"Чоловіча справа": всі 7 синів однієї родини з Криворіжжя воюють на фронті

На Криворіжжі в родині Любові Юхименко, яка виховала 11-х дітей — 7-х хлопців і 4-х дівчат, всі семеро синів після початку повномасштабного вторгнення стали до зброї. Про це пише криворізьке видання "0564".

Любов Андріївні 17 березня, виповнюється 63 роки. Вона народилася на Кіровоградщині, але коли їй виповнився рік, її мама переїхала на Криворіжжя, де вдруге вийшла заміж. Маленька Люба зростала разом із чотирма братами. Зі своїм першим чоловіком Любов Андріївна розлучилась після півтора року шлюбу. Тоді, маючи одного сина, вона вийшла заміж вдруге. В родині з'явилося ще дев'ятеро дітей, але їхній батько трагічно загинув на підприємстві. Згодом жінка зійшлися з кумом, який допомагав по господарству після смерті її чоловіка. В цьому шлюбі в родині з'явився найменшенький — Мишко.

Сьогодні всі діти Любові Юхименко — це дорослі самодостатні люди, всі вони одружені чи заміжні, мають професійну освіту, роботу. Майже у всіх вже є свої діти. З 2016 року до родини прийняли ще й похресника, батьки якого померли. Він теж — рідний. Родина вже має 20 онуків і ще один має народитися найближчим часом.

У родині вважають, що це чоловіча справа захищати жінок, тож у війську служать всі семеро синів Любові Юхименко, похресник і зять однієї із доньок.

Найстарший з дітей жінки Євгеній. Йому у вересні буде 45 років. Найстарша дочка — Олена. Далі йдуть Леонід, Костянтин, Світлана Валентина, Сергій, Святослав, Катерина, Владислав і наймолодший — 22-річний Михайло.

"Одразу після повномасштабного вторгнення, 26 лютого, один з моїх хлопців повернувся з Харкова, чоловік та ще один син приїхали з Маріуполя, де на той час працювали. У цей час Владик наш працював кранівником на АМКР. Він зателефонував і повідомив, що вже у військкоматі. І наші хлопці дружно сіли в "Жигулі", відкрили ворота і… як нікого й не було вдома", — розповідає жінка.

Вона додала, що за старшими вирушив і Михайло.

"Пройшов комісію вже, як належить. Опісля ж якась жінка там запитала про вік, з якого він року. Він відповів, що 2002 року народження. "До мами!", — почув у відповідь. Повернувся тоді додому обурений, буркотів: "Я що, за вашими коровами буду ходить? Всі хлопці йдуть, а я залишуся?", — переповідає слова сина мати.

Далі до війська пішли Владислав і Сергій — вони записалися до бригади "Азов". Владислав зараз оговтується після важкої контузії, яку отримав під час боїв у Серебрянському лісництві, а Сергій працював електриком, тож зараз займається РЕБами.

Костянтин пішов служити у квітні. Він служив водієм у 46-й штурмовій бригаді, Леонід також весною пішов, він перший із синів Любові отримав поранення. Це сталося під Мар’їнкою.

"Славко з родиною проживав у Полтаві. Його мобілізували там — дали повістку. Міг відмовитись, адже має проблеми зі здоров'ям (він не чує). Але не відмовився — пішов на фронт. Найстарший, Євгеній, був у відрядженні у Кам'янець-Подільську, де його і мобілізували. Зараз у нього важке поранення — він має числені уламкові поранення, перебита рука, втратив одне око. Тож лікується і його служба у війську, вочевидь, припиниться", — розповідає Любов Юхименко.

Вона говорить, що її сини самі вирішували йти, чи не йти, але вона нікого і не зупиняла.

"У нас не стояло питання "йти, чи не йти". Хлопці самі ухвалювали рішення, а ми їх одностайно підтримали. Не умовляла я не йти. У мене хлопці мають сильні характери. Вони лише мені обіцяли, що всі повернуться, бо ж вдома на них чекає багато роботи. Хрещеник, Олексій, з Києва пішов. Але телефонував тоді трохи збентежений. Він вже мав досвід служби — служив в АТО у 2014 — 2015 роках. Попри це його збентежив характер цієї, великої, війни. Казав: "Мамо, боюся, що якщо піду, то можу не повернутися". Я йому відповіла: "Синок, у тебе син росте, у тебе є за кого воювати", — говорить жінка.

Любов Юхименко зауважує, що з дітьми в дитинстві часто розмовляла і все обговорювала, і з чоловіком намагалися їх справедливо виховувати.

"Коли діти мої заслуговували, то "отримували на горіхи", а бувало й таке, що до школи ходила, щоби за своїх дітей заступитися. Ми взагалі гідність заохочували, не любили принижень. І сама не принижувалась. Я отримувала на дітей пенсію по втраті годувальника, але інших виплат — як багатодітна родина, субсидії не оформляла. Не хотіла і подавати заяву на звання "Матері-героїні", — розповідає Любов Андріївна.

Але звання "Мати-героїня таки отримала через вчительку її дітей, яка прийшла до них і стала пояснювати, що готується книжка про жінок Криворіжжя, а там буде розділ "Матері-героїні", тож треба оформити.

"Я вважаю, що чоловіки мають захищати Батьківщину, а не стояти під магазином та "за комір заливати". В тому числі й ті, хто виїхав за кордон, мають повернутися і стати до зброї. У 1941 році діти за станками стояли. Моя мама, 1930 року народження, на початку війни вже окопи копала. Щоправда, вважаю, що відбір і підготовка певні мають бути. Бо коли людина не хоче і не вміє, нічого путнього з такої служби не вийде", — говорить Любов Юхименко.

Нагадаємо, що раніше повідомлялося, що у лікарні Дніпра в реанімації зустрілися батько і син, які воювали на Донеччиніна різних ділянках фронту і майже одночасно отримали поранення.

28 лютого повідомлялося, що письменниця Світлана Поваляєва втратила обох синів на війні. Спершу загинув молодший — Роман Ратушний, а нещодавно старший — Василь.