«Ісконно-історичні землі»: як Росія знищує українську ідентичність і робить Запоріжжя російським

Запоріжжя й область — одне з міст і регіонів України, які Росія роками намагалася присвоїти собі. Зараз на тимчасово окупованих територіях Запорізької області російська пропагандистська машина позбувається всього українського, під страхом розправи змушує українців відцуратися від власної ідентичності. Після окупації частини області перше, що зробила Росія, — це почала руйнувати будь-які ознаки українського — знищувала пам’ятники українському народу та ставила меморіали російським окупантам, перейменовувала вулиці та захоплювала українські медіа або створювала свої. Так само як і сотні років тому — міняла історичні назви міст, забороняла українську мову та вбивала тих, хто був проти.

Розбираємося, як російська пропаганда виправдовувала агресію за допомогою історії, готувала Запоріжжя й інші міста області до вторгнення та стирала українську ідентичність останні двісті років і нині.

Ретроспектива брехні: фальсифікація та насадження нової історії

Запоріжжя

«Головний історичний портал Росії» Історія.рф називає Запорізьку область «історичним регіоном Росії», який за часи Незалежності України «став регіоном криз». Тому Росія нібито повернулася, щоб «поновити давню промислову і сільськогосподарську велич Запоріжжя».

Сучасна Запорізька область протягом століть була населена дуже різними етнічними групами, включно зі слов’янськими племенами, та входила в склад чи була контрольована дуже різними державними утвореннями чи державами — від Київської Русі до Золотої орди та Кримського ханства. У період козаччини, що тривав на території сучасної Запорізької області з початку XVI століття до 1775 року, ці землі населяли українці. І тільки після 1775 року Запоріжжя захопила Російська імперія. Тому «історичним регіоном Росії» Запоріжжя не було — російська пропаганда просто навішує ярлик «російського» на всі території, які колись перебували в імперській і радянській окупації.

На території сучасного міста Запоріжжя ще до завоювання регіону росіянами існувала козацька Січ, а імперський період починається з 1770 року, з закладення Олександрівської фортеці в межах Дніпровської оборонної лінії. Навколо фортеці й розвивалося місто Олександрівськ, яке у 1921 році перейменують на Запоріжжя. Більшу частину його населення складали українці. Так, за імперським переписом 1897 року, більшість населення тоді Олександрівська розмовляла українською — 8 101 проти 4 667 російськомовних. А за радянським переписом населення, у 1926 році відсоток українців, які жили в місті й області, склав 64,6% на противагу 22,7% росіян. У 2001 році показник збільшився до 70,7% етнічних українців і 25,5% росіян.

Та Росія все одно намагається натягнути імперську присутність на всю історію міста. У виставці Російського історичного товариства «Держава Єкатерини» від 2023 року підкреслюється «заснування» Росією Запоріжжя («Новоолександрівської фортеці», як зазначено в публікації), Маріуполя, Миколаєва, Одеси, Херсона та Дніпра (Катеринослава). Багато фотографій Запоріжжя з 1840 по 1999 рік розміщені на сайті «Історія Росії у фотографіях». Аби додати ще більшого імперського флеру, окупаційна влада «поновила» герб Запорізької області 1811 року з російськими гвинтівками.

У своїх тезах пропагандисти зазвичай використовують сучасну назву міста, на противагу Дніпру-Катеринославу. Це, ймовірно, пов’язано з тим, що саме при Радянському Союзі Олександрівськ перейменували на Запоріжжя — так само пропаганда використовує назву Артемівськ, хоч історична назва міста — Бахмут.

Російський диктатор Путін неодноразово називав Запорізьку область «історичним російським регіоном», зокрема й у своїй статті «Про історичне єднання…». Про «російську ментальність запоріжців» і «приналежність до російської території» розповідав колаборант родом із Запоріжжя, член окупаційної адміністрації Володимир Рогов. Ще один колаборант Євген Балицький казав, що «всю свою історію Запоріжжя пов’язане з Росією», що начебто понад 30 років «чекає на повернення до рідної гавані», та стверджує, що Запоріжжя і Херсон — це території Росії за її Конституцією — «непохитно і навіки». Нагадаємо, що Запоріжжя і Херсон як нібито «російські території» з’явилися у Конституції Росії у 2022 році, вже після окупації частин цих двох областей, хоча обидві області є частинами України за Конституцією.

Пропагандист, керівник медіахолдингу «ЗаМедіа» на тимчасово окупованій території Запорізької області Олександр Малькевич писав, що приєднання Запорізького регіону до складу Російської імперії стало «поворотним моментом», що СРСР «залишив багату спадщину Запоріжжю» та що «чужа українська ідеологія» намагалася протягом років Незалежності скасувати «рідну мову» населення Запоріжжя, тобто російську. Так медійник виправдовує імітацію «референдуму» 2022 року, підкреслюючи, що це був «довгий шлях додому».

Бердянськ

Поселення на території сучасного Бердянська було засноване запорізькими козаками як форпост Запорізької Січі у XVI столітті, а потім анексоване Російською імперією, вже після завоювання Кримського ханства. У 1827 році на місці поселення збудували порт і пристань, що в російській історії й ознаменувало «початок» Бердянська.

Уже після окупації пропагандистське «Запорожское агентство новостей» писало, що весь економічний та індустріальний розвиток часів імперії та Радянського Союзу нібито був втрачений після проголошення Україною Незалежності. Але на 2021 рік у Бердянську працювало близько 20 промислових підприємств. Крім того, у період Незалежності розвитку набула курортна галузь. Бердянськ отримав статус курорту державного значення. В місті працював один із найбільших аквапарків України, до анексії Криму щороку проходив міжнародний кінофестиваль «Бригантина».

Також пропагандисти пишуть, що «українській режим» почав насаджувати «чужу культуру, історію, мову й традиції». «Український режим» нібито «не дозволяв» бердянцям розмовляти «рідною мовою», а всю російську літературу українське законодавство «забороняло». Нагадаємо, що такої заборони до початку повномасштабного вторгнення не існувало. Російська пропаганда протягом десятиліть поширювала фейк про «мовний геноцид», «утиск російськомовних» і заборону російської, але загострення цих атак сталося після впровадження Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Але навіть після прийняття цього закону, згідно з опитуванням Київського міжнародного інституту соціології 2022 року, не менш як 85% респондентів відповіли, що в Україні немає утисків російськомовних. Зокрема, таку думку поділяли й 85% етнічних росіян.

Колаборант Олександр Сауленко, який очолює окупаційну адміністрацію міста, своїм «нульовим меридіаном» обирає Москву і називає Запоріжжя й область «південним заходом Росії», який має повернутися «під крило Росії». Не забуваючи в інтерв’ю згадувати про руйнівний вплив «українських націоналістів» і нав’язування дітям «неправильних рефератів про Бандеру і Шухевича».

«Погано» при українській владі нібито було навіть курортним місцинам: засновані у 1902 та 1921 роках грязьові лікувальні заклади теж начебто були зруйновані за роки Незалежності. Хоча насправді протягом Незалежності в Бердянську розвивався медичний туризм — принаймні дев’ять найбільш популярних українських санаторіїв пропонували лікування грязьовими ваннами та мінеральними джерелами щороку.

Головна мета такої пропаганди — просунути тезу про щасливе «повернення в рідну гавань» тих українських місць, які окупували росіяни.

Мелітополь

Мелітополь, історія якого тягнеться з часів скіфів і Золотої Орди, російська пропаганда також намагається відтяти собі. Указом Катерини ІІ у 1784 була утворена Таврійська область, один із повітів якої називався Мелітопольським, а пізніше виникло й місто з такою назвою — теж на місці раніших поселень.

Черешня як головний символ Мелітополя начебто теж «завдячує» появою росіянам. Але насправді її сюди привіз земський лікар родом із Херсона Андрій Корвацький, якого вигнали з російських вишів, бо він брав участь у народницькому русі. Він здобув освіту у Німеччині, проте і його російська фальсифікована історія називає своїм.

«Запорожское агентство новостей» розповідало, що 26 лютого 2022 року російські військовослужбовці прийшли на «ісконно російські землі звільняти місто від нацизму». І це ще одна тактика російського режиму: запевняти аудиторію, що окуповані території вони начебто звільняють — як 80 років тому, так і зараз. Це також підживлює міт про російську історію міста.

«Російське історичне товариство» також докладається до русифікації історії Приазов’я загалом. На виставці в історичному парку «Росія — моя історія» товариство обрало експонатами, зокрема, золоті скіфські пам’ятки з Мелітопольського кургану, які росіяни вкрали з Мелітопольського музею у 2022 році. Голова Російського історичного товариства Сергій Наришкін (він же — голова російської зовнішньої розвідки) у своїй вступній промові розповів, що «працею сотні тисяч співвітчизників» на території Приазов’я розбудовані «чудові міста Маріуполь і Мелітополь, Бердянськ і Генічеськ, Керч і Таганрог». Після повномасштабного вторгнення, за словами Наришкіна, назва «Азов» «повернула своє ісконне історичне розуміння та наповнення» ставши «Російським Азовом».

Насправді всі ці міста мають давнє та багатонаціональне коріння: Маріуполь заснований греками, Мелітополь, хоч і був заснований за імперії, з моменту створення у 1814 році мав переважно українське населення й однією з найперших будівель міста була саме українська церква. Бердянськ заснували ногайці, а Генічеськ — тюрки, при цьому до 1860-х жителі Генічеська носили здебільшого українські прізвища. Тож «Російський Азов» — це частина наративу російської пропаганди, так само як і «російський Крим».

Рік Революції: робота росагентур у 2014

Революція гідності стала каталізатором для поширення антиукраїнських наративів і колоніальних ідей про «російське коріння» південного сходу України. Активним у цих напрямках у Запоріжжі можна назвати «Фонд русского міра». Ще навіть до Революції «Фонд» відкрив так звану «Міжнародну літню школу молодіжних суспільних організацій» за підтримки експрезидента ПАТ «Мотор Січ», звинуваченого в держзраді В’ячеслава Богуслаєва. Дітям у таких школах розповідали про «історичну приналежність Криму Росії», та про те, що Меджліс переслідує «деструктивні цілі», а «Запоріжжя має ментальну спорідненість із Кримом», який, своєю чергою, має «більш ніж тисячолітню російську національну, державну та культурну присутність».

Також юних українців тестували на знання півострова в грі, присвяченій Указу «Про прийняття Криму, Тамані та Кубані до складу Російської імперії» від 1783 року. Це все відбувалося у 2013 році. Головною темою цього форуму було, власне, захоплення Криму Російською імперією. Тобто дітей ідеологічно налаштовували на визнання майбутньої окупації півострова Росією у 2014 році справедливим, і, зважаючи на акцент про «споріднену ментальність», — Запоріжжя теж.

Попри це, школа продовжила свою роботу й у 2014 році, цього разу пропагуючи заслуги Росії у Першій Світовій війні. Та «Фонд» не тільки індоктринував молодь ідеями «русского міра» у школах при Богуслаєві — протягом 2014 року у нього було ще чимало іншої роботи в Запоріжжі.

27 січня, наступного дня після розгону запорізького Майдану (близько сотні поранених), «Фонд русского міра» відзначав зняття блокади Ленінграда в Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці з віршами російських поетів. 25 лютого, за тиждень від початку окупації Криму, в тій же бібліотеці відбулася книжкова виставка «Тарас Шевченко і Росія». Наступного дня «Російський центр» святкував Масляну в російських традиціях із членами релігійного сімейного клубу «Ікогенія» на чолі з протоієреєм Російської православної церкви Олександром Овчаренком. За тиждень молоді запорізькі бібліотекарки брали участь у квесті про Пушкіна. Та це лише перші два місяці 2014 року.

Загалом протягом року «Фонд» провів 56 заходів, присвячених просуванню ідей «русского міра». З них десять були спрямовані на дітей і молодь. Юних запоріжців знайомили з традиціями виготовлення російських ляльок у національному вбранні, розповідали про Другу Світову війну та перемоги російської армії в Запорізькій області, проводили для них шкільні олімпіади зі знання російської мови та літератури й конкурси, наприклад «Нащадки переможців» про «афганців» і ліквідаторів аварії на ЧАЕС.

Ще 14 заходів стосувалися сфери освіти й насадження вчителям і бібліотекарям ідеологічних російських наративів. Наприклад, учителям російської мови в Запоріжжі давали методичні рекомендації щодо навчання школярів і розповідали, які книжкові проєкти Російського центру вони можуть залучати для своєї роботи.

З 2015 року «Фонд» більше не публікував звіти про проведені події в Запоріжжі, натомість обмежившись різними критичними публікаціями про декомунізацію як «боротьбу з власною історією»; нібито атаки «радикалів» на українців із російською символікою і російську церкву; утиски російської мови в Запоріжжі. До речі, організація у своїх публікаціях щонайменше тричі називала Запоріжжя Олександрівськом, згадуючи так званий проєкт «Новоросія» як натяк на «російську приналежність» міста.

У квітні 2014 році на вулицях Запоріжжя відбувся виступ антимайданівців, який увійшов в історію міста як «яєчна неділя». Проукраїнські активісти атакували протестувальників, метою яких, імовірно, було захоплення влади та проголошення так званої Запорізької народної республіки. Учасники цього Антимайдану до подій 2013—2014 років уже вели проросійську діяльність. Наприклад Володимир Балагура очолював проросійську громадську організацію «Наше місто», колаборант і зрадник Володимир Рогов, тоді голова «Слов’янської гвардії», також проводив акції на підтримку «Беркута», Олександр Патаман був очільником проросійської «козацької спецдружини “Січ”» і, ймовірно, керував «силовим крилом» антимайданівців, Олександр Панченко був отаманом проросійського «Козацького війська Запорізького низового». Кожна з цих організацій роками поширювала антиукраїнські наративи, й після 2014 року їхні очільники продовжили свою роботу за межами Запоріжжя.

Українська православна церква «Московського патріархату» — ще один стовп «русского міра» на Запоріжжі. За інформацією Опендатабот, наразі в Запоріжжі й області активні 266 церков «Московського патріархату». У 2023 році запорізький підсанкційний митрополит Лука ввійшов до «Патріаршого календаря» РПЦ, куди включають усіх чинних єпископів РПЦ і УПЦ МП.

Після Революції гідності УПЦ МП провадила політику проти нібито «братовбивчої війни». Проукраїнських священників промосковські діячі відсторонювали від служби. Так, у 2014 році протоієрея Ігоря Савву проросійський Митрополит Лука вигнав за «агітацію за Євромайдан та українські погляди його сім’ї». Ще один священник, отець Анатолій (Ревтов) покинув УПЦ МП через критику за використання української мови під час богослужіння. Також, повідомляло «Depo.Запоріжжя», ієрей викликав обурення у своїх колег через поїздки у Донецьк і допомогу українським військовим.

Після Революції гідності продовжили виникати нові російські релігійні організації.  У 2015 з’явилася громадська організація «Союз православний “Радомір”», який протягом трьох років працював із молоддю та дітьми в області. Поки у 2018 році СБУ не виявила в «охоронної служби» «Радоміра» незареєстровану вогнепальну зброю, антиукраїнські методички та російські медалі.

У 2015 році Запорізька єпархія провела опитування духівництва щодо їхнього ставлення до суспільно-політичного життя в Запоріжжі (вибірка не зазначена). За результатами дослідження, 81,3% опитаних вважали, що УПЦ МП — єдина можлива форма православ’я в Україні. 89,7% назвали російську мову найбільш прийнятною для богослужіння, а 88,4% дотримувалися думки, що церква не має підтримувати жодну політичну позицію, а лише «говорити про Христа, співчуття та милосердя».

Знищення «київського режиму» та нормального життя

Бердянськ

27 лютого 2022 року вулиці Бердянська зайняли російські військові. Протягом наступного місяця сотні містян виходили на мітинги проти російської окупації з українською символікою. Проте попри зусилля українців та українок російські терористи захопили владу й почали погрожувати всім, хто відмовлявся з ними співпрацювати. Одна з організаторок виступів проти росіян, пані Тетяна, розповіла журналісту проєкту «Свідомі», що одразу після затримання її почали катувати, розповідаючи, що «такої країни як Україна немає», «Росія прийшла назавжди», «українська влада продала всіх “америкосам”» і «як добре було в СРСР».

Українські прапори познімали з будівель адміністративних органів і флагштоків, замінивши їх на триколор чи прапори СРСР. На сітілайтах і білбордах у Бердянську повісили привітання з Днем перемоги, а пам’ятник героям АТО демонтували та встановили замість нього меморіал жертвам Першої світової війни. Перед місцевим Палацом спорту створили мурал із літньою жінкою з Харківщини, яка на початку повномасштабного вторгнення зустрічала окупантів із прапором СРСР. Пізніше ця історія виявилася маніпуляцією: бабуся насправді кляне окупантів за руйнування.

«Київський режим» звинувачували в «постійних ракетних обстрілах, відімкненні мобільного зв’язку та закритті магазинів». Так від самого початку окупації містян намагалися переконати, що українська влада їх покинула, забравши все необхідне для життя.

На початку червня розпочалася примусова паспортизація жителів Бердянська. У 2022 році без паспорта Росії вже неможливо було отримати гуманітарну допомогу та соціальні виплати. З 2025 року, повідомляє українська Бердянська міська військова адміністрація, на тимчасово окупованих територіях Запорізької області українців, які не отримали російські паспорти, визнають «іноземцями» та не дозволяють влаштовуватися на роботу.

Площі та парки міста заповнені сітілайтами з цитатами Путіна, натяки на українську символіку стираються та заміщуються на російські триколори. Вулиці Бердянська перейменовують, позбуваючись історії України: вулиці Сагайдачного та Грушевського — це тепер вулиці Гаєвського і Критського, вулиця Мазепи — вулиця Героїв Росії, вулиця Італійська — вулиця Дюміна.

Діти в бердянських школах вивчають російську мову п’ять годин на тиждень, але при цьому батькам нібито дозволяють обирати для вивчення українську як основну мову. За словами начальниці відділу освіти окупаційної влади міста Галини Шадуліної, у 2022 році всього 12% батьків обрали українську як предмет для навчання. Попри це, як пише 25-та окрема повітрянодесантна Січеславська бригада, батька бердянської школярки затримали за те, що його донька написала твір українською.

Будь-який прояв своєї національної позиції карається. «Детектор медіа» раніше розповідав, як для дітей на Бердянщині окупанти створили мілітаризовану організацію «Рух перших», куди запрошують російських військових на так звані «уроки мужності» та пропонують дітям писати листи загарбникам.

Мелітополь

Таку саму стратегію винищення українського через призму «звільнення від нацистського / фашистського режиму» росіяни обрали й під час окупації Мелітополя.

24 лютого 2022 року мелітопольці прокинулися від сильних вибухів. Російські загарбники атакували Мелітопольський аеродром, знищивши військово-транспортний літак Іл-76МД. Наступного дня в місті тривали вуличні бої — й уже 26 лютого Мелітополь захопили росіяни. Як і в Бердянську, окупантів зустрічали протестами та закликали повертатися у свою країну. На початку березня Росія почала застосовувати силовиків для розгонів мітингів; активістів, зокрема і міського голову Івана Федорова, викрадали та тримали в полоні десятки днів.

На початку окупації росіяни захопили телевежу й запустили трансляцію російських телеканалів, а згодом стали поширювати друковані видання з пропагандою. 1 травня колаборант Тарас Генов організував парад із прапорами СРСР до Дня праці, запрошуючи дорослих разом із дітьми та обіцяючи безплатні солодку вату та морозиво. У кінотеатрах до «первомая» показували російські фільми та мультфільми, а на головній площі встановили так зване «знамено перемоги» та підняли радянський прапор на флагштоку.

Українські написи та дороговкази теж оперативно прибирали. Наприклад, наприкінці травня окупанти змінили табличку з назвою міста українською мовою на російську з дописом — «Росія назавжди».

Також із моменту окупації на вулицях міста почали знищувати українські символи. Волонтери «Єдиної Росії» перефарбували стелу в парку імені Горького з жовто-синього на російський триколор, називаючи це «планом з деколоризації». Позбуватися української символіки в місті долучали й молодь: учасники організації «Південь молодий» провели акцію «Розфарбуй майбутнє», в рамках якої зафарбовували нібито «нацистську символіку» в місті, писало «РІА Новини». На світлинах святкування Дня Росії у 2022 році можна помітити недозруйновану стелу, де раніше висіла назва міста українською, а тепер лишаються цвяхи та кілька літер.

Школа — ще один інститут русифікації людей на тимчасово окупованих територіях. З 1 вересня 2023 року навчальні заклади Мелітополя повністю перейшли на російську мову та програму. Звісно, в репортажах про початок нового навчального року йшлося, що українську мову можна обирати як рідну для вивчення. Однак, як повідомляло Головне управління розвідки України, батьків насправді примушують обирати російську школу для своєї дитини, погрожуючи вилученням дітей в інтернати, мобілізацією до російської «армії ДНР» та комунальними роботами для обох батьків у разі непокори. Окупанти переслідують також тих дітей, які навчаються дистанційно в українських школах. Наприклад, місцева жителька написала в Мелітопольському телеграм-каналі, що до неї з перевіркою та погрозами прийшли росіяни після того, як дізналися від місцевих колаборантів, що її донька навчається дистанційно.

Студентам також не дають спокою. У Мелітопольському університеті Російське історичне товариство розповідає молоді фальсифіковану імперську версію історії. Майже щоденно працює виставка «Росія — моя історія», де йдеться про історію Росії від роду Рюриковичів до сучасної агресії. Росія нав’язує «відновлення історичної справедливості» та «права» на українські землі.

Стирання української історії, так само як і в Бердянську, виливається у перейменуванні вулиць. Так, вулицю Дмитра Донцова перейменували на честь Павла Судоплатова — мелітопольця, агента НКВС, який убив засновника ОУН Євгена Коновальця. На «Яндекс Мапах» з’явилися вулиці Дар’ї Дугіної, Куйбишева замість Корольова, Рози Люксембург замість Ярослава Мудрого. Повертаються також вулиці Леніна, Крупської, Дзержинського, Ворошилова тощо.

До слова, цьому ж Судоплатову та іншим КДБістам, наприклад Григорію Бояринову, встановили меморіали. В коментарі TAСС колаборант Євген Балицький сказав, що зі встановленям пам’ятника Судоплатову «відновилася історична справедливість» і що більше «жодні Бандери, Шухевичі не будуть споганювати наші вулиці» й тепер у місті стоятимуть «пам’ятники справжнім героям».

У 2023 році тимчасово окупований Мелітополь став, на думку окупантів, «адміністративним центром Запорізької області». Російське видання «Військовий огляд» писало, що «до наявного адміністративно-територіального поділу області не включені міста та райони, які також входять до “історичної” Запорізької області, але зараз перебувають під контролем українських формувань». Росії все не вистачає «історичної справедливості».

Запоріжжя було темою російської пропаганди десятиліттями, і навіть її відносно нетривала присутність у часописі українських міст або регіонів імперського періоду є підставою для Росії заявити про свої територіальні претензії. І оголосити себе правонаступницею тих земель, де вона колись пустила коріння.

Пропаганда просуває наратив про те, що лише епоха окупації Російською імперією та Радянським Союзом принесла Запоріжжю процвітання, економічний та індустріальний розвиток. Українці ж якимось чином непричетні до власного регіону. Тільки Росія, за словами пропагандистів, здатна «повернути економічну велич» «закинутим регіонам». Але чомусь робить це, обстрілюючи міста артилерією.

Жертв для просування своїх наративів Росія обирає невипадково: окупанти насаджують вигадану історію дітям і підліткам. А релігію, як ще один соціальний інститут, вони використовують для просування ідей «братнього народу».

На прикладі тимчасово окупованих територій можна простежити, як Росія знищує все українське. За пару тижнів зникають прапори України, за місяць — з’являються пам’ятники окупантам, руйнуються мурали, присвячені українським героям, усе жовто-синє перефарбовується на триколор, а на головних площах висять радянські символи. Український спротив намагаються послабити тезами про те, що начебто «Київ забув про Запоріжжя», а саме місто Запоріжжя очікує «доля Маріуполя». Все стає російським, а якщо ти з цим не погоджуєшся, тобі погрожують фізично. Росія думає, що цими злочинами пише свою нову історію. Насправді ж вона пише текст вироку.