"У рюкзаку був ніж, спирт і пелюшка": щемливі історії жінок, які народили в умовах великої війни

Попри 3 роки повномасштабної війни, постійні обстріли та загрози, в Україні щодня народжуються сотні нових життів. Бути мамою під час війни – безумовно, особлива та сильна місія.

Багатьом українкам довелося народжувати у надзвичайних умовах. Дехто побачив вперше свою дитину при свічках в окупації, дехто – у коридорі пологового, коли російська авіація безжально скидала бомби на мирне місто. Багато малюків вперше закричали у підвалах, коли темні стіни без вікон буквально "з'їдали" їхні тоненькі голоси.

Попри усе, українські немовлята приходять у цей світ, маючи головну відмінність від інших – вони ніколи не бачили життя без війни. Ми знайшли жінок, яким довелось народжувати у складних умовах в перші дні чи місяці російського вторгнення – їхні історії читайте у матеріалі 24 Каналу.

Пологи при свічках на підлозі 28 лютого у Бучі: історія Анни та її донечки Аліси

21-річна Анна Тімченко мала народжувати у світлій теплій лікарні наприкінці лютого 2022 року. Але її донька Аліса з'явилася на світ при світлі свічок, на підлозі власної квартири, у місті, яке на той момент вже окупували росіяни, – Бучі. А пологи довелося приймати сусідкам, адже лікаря, що прямував до Анни, зупинили окупанти.

Анна при надії до повномасштабного вторгнення / Фото з сімейного архіву

За день до вторгнення, 23 лютого, Анна була в пологовому в Києві.

У ніч на 24 лютого її розбудили зі словами: "Почалася війна. Спускайтеся в укриття". Чоловік забрав жінку додому, адже тоді здавалося, що це – найбезпечніше місце. Дорогою заїхали до батьків, які просили лишитися, але тоді подружжя й не думало, що власна домівка може стати для них пасткою.

Спочатку після приїзду все було нормально, а вже ближче до вечора почали обстрілювати Гостомель. Тоді ми зрозуміли, що не треба було їхати сюди, але варіантів вже не було. Тож ми просто спустилися у підвал і першу ніч були в підвалі зі своїми табуретками і кріслом-мішком. Думали, що так буде день-два і все закінчиться,
– пригадала Анна.

28 лютого подружжя спробувало виїхати, але не вийшло через колону російських танків. Тоді стало зрозуміло: народжувати доведеться вдома. На пологах мав бути лікар, але в найпотрібніший момент з ним зник зв'язок. Пізніше виявилося, що його зупинити російські військові та розбили телефон.

Коли почали шукати бодай когось, хто допоможе у пологах, – відгукнулися 3 сусідки. Анні пощастило, адже одна з жінок, хоч ніколи й не приймала пологи, але мала медичну освіту.

Почали готуватися. На підлогу постелили ковдру, по периметру розставили свічки. На той час у Бучі вже не було ні світла, ні води, а після пологів зник і газ. Спиртом обробили ножиці та нитку, якою перев'язували пуповину. Зробили все, що могли у тих умовах.

Анна народжувала при свічках та з сусідками / Фото з сімейного архіву

На щастя, пологи минули успішно й Анна народила дівчинку, яку назвали Алісою.

Анна з новонародженою донькою / Фото з сімейного архіву

Анна не боялася пологів. Насправді її лякало інше – у них більше не залишилося їжі. Тільки солодощі. Вона не знала, як вигодовувати дитину, якщо з їжі є лише цукерки. Але сусіди об'єдналися. Винесли мангали, ділилися продуктами, готували разом. Усі знали, що Анна стала мамою, питали, як вона, та пригощали їжею.

На третій день після народження Аліси їм вдалося виїхати. Сусіди, які виїхали перед ними, розповідали про довгі перевірки на блокпостах, про те, як чоловіків змушували роздягатися аж до білизни. Проте їхню родину, на щастя, це оминуло.

Ми проїхали доволі швидко. Проїжджали через розбиту колону танків, через тіла наших мирних жителів, які лежали просто вздовж дороги. Видовище було страшне, я намагалася якось абстрагуватися, бо розуміла, що від мого стану залежить стан дитини,
– поділилася Анна.

Зараз Алісі 3 роки. Вона сильна й може за себе постояти. Анна тривожиться за неї, але не впевнена, що хвилювалася б менше, якби все сталося інакше.

Аліса з батьками / Фото з сімейного архіву

Пологи між двома стінами в коридорі: історія Тетяни та донечки Соломії

25-річна Тетяна Литвяк спустилась у підвал своєї багатоповерхівки 25 лютого. Коли її дитина, якій ще не було й 2 років, заснула в обідній час, росіяни завдали удару зовсім близько до їхнього будинку. Тоді Тетяна схопила донечку Софію, а під серцем носила ще маленьку Соломію, яка мала народитися вже зовсім швидко. Спотикаючись, жінка добігла до підвалу, ще не знаючи, що їй доведеться прожити у таких умовах щонайменше 3 тижні. Ба більше, з немовлям на руках.

Перше фото – за кілька днів до 24 лютого, друге – вже у підвалі / Фото з сімейного архіву

Спустившись у підвал, Тетяна оселилась з донькою на поличці для закруток. Її підвал був довжиною у півтора метра, тому розігнути ноги жінці не вдавалося. Ситуацію ускладнював і термін вагітності – 9-й місяць.

Тетяна з донькою у підвалі / Фото з сімейного архіву

З собою у підвал жінка взяла найголовніше: склала у рюкзак пелюшку, ніж та спирт, адже розуміла, що може народити у будь-який момент. Як тільки Тетяна спустилась у підвал, одразу розшукала людину з медичною освітою, яка б могла прийняти пологи. Погодилась допомогти одна жінка.

Коли я зрозуміла, що є людина з медичною освітою, яка не побоїться прийняти пологи, – я була вже спокійна,
– сказала Тетяна.

Водночас рідні спокійними не були. Вони переконували Тетяну, що потрібно їхати народжувати у пологовий, але вона не могла на це наважитись.

"У мене в голові було тільки одне: в мене є старша дитина, я поїду в пологовий тільки тоді, коли відійдуть води або ж коли я розумітиму, що це вже серйозні перейми. Такі перейми, що я поїхала, народила і повернулась", – пояснила жінка.

2 березня Тетяна все ж поїхала у пологовий, залишивши свою старшу доньку у підвалі зі свекрухою.

"Лікарі намагались мене заговорити, щоб я не хвилювалась, але мене це тільки дратувало. У мене дитя залишилось у підвалі. Це не бункер, це підвал будинку. Не дай Боже просто… (влучання у будинок – 24 Канал)", – зазначила жінка.

Тетяна народила молодшу донечку Соломію через короткий проміжок часу після приїзду – все сталось так, як і планувала. Зізнається, що народжувати було дуже страшно, але не через біль. Пологи відбулись у коридорі першого поверху між 2 стінками – така умовна безпека додавала невимовного страху.

Як тільки я народила, то зрозуміла по обличчю медсестри, що у місті щось коїться. Тоді я одразу наполягла, аби мене з немовлям вели у бомбосховище. Однак я не знала, що до нього потрібно іти через двір,
– розповіла Тетяна.

Босоніж у гумових капцях по калюжах, одразу після пологів з "живими" ранами жінка все ж дійшла до укриття. Тримаючи новонароджену дитину на руках, вона думала про свою старшу доньку.

Соломія в укритті пологового одразу після народження / Фото з сімейного архіву

Вже через кілька годин Тетяна з немовлям повернулась у свій підвал. Вона прожила у ньому з двома дітьми ще 2 тижні.

Доглядати за немовлям у підвалі було складно, адже місця дуже мало, умови жахливі. Та найбільше Тетяна боялась одного – що грудного молока не вистачить для дитини.

"Я ніколи не вірила у те, що треба пити чаї для налагодження лактації. Але у той момент я пила все, що тільки можна, лиш би мій організм виробляв молоко. Я на те молоко просто молилась, адже розуміла: якщо у нас закінчиться їжа, я зможу годувати своїм молоком ще й старшу доньку. Так, я продумувала найгірші сценарії", – зазначила Тетяна.

Інколи чоловікам, які також жили у тому ж підвалі, вдавалося принести хліб. Проте Тетяна зізналася, що завжди їла старіший хліб, а свіжий залишала на потім.

У мене було розуміння, що я не знаю, скільки ми тут житимемо. Тому я мала правило: краще з'їм старіший, а новіший на довше збережеться. Бувало, що я їла хліб з пліснявою, бо боялась, що моя дитина не матиме їжі через кілька днів,
– сказала жінка.

Зі страшних умов жінці з дітьми все ж вдалося вибратись, хоч вона й боялась на це піти. Автівки жорстоко розстрілювали окупанти, а тому потрібно було ризикнути найдорожчим – життям власних дітей.

Одного ранку на шаленій швидкості їх вивіз знайомий чоловік. Коли довелось звернути на мінне поле, аби проїхати 2 метри – Тетяна не дихала.

Коли жінка приїхала до своєї мами, яка жила в іншому районі, вона жахнулася. Тетяна побачила, що її старша донька стоїть на колінцях і не йде. Маленькі ніжки розучились ходити та бігати, адже життя у підвалі не давало дитині такої "розкоші". На волоссі Софійки, зав'язаному у 2 хвостики, були засохлі залишки супу, який вона їла 2 тижні до цього. Ці моменти Тетяна згадала зі сльозами на очах та комом у горлі.

Софія та Соломія у підвалі будинку / Фото з сімейного архіву

На щастя, зараз усе вже позаду. Соломії три роки, але вона не знає життя без війни.

Пологи під звуки вибухів: історія Юлії та її сина Матвія

Юлія Гришко – мама двох прекрасних дітей – Вікторії та Матвія. Молодшого сина 30-річна Юлія народила вже під час великої війни – у серпні 2022 року, в укритті Нікопольського пологового, коли місто перебувало під постійним артилерійським вогнем окупантів.

Юлія з чоловіком з маленького міста Покров, що на Дніпропетровщині. Місцевий пологовий зачинили ще за ковідних часів, тому народжувати тамтешнім жінкам доводиться їздити у сусіднє місто – Нікополь, яке росіяни взялися нищити артилерією з іншого берега Дніпра.

Коли почалися перейми, Юлію на швидкій довезли в Нікополь. Та щойно вони дісталися входу пологового – пролунав великий вибух. Тоді медсестра заспокоювала її, мовляв, все нормально. На жаль, для нікопольців стало нормою жити під канонаду артилерії. Тож кожного разу, коли в місті оголошували загрозу артобстрілу, породіллі спускалися в укриття лікарні. Навіть в укритті стіни тряслися від обстрілів, що звучали один за одним.

Ми всі спали в підвалі. Вдень підіймалися на поверх у пологовий, але щойно була сирена – усі спускалися в укриття. Постійно треба було збирати речі й з дитиною ходити. Але це наша безпека, тому дискомфорту як такого не було,
– поділилася Юлія.

Другі пологи виявилися набагато важчими морально, бо народжувати довелося під вибухи. Страх і хвилювання не покидали Юлію, але щойно вона побачила Матвійка – відчула щастя бути його мамою. Усе, що хотілося – забрати свою дитину в безпечне місце.

Через 3 дні після пологів Юлія з Матвійком повернулися додому. На щастя, під час виїзду Нікополь був трохи тихішим, ніж кілька днів тому.

Породілля зі своїм сином та сім'єю / Фото з сімейного архіву

Сьогодні хлопчику вже 2 роки та 6 місяців. Він швидко росте, дуже впертий і впевнений у собі. А ще дуже полюбляє керувати, особливо старшою сестричкою.

Досвід материнства під час війни змінює жінку – робить сильною, переконана Юлія. Такі умови дуже загартовують. Та страх за дітей і майбутнє нікуди не дівся і дуже хочеться, щоб дітки росли під мирним небом.

Передчасні пологи в укритті: історія Анни та сина Матвія

24-річна Анна Скидан народжувала у підвалі пологового будинку також у Нікополі. 28 вересня 2023 року передчасно з'явився на світ її син Матвій – Анна була лише на 34 тижні вагітності. Жінка впевнена, що ранні пологи були спровоковані стресом.

За увесь час вона вже звикла до постійних обстрілів, але зізнається, що постійно хвилювалась за дитину.

Перейми почалися вдома, та жінка була впевнена, що вони всього лиш тренувальні. Вже згодом, коли стало нестерпно боляче, чоловік відвіз Анну до пологового будинку. Під наглядом лікарів перейми все ж призупинились, але ситуація в місті була напруженою, тому Анна не мала змоги спокійно дочекатись свого терміну для пологів.

Нас спускали в укриття, коли були обласні або місцеві загрози артобстрілу. Живемо ми навпроти окупованого Енергодару, а тому тривогу оголошують майже щогодини кожного дня,
– розповіла дівчина.

Коли близько ночі жінок вкотре попросили спуститись в укриття, Анна ще не знала, що підніметься в палату вже не сама.

Підвал пологового у Нікополі / Фото з сімейного архіву

"О 22:00 в мене почалися сильні перейми. Я знову подумала, що це тренувальні. Я не вірила, що можу народити так швидко, термін надто ранній. Просила, щоб мене оглянули, дали якесь знеболювальне. Та коли мене оглянули, вже потрібно було народжувати", – сказала Анна.

У підвалі було про всяк випадок облаштоване місце для пологів – для 2 породіль про всяк випадок. Саме тієї ночі одночасно з Анною почала народжувати ще одна вагітна.

Жінки народили з перервою у кілька годин. Анна – свого синочка Матвія вагою лише 2300 грамів. Попри ранні пологи, на щастя, хлопчик задихав самостійно. Інша жінка народила дівчинку, яку назвали Софією.

Анна одразу після пологів / Фото з сімейного архіву

Про те, що доведеться народжувати у підвалі, Анна вже й не думала на той момент. Складніше було потім.

"З розривами, зі швами, з дитиною на руках потрібно було постійно бігати "туди-сюди". Я вже просто відмовилась підійматися в палату, а тому жила 4 дні у підвалі з дитиною", – пояснила Анна.

Прийняла пологи в окупації без жодного досвіду: відверта історія лікарки

Народжувати у надзвичайних умовах – страшно, безумовно. Однак є й ті, кому довелося приймати пологи без досвіду та потрібних медичних інструментів. У таку ситуацію потрапила лікарка Людмила Вовк із села Циркуни, що на Харківщині.

До слова! Циркунівська громада перебувала в окупації 72 дні. Про звільнення села Генштаб ЗСУ повідомив 7 травня 2022 року.

Людмила Володимирівна – сімейний лікар, вона ніколи не приймала пологи. Ба більше, сина народила шляхом кесаревого розтину, а тому навіть власного досвіду природних пологів у неї немає.

Вагітна Марія прийшла до лікарки у березні, народжувати вона повинна була вже у квітні. І єдина її можливість народити у пологовому – треба було їхати у російський Бєлгород.

Марія сказала: "До окупантів не поїду. Якщо ви мені не допоможете – народжуватиму сама вдома". Я просто не могла цього допустити. Ми почали готуватись,
– розповіла лікарка.

Людмила Вовк зізнається, що хвилювалась невимовно. Вона дуже боялась летального випадку мами чи дитини, а тому готувалась дуже ретельно. Попри поганий зв'язок, їй вдалося сконтактувати з колегою-гінекологом, яка їй "прочитала лекцію" та сказала, що потрібно підготувати для пологів вдома.

Також лікарка знайшла стару книгу про акушерство, яку купила ще студенткою.

"Що цікаво, мені під час навчання не вистачило книги від держави саме з цього предмету, тому тоді я мусила її купити самостійно. Таким чином вона у мене й збереглась", – пригадала Людмила Вовк з усмішкою.

Протягом місяця лікарка готувала усе для пологів. У неї не було хірургічної голки та нитки на випадок, якщо потрібно буде накладати шви. Людмила Володимирівна приготувала звичайні інструменти – швейні. Імпровізовану пологову залу облаштували просто у кімнаті. І хоч вагітна Марія та лікарка сподівались до останнього моменту, що ЗСУ встигнуть звільнити населений пункт до початку пологів, – цього, на жаль, не сталось.

Усе почалось вночі. У Марії відійшли води, коли вона спала у себе вдома, під час комендантської години. Йти до лікарки було дуже ризиковано, окупанти могли просто розстріляти їх. Пройти було дуже складно. На щастя, їй з чоловіком вдалося потрапити до будинку пані Людмили.

Пологи тривали 15 годин. На допомогу також прийшла і сусідка, яка має медичну освіту. Допомагав і син лікарки – він забезпечував зв'язок з гінекологом. Додзвонитись можна було лише одним способом – притуливши телефон до рами вікна в іншій кімнаті. Все відбулось просто фантастично. 18 квітня Марія без жодного ускладнення народила свою першу дитину – хлопчика з вагою 3500 грамів.

Людмила Вовк та її сусідка з новонародженим Михайликом / Фото з особистого архіву

Лікарці не довелося ні накладати шви, ні зупиняти потенційну кровотечу. Усе минуло бездоганно.

"Чесно, якби почалась кровотеча, тоді я не знаю, що б ми робили. Потрібних медикаментів практично не було", – зазначила Людмила Вовк.

Хлопчика назвали Михайликом. Лікарка відверто поділилась емоціями від народження дитини.

Це такі неймовірно сильні емоції, які запам'ятаються мені на все життя. Я не можу описати їх, це неймовірна радість – бути причетним до нового життя,
– сказала Людмила.

Породілля з дитиною ще 5 днів проживали вдома у лікарки, аби бути під наглядом. Людмила Вовк зізналась, що вони встигли дуже зріднитися, а тому спілкуються й досі.