«Голос Америки» та «Радіо Свобода» замовкли: чому їм вірили у світі і чим образили Трампа

«До подальших вказівок» - з таким формулюванням вирушили в оплачувану відпустку на невизначений час співробітники радіостанцій « Голос Америки » та «Радіо Свобода». Указ президента США Дональда Трампа про зупинення їхньої діяльності викликає питання та нерозуміння, адже ці радіостанції – невід'ємна частина життя світу в останні десятиліття. Коротко про – про історію станцій, миру та розладу з Трампом.

Радіостанція "Голос Америки" (Voice of America, VOA)

Позивні радіостанції пролунали в ефірі у розпал Другої Світової війни, 24 лютого 1942 року у США. Тоді перша передача «Голосу Америки» розпочалася зі слів: «Новини можуть бути хорошими чи поганими — ми повідомлятимемо вам правду». Ведучий Вільям Харлан Хейл пізніше згадував, як запис робився поспіхом у маленькій студії в Нью-Йорку, де мікрофони ледве працювали.

Спочатку радіостанція перебувала під Управлінням військової інформації США, а після війни перейшла під контроль Державного департаменту, ставши частиною Агентства США з глобальних медіа ( USAGM ). Того самого, якого днями ліквідовано указом 47-го президента США. Основною метою було представлення американської точки зору та боротьба з дезінформацією, особливо в умовах холодної війни.

На СРСР мовлення почалося 1947 року, ставши одним із перших «західних голосів», доступних радянським слухачам. 1955 року «Голос Америки» запустив програму «Музика США» з провідним Віллісом Коновером. Джаз Луї Армстронга та Дюка Еллінгтона служив культурним мостом у СРСР. Радянські слухачі таємно налаштовувалися на хвилю, а Коновер, котрий ніколи не відвідував СРСР, став культовою фігурою для мільйонів.

У жовтні 1962 року, під час Карибської кризи, «Голос Америки» транслював звернення Кеннеді до радянських громадян, через що радянське керівництво звинуватило станцію у «підбурюванні». Слухати «голоси» було не просто заборонено – це каралося як тяжкий кримінальний злочин. У 1970-х роках радянські дисиденти, такі як Андрій Сахаров, записували передачі «Голосу Америки» на магнітофони та поширювали їх серед друзів.

Вплив станції був такий, що 1983 року СРСР витрачав близько $100 млн на рік на радіоглушення «Голосу Америки» та інших західних станцій. Після розпаду Спілки інженери розповідали, що оператори глушилок самі таємно слухали «Голос Америки» – аби «розуміти, що заглушати».

Під час серпневого путчу 1991 року перший та останній президент СРСР Михайло Горбачов, ізольований у кримському Форосі, слухав «Голос Америки» на короткохвильовому приймачі, щоб дізнатися, що відбувається у Москві. Він пізніше зізнався, що це було його єдине джерело новин, доки путч не провалився.

Після терактів у США 11 вересня 2001 року «Голос Америки» запустив службу мовами пушту та дари, щоб протистояти талібській пропаганді. 2002 року афганський пастух розповів репортеру радіостанції, що дізнався про падіння «Талібану» саме від «голосу», слухаючи радіо на батарейках у горах.

Радіо Свобода (Radio Free Europe/Radio Liberty, RFE/RL)

«Радіо Свобода» з'явилося у 1949 році як проект Національного комітету за вільну Європу (NCFE) під назвою «Радіо Визволення», що фінансується ЦРУ до початку 1970-х років. До речі, участь ЦРУ у долі радіостанції не афішувалася – це стало відомо лише після розсекречення деяких документів. 1959 року радіостанція змінила назву на «Радіо Свобода» і своєю місією заявила «надання незалежної інформації мешканцям країн Східного блоку та СРСР, де свобода преси пригнічена».

На відміну від «Голосу Америки», який представляв офіційну позицію США, «Радіо Свобода» основну ставку зробило на голоси емігрантів та дисидентів. Це викликало невдоволення набагато більше, ніж американські «голоси»: якщо «Голос Америки» міг не мати точної інформації про життя в СРСР і видавати в ефір не зовсім точні відомості (що могло підірвати довіру до нього як джерела інформації), то емігранти та дисиденти з «Радіо Свободи» чудово знали, про що говорять.

4 липня 1950 року «Радіо Вільна Європа» (RFE) розпочало мовлення чехословацькою мовою з невеликої студії в Нью-Йорку. До речі, майбутній президент Чехословаччини Вацлав Гавел у 1970-х роках таємно слухав RFE як дисидент. Пізніше він говорив, що передачі станції надихнули його на написання «Хартії 77», яка стала важливим кроком до падіння комунізму в країні.

Вплив радіостанції був такий, що на неї та її співробітників буквально йшло полювання. Найгучнішим прецедентом став вибух у штаб-квартирі Радіо Свободи в Мюнхені 21 лютого 1981 року. Теракт організувала румунська служба безпеки «Секурітате» на замовлення диктатора Ніколає Чаушеску. Бомба поранила кількох співробітників, але мовлення продовжилося за кілька годин, що стало символом стійкості.

Для громадян СРСР "Радіо Свободу" був не меншим символом. Вони переписували тексти передач від руки або на друкарських машинках і поширювали їх у самвидаві. Якось у Києві КДБ вилучив такий текст, де передача «Радіо Свободи» про Солженіцина була замаскована під рецепт борщу. Ну й, напевно, найвідоміший випадок – це аварія на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року. «Радіо Свобода» стало одним із перших джерел, які повідомили правду про масштаби катастрофи.

«Застарілі» радіостанції, які «ніким не слухаються»

Десятки років обидві станції грали ключову роль поширенні інформації у світі. «Голос Америки» мовив 45+ мовами і фокусувався на новинах, культурі та американському способі життя. «Радіо Свобода» працювало в основному на аудиторію Східної Європи та СРСР, часто з акцентом на місцеві проблеми та заборонену в соцкраїнах інформацію.

У березні 2025 року президент США Дональд Трамп підписав указ про скорочення кадрів та фінансування семи федеральних агентств, включаючи USAGM, що призвело до припинення роботи «Голосу Америки» та «Радіо Свободи». Так президент США розуміє боротьбу з «державною демократією», а ще й Маск наспівав, що ці станції «застарілі» і «що слухаються».

Здавалося б, скільки таких «застарілих» радіостанцій – чому дісталося цим двом? І тут все, що пам'ятає інтернет, підкидає нам історію з 2020 року, коли Дональд Трамп звинуватив «Голос Америки» в «просуванні іноземної пропаганди». Просто це ЗМІ випустило матеріал про світлове шоу в Ухані, присвячене зняттю карантину після першої хвилі COVID-19. Трамп назвав це «китайською пропагандою» та звинуватив «Голос Америки» у тому, що замість просування американських цінностей ЗМІ витрачають гроші платників податків на підтримку противників США. Він заявив: "Це не "Голос Америки", це голос наших ворогів".

Радіо Свобода також потрапило в немилість до Трампу ще в період його першого президентського терміну. У Конгресі трампісти голосно заявляли, що радіостанція надто критично висвітлює політику глави держави, особливо щодо Росії.

Справа в тому, що у 2018–2019 роках журналісти «Радіо Свободи» розслідували втручання Росії у американські вибори 2016 року. За підсумками виходило, що і втручання було, і була змова Трампа із Кремлем. Трамп, звичайно, все заперечував, називаючи розслідування «полюванням на відьом».

Але президент США образу на дуже балакучі ЗМІ не забув. Настав 2025-й - і ось США подарували Росії, що неминуче скочується в СРСР 2.0, - заткнули «ворожі голоси». Втім, той факт, що журналістів радіостанцій не звільнили, а відправили до оплачуваних відпусток, дає крихітну надію на те, що президент США знову передумає.

Конкретно

«Голос Америки»

Формат мовлення: новинні, інформаційні та культурні програми, доступні через радіо, інтернет та телебачення.

Мови мовлення – близько 50 у 70 державах.

Щотижнева аудиторія – 362 млн осіб

Бюджет на рік – 300 мільйонів доларів

Платформи: цифрові, телевізійні, радіоплатформи, мовлення через супутник, кабель, FM та MW.

Партнерські радіостанції – понад 3500.

Кількість працівників – 1300-1500 осіб

Відділення: штаб-квартира у Вашингтоні. Число кореспондентських пунктів не публікується.

«Радіо Свобода»

Формат мовлення: новинні, інформаційні та культурні програми, доступні через радіо, інтернет та телебачення.

Мови мовлення – 27 у 23 країнах

Щотижнева аудиторія – 47 млн ​​осіб

Бюджет на рік – 153 млн. доларів

Кількість працівників – 700-800

Відділення: штаб-квартира в Празі (переїхала з Мюнхена 1995 року). Раніше діяли великі бюро у Мюнхені та Вашингтоні, а також локальні офіси у країнах мовлення (наприклад, у Києві, Москві до 2022 року, Вільнюсі). Кількість активних відділень не публікується, але їх трохи більше 10-15.