/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F133%2F5cacb538da3291911519c8f3e59c6fe8.jpg)
За кожен кілометр української території під час наступу 2024 року Путін віддавав життя як мінімум 30 російських військових
Загальна кількість загиблих на війні з Україною російських загарбників впритул наблизилася до позначки як мінімум 200 тис. осіб. Найімовірнішою оцінкою, що спирається на два різні методи, виглядає діапазон 170-190 тис., але в ній, можливо, занижені втрати останніх місяців, зазначає портал Re: Russia.
При цьому, за деякими даними, на 2024 рік могло припасти близько половини від загальної кількості вбитих. Під час наступу 2024 року російські війська захопили близько 2600 кв. км, що становить 0,4% української території в кордонах 1992 року. На кожен кілометр, таким чином, припало від 28 до 36 вбитих з російського боку.
Зміна методів комплектування та поповнення живої сили вела до послідовного старіння армії. Якщо у 2022 році 40% підтверджених смертей припадало на тих, кому від 20 до 30 років, то у 2023-му на перше місце (також близько 40%) вийшла когорта 30-річних. У 2024 році основним ресурсом поповнення військ стали “комерційні добровольці”, які ще більше зістарили армію загиблих. Серед них понад третину загиблих становлять люди у віці від 40 до 50 років.
У демографії поранених найяскравішою рисою є вкрай мале число тяжкопоранених, що вказує на погано налагоджену систему їхньої евакуації та високу толерантність до смертності особового складу. Загалом демографія російських втрат оголює профіль “соціальної відсталості” в методах як комплектування армії, так і ведення бойових дій і високу толерантність суспільства до масштабів втрат.
- Вибір Україною стратегії «обмін територій на втрати ворога» та уроки наступальних операцій ЗСУ
Методи оцінювання та динаміка
У іменному списку загиблих проєкту Бі-Бі-Сі та “Медіазони” ідентифіковано майже 98 тис. осіб на кінець лютого 2025 року. Звіряючи зібрані за відкритими джерелами дані з результатами обстеження військових поховань, автори проєкту доходять висновку, що їм стає відомо приблизно про половину загиблих.
В останньому огляді вони уточнюють оцінку: поіменний список може охоплювати 45-65% від реального числа загиблих. У такому разі фактична цифра російських втрат перебуває в діапазоні 147-213 тис. осіб. Інший підрахунок, спільний проєкт “Медузи” і “Медіазони”, оцінює кількість загиблих на основі даних публічного Реєстру спадкових справ і наводить діапазон оцінки у 160-165 тис. убитих на кінець 2024 року. Якщо орієнтуватися на середньомісячні втрати 2024 року, то заснована на цих даних проєктивна оцінка на кінець лютого дає цифру в районі 180-185 тис. осіб.
Слід зазначити, що дані з відкритих джерел збираються та поповнюються поступово, тож цифри за останні місяці (приблизно з листопада) у поіменній базі даних Бі-Бі-Сі – “Медіазони” суттєво нижчі за рівень попередніх місяців та майже безсумнівно ще зростуть у майбутньому. В оцінці за спадковими справами існує та сама проблема: 90% таких справ відкривається протягом 180 днів після смерті через особливості законодавства, зазначає “Медуза”, тож ближчі за часом дані вкрай неповні.
Найімовірнішим діапазоном втрат на підставі даних обох проєктів виглядає вилка 170-190 тис. загиблих за три роки. Це означає один убитий на 825 осіб населення Росії або 1,2 убитих на тисячу осіб. Крім того, за оцінками проєкту Бі-Бі-Сі – “Медіазони”, підрозділи самопроголошених ЛНР і ДНР могли втратити вбитими 21-23,5 тис. осіб. З їхнім урахуванням “спеціальна військова операція” на даний момент обійшлася російській стороні приблизно в 190-210 тис. життів, не враховуючи померлих від поранень.
Динаміка втрат дещо різниться у двох системах підрахунку – на основі поіменного списку і на основі Реєстру спадкових справ. Їхні оцінки близькі до квітня 2023 року, коли було спрощено порядок визнання загиблими зниклих безвісти. Після цього оцінки на основі спадкових справ йдуть різко вгору. Але в обох випадках видно, що втрати російських військ мали хвилеподібний характер, а гребені хвиль пов’язані з активними наступальними операціями російської армії.
На початковій стадії вторгнення, коли російські війська не очікували значного опору ЗСУ, Росія втрачала загиблими приблизно по 500 осіб на тиждень. До літа 2022 року втрати скоротилися вдвічі: російська контрактна армія не хотіла наступати і воювати. Втрати стали знову зростати восени під час контрнаступу ЗСУ в Харківській області та під Херсоном. У поіменному реєстрі за підсумками 2022 року налічується близько 19 тис. осіб, що дає загальну приблизну оцінку загиблих близько 40 тис. Оцінка на основі статистики спадкових справ (до спрощення порядку визнання загиблим) становить близько 21 тис. осіб.
Новий пік втрат припав на битву за Бахмут у січні-лютому 2023 року (у середньому приблизно 150 загиблих на день). До цього часу Євген Пригожин освоїв практику вербування ув’язнених і використання їх для “м’ясних штурмів”. Під час контрнаступу ЗСУ влітку 2023 року російські втрати становили 100-125 осіб на день, що можна порівняти з рівнем втрат початку війни, але нижче за рівень Бахмута. Поіменний список загиблих за 2023 рік додав 35 тис. прізвищ, що має відповідати приблизно 70 тис. фактично загиблих. Оцінка на підставі реєстру спадкових справ – близько 50 тис. убитих за рік.
2024 рік став найкривавішим роком війни для російських військ. Щоправда, динаміка втрат у двох методах оцінки істотно різниться. Поіменний список додав 36,5 тис. осіб, що відповідає проективній оцінці в 73 тис. Оцінки, засновані на Реєстрі спадкових справ, вказують на цифру близько 95 тис. загиблих, що перевищує втрати за попередні 23 місяці війни (близько 71 тис.).
Можливо, це пов’язано з тим, що спадкові справи загиблих (зниклих безвісти) на першому етапі війни так і не було порушено, в той час як на другому її етапі, коли основне поповнення живої сили забезпечували вже комерційні контрактники, соціальна значущість загибелі на війні девальвувалася. На це вказують і спостереження соціологів, які свідчать, що в російській глибинці звістка про смерть на війні спочатку сприймалася як суспільна подія, але потім перестала викликати сильний резонанс через звикання і дедалі більше відсторонення від війни. Можливо, в результаті, відомості про загибель військових стали рідше відображатися у відкритих джерелах.
- Занепад путінської армади: радянські та російські танки, придатні для відновлення та ремонту, закінчаться в РФ у 2025 році
Демографія втрат
Армія загиблих росіян старіла на всьому протязі конфлікту, що відображало зміни в методах поповнення живої сили протягом війни. Ще один поіменний реєстр загиблих, проєкт “Харон” видання “Важные истории”, налічує майже 104 тис. прізвищ загиблих. прізвищ загиблих, знайдених у відкритих джерелах (проєкт враховує дані щодо вихідців з українських регіонів, тобто насамперед Донецької та Луганської областей України, які воювали на боці Росії, тож дає іншу підсумкову цифру, порівнюючи з Бі-Бі-Сі-“Медіазоною”).
Серед них – 39,6 тис. загиблих із відомим віком на момент смерті. За даними бази, якщо 2022 року 41% з них був у віці 20-29 років, то потім на перше місце вийшла група 30-39 років: на неї припало 38% втрат 2023 року і 34% 2024-го. Аналогічні агреговані результати наводить і спільний проєкт Бі-Бі-Сі та “Медіазони”: з 78 тис. загиблих військовослужбовців з відомою датою народження за весь час 43% потрапляють у когорту від 30 до 41 року.
У перші місяці 2022 року вторгнення здійснювалося силами регулярної армії, чим пояснюється високий рівень втрат у групі 21-23 років у цей період, зазначає “Медіазона”. З осені 2022 року розпочалася мобілізація, внаслідок чого на фронті різко зросла частка військовослужбовців, старших за 30 років: у списку Бі-Бі-Сі та “Медіазони” серед 9,8 тис. загиблих мобілізованих із відомим віком 52% представляють групу 30-41 рік. На початок 2023 року серед загиблих стали переважати ув’язнені, а також бійці різних ПВК, насамперед “Вагнера”. Загиблі у віці 30-41 року переважають як серед ув’язнених (48%), так і серед мобілізованих (52%).
У 2024 році найбільшою категорією серед загиблих стали комерційні “добровольці”, що стало наслідком різкого підвищення розмірів грошових виплат за контрактом і одноразової виплати при його укладенні. За рахунок цієї категорії російські війська в Україні “постаріли” ще більше: серед загиблих “добровольців” найбільша група (34%) була у віці від 42 до 50 років. Загалом у загальній кількості вбитих на цей момент частка комерційних добровольців стала найбільшою (23%), випереджаючи ув’язнених (17%) і мобілізованих (11%), ще про 29% загиблих у даних проєкту Бі-Бі-Сі та “Медіазони” немає відповідної інформації.
Старіння російської армії в Україні впродовж війни підтверджують і дані бази пацієнтів організацій Головного військово-медичного управління Міністерства оборони (ГВМУ), яку передав “Радіо Свобода” колишній командир відділення евакуації поранених 144-ї гвардійської мотострілецької дивізії Олексій Жиляєв. Згідно з базою, в якій містяться відомості про 166 тис. пацієнтів, які пройшли через військові госпіталі в Росії та в анексованому Криму з січня 2022 року по червень 2024 року, середній вік поранених і тих, хто захворів, з лютого 2022 року до середини червня 2024 року зріс із 28 до 36 років.
До жовтня 2022 року найбільший відсоток поранених був у віковій групі 20-29 років, пізніше він зрівнявся з групою 30-39 років. Ця вікова група залишається найбільшою, на друге місце з грудня 2022 року вийшла група 40-49 років, обійшовши 20-річних. З літа 2023 року серед поранених зростає частка когорта 50+ років. Солдати віком до 20 років поранення найчастіше отримували на початку вторгнення, а також з весни по зиму 2023 року. Тенденції старіння в російській армії виявляються спільними для неї з українськими силами.
База поранених в Україні містить інформацію про легкі поранення у 80 тис. осіб, середньої тяжкості – у 58,6 тис., а важкі – у 2,2 тис., при цьому частка важких поранень впродовж усієї війни залишається практично незмінною (від 70 до 140 на місяць). Це, як заявила “Радіо Свобода” військова аналітикиня Дара Массікот, демонструє нездатність російської армії поліпшити систему евакуації, внаслідок чого поранені з важкими осколковими пораненнями або ті, що втратили кінцівки на полі бою, не виживають.
Частка легких поранень до січня 2024 року істотно перевершувала число поранень середньої тяжкості. Ця статистика може бути неточною, застерігає Олексій Жиляєв, який надав журналістам базу, оскільки в стаціонарних госпіталях лікарі нерідко занижують ступінь тяжкості поранень. Це може бути пов’язано, наприклад, із бажанням швидше повернути поранених на фронт: згідно з підрахунками “Радіо Свобода”, термін госпіталізації легкопоранених становить 18,5 днів, тоді як із пораненнями середньої тяжкості – понад 37 днів.
На спотворення статистики могло вплинути і чинне законодавство про страхові виплати для військовослужбовців, згідно з яким виплати за легке поранення становлять 85 тис. рублів, за середнє – 85 тис. рублів, а за легке поранення – 85 тис. рублів. рублів, за середнє – близько 180 тис. У базі даних ДВМУ є приклади, коли поранених з ампутованими кінцівками записували до графи “легке поранення”.
Проєкт Бі-бі-сі та “Медіазони” зазначає, що загалом в Україні підтверджено загибель понад 4700 російських офіцерів: на початку війни вони становили надзвичайно велику частку загиблих – до 10%, що, втім, може бути пов’язано з ретельнішим обліком їхньої загибелі, як порівняти з рядовими солдатами. До листопада 2024 року ця статистика нормалізувалася (2-3% від усіх загиблих). База даних ДВМУ показує, що на початку вторгнення частка офіцерів у загальній кількості поранених становила 17%. Відсоток поранених офіцерів знизився втричі в серпні 2023 року внаслідок проведеної мобілізації та залучення контрактників на передову.
У регіональному розрізі найбільших абсолютних втрат зазнали, за даними Бі-Бі-Сі та “Медіазони”, Башкортостан (4,1 тис. загиблих), Татарстан (4 тис.), Свердловська область (3,2 тис.), Краснодарський край і Пермський край (по 2,9 тис.). Це дані поіменних списків, які становлять, нагадаємо, приблизно половину від реальних втрат. У розрахунку на кількість жителів регіонів найбільших втрат зазнають, як це давно відомо, найбідніші. Причому, тут спостерігалася як більша щільність примусової мобілізації, так і вища популярність комерційного “добровольства”.
Найбільші втрати на тисячу осіб, за розрахунками Re:Russia, – у республіках Тива, Бурятія, Алтай, Сахалінській області, Чукотському автономному окрузі. Тут підтверджені втрати становлять від 2 до 3 на 1000 осіб, проективні, ймовірно, – від 4 до 6 осіб. Найменший тягар втрат несуть Північний Кавказ, Тульська, Тюменська і Московська області, Петербург і Москва.
У Дагестані, Карачаєво-Черкесії, Тульській і Московській областях щільність підтверджених втрат – одна людина на 3-4 тис. мешканців, у Тюмені, Кабардино-Балкарії, Інгушетії, Чечні, Петербурзі – одна на 4-5 тис., а у Москві – одна на 12 тис. осіб. Утім, слід пам’ятати, що метод підрахунку за відкритими джерелами може суттєво спотворювати картину залежно від соціальних установок (“культура горя”) і тактики регіональної влади.
Загалом демографія російських втрат оголює профіль “соціальної відсталості” в методах як комплектування армії, так і ведення бойових дій і високу толерантність суспільства до масштабів втрат.