Европа под ядерным зонтиком Франции: ответы на ключевые вопросы об инициативе Макрона

Повернення Дональда Трампа до Білого дому, а головне – конфлікт нової адміністрації президента США з більшістю союзників по НАТО вже приводять до змін, які ще пів року тому здавалися абсолютно нереалістичними.

На тлі можливого відкликання американських військ з Європи президент Франції Емманюель Макрон заявив, що він готовий запропонувати "ядерну парасольку" Франції для захисту інших держав Європи.

Понад те, таку ініціативу підтримують майже 60% французів.

Про свою готовність прийняти у себе французьку ядерну зброю вже заявила низка країн ЄС.

А Польща, серед іншого, зробила заяву, яку можна протлумачити і як бажання отримати власну ядерну зброю – прем'єр Дональд Туск заявив, що країна була б у більшій безпеці, якби мала "власний ядерний арсенал".

Як найближчим часом може змінитися система ядерного стримування у Європі?.

Чи достатньо у Франції ядерного потенціалу для повноцінної заміни США? Якою є ймовірність того, що до цієї ініціативи доєднається й Велика Британія? І зрештою, чи означають ці зміни де-факто кінець світової системи ядерного нерозповсюдження?.

На ці запитання "Євро.

Правди" відповідає дослідниця ядерної політики з Гарвардського університету Мар'яна Буджерин.

Захист мінімального рівня.

Пропозиція Франції використати її ядерну зброю для захисту Європи може спрацювати.

Проте варто уточнити: лише в якомусь мінімальному, скажімо так, екзистенційному факторі стримування.

Йдеться про розрахунки, що сам факт наявності ядерної зброї є достатнім фактором стримування і що навіть невелика кількість цієї зброї здатна налякати противника ядерною ескалацією.

При розкладах мінімального фактора стримування, який англійською називається minimal deterrent, очевидно, що навіть тих 290 ядерних боєголовок, якими володіє Франція, може бути достатньо для стримування Російської Федерації чи якось іншого ворога.

Натомість американська стратегія розширеного ядерного стримування є набагато більш розвиненою та детальнішою.

Там були пророблені плани першої, другої хвиль нападу, аналіз можливого знищення частини ядерного потенціалу ворога першим ударом, і забезпечення виживання власних ядерних сил – збереження можливості вижити після першого удару противника і завдати другого удару у відповідь, так зване secure second strike capability….

Це може здатися абсолютно утопічними розрахунками, адже йдеться про моделювання повноцінної термоядерної війни.

Але саме цим займався Пентагон і це також було фактором заспокоєння союзників, що цей фактор стримування є надійний, що у США є детально пророблені плани на будь-який випадок.

Звичайно, цього Франція продублювати не зможе жодним чином.

Ще один важливий момент – структура сил ядерного стримування Франції.

В них є лише повітряний та морський компоненти, тобто є підводні човни з балістичними ракетами і є літаки Rafale із крилатими ракетами в ядерному оснащенні.

Дальність крилатих ракет, носіями яких є літаки Rafale, складає 2 тисячі кілометрів.

Тобто теоретично Франція може розгорнути якусь частину цих літаків десь на східному фланзі НАТО, умовно в Польщі чи у країнах Балтії, де ця зброя матиме найбільший радіус покриття, який би дозволив тримати під контролем значну кількість найважливіших цілей на території Російської Федерації.

Проте за такого сценарію необхідно гарантувати виживання цього компонента у разі, якщо Росія завдасть удару першою.

При такому розміщенні ці носії будуть вразливі навіть до засобів короткої дальності, навіть до систем "Іскандер" у звичайному оснащенні.

У цьому аспекті морський компонент – французькі балістичні ракети на підводних човнах – є найбільш захищеним, і Франція має певну гарантію, що потенціал для другого удару виживе.

Очевидно, тут європейцям доведеться дуже ретельно розмірковувати, як можна буде надійним чином розгортати ці сили.

Звичайно, якщо це рішення все ж буде прийняте, що також не факт.

Адже зараз усе, що ми маємо, є політичною заявою.

Так, це дуже важлива заява, адже вона показує, що Франція налаштована серйозно і віддана справі європейської безпеки.

Але від цієї політичної заяви до оперативного планування і власне розгортання сил – дуже багато часу і дуже багато роботи.

Чи братиме участь Велика Британія?.

Відкрите питання: чи приєднається до нової безпекової системи Велика Британія?.

Ця країна має лише ядерну зброю морського базування – всі британські ядерні ракети розміщені на підводних човнах.

Інших ядерних носіїв у них немає.

І це саме по собі ускладнює ситуацію, адже лише підводного компонента недостатньо для виконання завдань із розширеного стримування, яке поширюється на союзників.

А на додачу ядерні боєголовки, що є на британських носіях, фактично виробляють у Сполучених Штатах.

Тобто британські стратегічні сили стримування залежні від США, на відміну від більш автономної Франції.

І тому, я думаю, наразі Британія просто воліла би просидіти тихо цей період, усі ці пертурбації з адміністрацією Трампа, щоб не погіршити і так нестабільну ситуацію.

Але в принципі можливість певної кооперації, якоїсь спільної координації франко-британського ядерного арсеналу виключати не можна.

Платформа для "ядерної парасольки".

Не думаю, що рішення про "ядерну парасольку" буде прийнято на рівні Європейського Союзу.

Зокрема, і через те, що Велика Британія вже не є членом ЄС.

Тобто Євросоюз не підходить під таку платформу.

Радше це буде такий собі "НАТО-мінус".

Тобто країни Альянсу мінус США та мінус ще якісь держави: Угорщина, можливо, Словаччина.

Це буде якась коаліція охочих, коаліція відданих цій справі.

І, відповідно, в межах цієї коаліції, можливо – в рамках НАТО, буде діяти група стратегічного планування, в яку входитимуть деякі держави, які захочуть цим займатися.

Такий формат не є чимось незвичним для НАТО.

Адже в рамках Альянсу вже існує група ядерного планування, де члени НАТО беруть участь у розгортанні американських ядерних сил у Європі.

І довгий час Франція не бере участі в цій групі.

Тобто країна має власний ядерний потенціал, стверджує, що він знаходиться на захисті безпеки всього Альянсу, але Франція не входить у цю групу ядерного планування.

Тому ми бачимо, що всередині НАТО вже існують прецеденти такої диференційованої участі в різних органах і системах безпеки.

І цілком можливо, що така ситуація просто повториться – але без Сполучених Штатів.

Інше питання, що мається на увазі під спільним контролем за цією зброєю.

Є командування та контроль.

Контроль – це оперативна можливість авторизувати технічно запуск.

Скоріш за все, це залишиться в руках Франції.

Зокрема тому, що інакше це буде порушенням міжнародних правил, зокрема Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Цей договір забороняє ядерним державам передавати контроль і саму зброю третім сторонам.

Але, як і в НАТО, політичне рішення про використання ядерної зброї приймається союзниками разом.

За часів холодної війни ніхто не хотів ситуації, коли США могли, наприклад, завдати ядерного удару з німецької території без погодження Німеччини.

І зараз в Альянсі пілоти, які керують літаками, що доставляють американські ядерні боєголовки, є німцями, італійцями, голландцями – залежно від того, де розташована ця зброя.

І, відповідно, на політичному рівні союзники разом беруть участь у рішенні про використання цієї зброї.

Це і є метою роботи вже згаданої групи ядерного планування.

Але технічну можливість здійснити запуск ядерної зброї має лише сама ядерна держава.

Чи виведуть США свою ядерну зброю з Європи?.

Окрім Німеччини, американська ядерна зброя розміщена у Туреччині, Нідерландах, Бельгії та Італії.

Наразі ані від Вашингтона, ані від європейських союзників НАТО не було заяв про виведення цієї зброї з Європи.

Але навіть якби президент Трамп завтра заявив, що цю зброю треба згортати і виводити, то це займе роки.

До слова, США недавно вклали величезні кошти в апгрейд баз розміщення своєї зброї в Європі і Туреччині.

Ймовірно, складно буде виправдати згортання тих баз відразу після таких вагомих інвестицій.

Навіть якщо таке рішення буде прийняте, то потрібні роки, щоб ці бази згорнути, перевезти боєголовки в інше місце.

Це все потребує зміни планування всього Альянсу і європейського командування США.

І хоча ми бачимо, що адміністрація Трампа здатна дуже швидко рухатися в прийнятті рішень, їхнє втілення все одно потребує чимало часу.

І навіть якщо Сполучені Штати виведуть свої війська з Європи, а наразі це під 60 тисяч військових, це може не стосуватися ядерного компонента.

Адже це окреме питання і це займе довший час.

Нові ядерні країни.

Якщо з боку Німеччини лунає в першу чергу питання розширення французької ядерної парасольки – і на Німеччину, і, можливо, на інші країни, то з боку Польщі чутно більш двозначні заяви.

Які можна трактувати і як бажання отримати власну ядерну зброю.

Усе залежить від того, наскільки ефективно союзники зможуть розширити фактор ядерного стримування на Польщу і чи будуть поляки почуватися більш захищеними.

Поляків насамперед цікавить фізичне розгортання ядерної зброї союзника та її розміщення на території Польщі.

А якщо це буде неможливо, то поляки заявляють, що готові розглядати незалежний варіант.

Звичайно, що це суперечить договору про нерозповсюдження, а тому напевно буде протидія таким планам.

Але ми бачимо, що зараз по швах тріщить весь світовий устрій, який був збудований після Другої світової війни, а всі альянси, норми та правила зараз ставляться під великий знак питання.

Звісно, Сполученим Штатам можуть не сподобатися такі плани і вони можуть навіть накласти санкції.

Саме тому, якщо якась країна наважиться все-таки стати на шлях розробки власної ядерної програми, їй треба обов'язково заручитися підтримкою інших країн, мати якихось союзників у цьому питанні.

Проте в технологічному плані ядерна зброя, хоч і не є простою технологією, проте не є чимось заскладним, доступним лише обраним.

Це все ж таки технології середини минулого століття.

І Північна Корея, і Пакистан, і свого часу Південна Африка розробили ядерну зброю.

І, відповідно, такі можливості є і у Польщі, і в України.

І тим більше – у Німеччини.

Як вважається, Японія, якщо там приймуть політичне рішення створити ядерну зброю, потребує від шести місяців до року для реалізації цих планів.

Трошки більше часу, можливо – півтора року, знадобиться Південній Кореї.

Адже ці країни таким чином збудували свою ядерну політику, що в них є майже все необхідне для створення ядерної зброї.

Це просто треба зібрати докупи.

Тож у світі є чимало порогових держав, а зважаючи на те, як поводиться Росія, а до того – як тепер поводяться США, ці країни не матимуть потужних аргументів проти порушення договору про нерозповсюдження, якщо стоїть питання їхньої національної безпеки і виживання.

Спілкувався Юрій Панченко,.

редактор "Європейської правди".