії показали, що ані суспільство, ані медична система не були готові до таких викликів, у країні не вистачає фахівців, які можуть надати необхідну допомогу людям, що втратили зір у дорослому житті. Щоб допомогти державі відреагувати на ці виклики, Міжнародний благодійний фонд «Альянс громадського здоров’я» спільно з Міносвіти і науки, партнерськими організаціями, державними установами, національними експертами почав розробляти систему надання послуг і допомоги людям із втратою зору, включаючи ветеранів війни. Першим етапом цієї роботи стала реалізація проєкту «Точка дотику».

Керівниця відділу кризового реагування МБФ «Альянс громадського здоров’я» Марина Варбан розповіла ZN.UA, що в Україні системно не надавалася державна підтримка людям, які втратили зір унаслідок війни. Люди з втратою зору, перебуваючи на лікуванні, залишаються без інформації про подальшу реабілітацію, державну та іншу допомогу, яку можна отримати. Вони не лише не розуміють, як їм тепер жити, а й зіштовхуються з тим, що суспільство і державні органи не готові прийняти їх.

— Пані Марино, в чому особливість проєкту «Точка дотику» та чому важливо продовжувати цю діяльність?

— Проєкт був спрямований на навчання та подальшу інтеграцію у суспільстві військових і цивільних людей, які втратили зір унаслідок війни. Ми зосереджувалися на кожній людині індивідуально, враховували не лише її фізичні можливості, а й усі побажання. Наприклад, якщо учасник проєкту хотів навчитися самостійно готувати їсти, бо для нього ця навичка є важливішою, ніж вивчення шрифту Брайля, то ми давали йому таку можливість. Головною нашою метою було максимально підготувати людей, які втратили зір, до нового життя.

Протягом проєкту учасники набували необхідні для них навички, які зараз успішно використовують у своєму житті. Разом з людьми із втратою зору навчальну програму проходили і близькі їм люди — дружини, мами, тата, інші родичі або побратими. Наразі навчання пройшли 28 людей із втратою зору та 28 супроводжуючих їх осіб. У програму навчання входило: орієнтування у просторі, соціально-побутові навички, опанування приладів, що допомагають у самообслуговуванні та комунікації, базове навчання шрифту Брайля. Важливо, що після завершення програми ми одразу не відпускаємо людей у самостійне життя, а додатково супроводжуємо для закріплення здобутих знань і набутих навичок у них удома та онлайн.

— Реалізація проєкту сприяла створенню в Україні системи надання послуг для людей, які втратили зір. Що наразі робиться державою?

— На сьогодні у співпраці та координації між різними відомствами, відповідальними за підтримку ветеранів і цивільних громадян, уже розроблено маршрут людей із втратою зору від лікарні до громади, який став основою для опису необхідних послуг на всіх етапах маршруту, розрахунку їхньої вартості, пошуку необхідних фахівців, які надаватимуть послуги, та розробки механізмів фінансування.

У країні велика проблема з фахівцями, які мають надавати послуги людям із втратою зору. Так, у нас є тифлопедагоги — спеціальні педагоги, які працюють або у дошкільних закладах для дітей із порушенням зору, або у спеціальних центрах реабілітації для таких дітей, але не працюють із дорослими людьми. Або ці фахівці мають досвід навчання та допомоги дорослим людям із втратою зору, але не працювали з ветеранами. Тобто цих фахівців потрібно додатково навчати, підвищувати їхню кваліфікацію, і цим має займатися Міносвіти і науки разом з експертами, які підготують відповідні навчальні програми і навчатимуть за ними спеціалістів. Крім того, першочерговою потребою є створення реєстру таких фахівців по регіонах.

Також можна доволі швидко навчити українських ерготерапевтів, які поки не достатньою мірою володіють спеціальними знаннями і навичками роботи з людьми, які втратили зір.

Мінветеранів разом із Мінздоров’я та Мінсоцполітики вже працюють над розширенням спектра послуг у лікарнях, що займаються лікуванням військових. Наразі таких три: у Києві, Дніпрі та Одесі. В цих закладах працюють офтальмологи, оптометристи та інші спеціалісти, які зможуть надавати спеціалізовану медичну допомогу та, за можливості, зберегти людині зір. Це дозволить розпочати процес підтримки та навчання пацієнтів ще у стаціонарних умовах і надалі направляти їх на тривалу реабілітацію у спеціалізовані центри. В рамках проєкту ми вже розпочали підвищення кваліфікації фахівців через стажування. Так, фахівці Вінницького міжрегіонального центру професійної реабілітації «Поділля» пройшли вісім тижнів стажування на базі громадської організації «Трініті хаб», яка надає безкоштовні послуги з реабілітації, адаптації, соціалізації та дозвілля для людей із порушенням зору. Також ми пропонуватимемо держорганам допомогти у впровадженні нових професій в Україні.

— Яких саме?

— Важливо запровадити нові спеціальності для фахівців, які надалі працюватимуть з людьми із вадами зору. Але і про працевлаштування для людей із порушенням зору також має йти мова.

На початку 2025 року шість представників від України взяли участь у двотижневій навчальній поїздці до Великої Британії, під час якої мали змогу детально познайомитися з системою реабілітації, адаптації, соціалізації, навчання та працевлаштування людей із порушенням зору, яка успішно функціонує в країні багато років. Важливою частиною цієї поїздки було відвідування спеціальних навчальних закладів для дітей із порушенням зору та підготовки спеціалістів з реабілітації людей із порушеннями сенсорної системи. Наші фахівці проаналізували навчальні програми, професійні стандарти та особливості роботи британських спеціалістів, обговорили з приймаючою стороною можливості та обмеження запровадження подібної системи в Україні.

Користуючись досвідом Британії та їхньою допомогою, Україна може доволі швидко навчити власних спеціалістів. Нам потрібно розробити відповідні програми, на основі тих, якими з нами поділилися британські колеги, дещо адаптувавши їх під українські реалії. Вже необхідно запровадити нові спеціальності, а саме:

• спеціаліст з навчання осіб із порушенням зору, який має надавати комплексні послуги та навчати базових навичок орієнтування в просторі, соціально-побутового орієнтування, використання асистивних технологій (телефон, комп’ютер тощо), писемності шрифтом Брайля;
• спеціаліст з емоційної підтримки людей із втратою зору або спеціаліст першого контакту, який має працювати саме в лікарнях і надавати допомогу, інформацію. Як тільки людина із втратою зору потрапила до лікарні, спеціаліст з емоційної підтримки має стати джерелом детальної й актуальної інформації для нього та його рідних: куди, до кого і як саме потрібно звернутися, а також надасть усі необхідні контакти, пояснить маршрути. Саме цими фахівцями можуть бути після відповідного навчання ветерани та люди з втратою зору, які пройшли реабілітацію. Тобто це реальні можливості для працевлаштування людей з інвалідністю по зору і ветеранів, які хочуть допомагати своїм побратимам і посестрам.

Щоб швидко впровадити цю ініціативу, потрібно розробити професійні стандарти, навчальні програми та заручитися підтримкою Мінветеранів, Мінсоцполітики, Міносвіти і науки та Мінздоров’я, аби відкрити цим фахівцям доступ до лікарень і військових шпиталів.

У Британії, наприклад, є онлайн-навчання фахівців, після якого проводиться інтенсивна кількатижнева програма відпрацювання практичних навичок. Ми також можемо запровадити це.

— Як щодо нових професій для людей, що втратили зір?

— Потрібно планомірно змінювати підходи до працевлаштування людей із втратою зору. Наприклад, у нас є ветерани, які були гарними фахівцями у своєму попередньому житті, зараз вони втратили зір і не можуть працювати на своєму попередньому місці роботи, тому потрібно подумати про їхнє працевлаштування. У Британії ми побачили, що людина, яка втратила зір, може працювати де завгодно, там, де вона хоче, ніхто не вправі її дискримінувати. Але виконувати функцію її «очей» має асистент / помічник / секретар, якого повинна надавати і оплачувати держава. Зараз в Україні є така професія — секретар незрячого фахівця, проте він може працювати тільки в окремих сферах, наприклад, бути секретарем для викладачів і вчителів. Нам потрібно змінювати підходи, розширити можливості, щоб ці фахівці могли допомагати всім людям із порушенням зору, які хочуть працювати в різних професійних сферах. І тоді у нас з’явиться можливість працевлаштувати людей, які втратили зір (тих, які мають кваліфікацію, пройшли додаткове навчання чи перекваліфікувалися).

— Що ми вже зможемо побачити 2025 року? Які послуги будуть запроваджені?

— Цього року планується:

•  розробити навчальні програми для фахівців, які працюватимуть із цією категорією населення;
• запровадити систему підготовки теперішніх фахівців (спеціальних педагогів, ерготерапевтів тощо);
• сприяти запровадженню в Україні нових професій, таких як спеціаліст з навчання осіб із втратою зору, спеціаліст з емоційної підтримки людей із втратою зору або спеціаліст першого контакту тощо.

Наразі в Україні зовсім мало підручників, посібників для фахівців, що допомагатимуть дорослим людям, які втратили зір. У нашому проєкті ми розробили два методичні посібники — посібник з орієнтування у просторі та посібник психологічної допомоги для фахівців мультидисциплінарних команд: як працювати з ветеранами і супроводжуючими їх особами. Ми їх надрукували та передали у реабілітаційні центри та ВНЗ, які готують фізіотерапевтів, психологів, соціальних працівників і тифлопедагогів. Також надали їх мультидисциплінарним командам, які вже працюють з людьми із втратою зору.

На державному рівні планується запровадити безкоштовні послуги для людей, які втратили зір, а саме:

• орієнтування у просторі / мобільність;
• соціально-побутове орієнтування;
• навчання роботи з гаджетами;
• навчання шрифту Брайля.

Окремий акцент робитиметься й на залученні місцевих громад. Людина, яка пройшла лікування і реабілітацію, повинна мати підтримку після повернення додому. Для цього необхідно забезпечити фінансування роботи секретарів людей, які втратили зір, створення доступних робочих місць та адаптацію середовища. Враховуючи досвід Великої Британії, в Україні можна запровадити аналогічну систему інтеграції людей із втратою зору у суспільне та професійне життя. Зараз у нас сила-силенна роботи, бо потрібно повністю перебудовувати систему надання допомоги людям.

Робота над запровадженням нової системи триває, а її реалізація має стати вагомим кроком до створення інклюзивного середовища для людей із порушеннями зору в Україні.

Проєкт «Точка дотику» реалізовувався Альянсом громадського здоров’я спільно з Міносвіти і науки України, Бюро ВООЗ в Україні за фінансової підтримки уряду Великої Британії. Стратегічні партнери проєкту: Радниця-Уповноважена президента України з питань безбар’єрності, депутати Верховної Ради України, Blind Veterans UK, навчально-реабілітаційний центр «Левеня» (м. Львів), громадська спілка «Всеукраїнська ліга організацій осіб з інвалідністю по зору «Сучасний погляд», Громадська організація «Трініті хаб».