«Територія А» – 30 років. Таємниці першої української фабрики зірок

Мистецька агенція «Територія А» святкує ювілей. 17 березня 1995 року в ефірі з‘явився її перший телепродукт – інформаційно-мистецька програма. Авторами ідеї були Олександр Бригинець та Анжеліка Рудницька. Анжеліка також була ведучою, поряд із нею у кадрі були зіркові гості. Програма була присвячена подіям у сфері культури, українським митцям. Проєкт втілювала невелика команда, і саме вона невдовзі реалізувала один із найяскравіших телепроєктів 1990-х – культовий хіт-парад «Територія А», він стартує рівно за пів року – 17 вересня 1995 року. Це був перший в історії українського телебачення щоденний хіт-парад: спочатку там змагалися п’ять, потім – 10 учасників. Програма виходила у будні дні на ICTV: зранку, вдень і увечері. Раз на тиждень два учасники залишали програму, натомість  у змагання включалися два нові кліпи. Ведуча хіт-параду Анжеліка Рудницька розповідала, що спочатку не хотіла вести програму: вважала, що ця задача для неї надто проста і нецікава.

«Ідея (створити хіт-парад) носилася у повітрі. І ми ризикнули. Я думаю, що якби не характер Олександра Бригинця і не його досвід як глядача MTV, цього всього не могло б статися», – розповідала Рудницька.

Власне, сама особистість ведучої породила міф про те, що назва «Територія А» насправді означає «Територія Анжеліки». Але це не так. Коли Бригинець і Рудницька обирали назву, спершу вони зупинилися на «Територія Арт», бо ж канал був присвячений мистецтву. Проте згодом вирішили, що «Територія А» звучатиме не так прямолінійно, загадковіше.

Цікаво, що у надзвичайно популярному хіт-параді була не лише попса. Справді, Юрко Юрченко чи Ольга Юнакова співали у жанрі поп, а проте в ефірі звучало дуже багато альтернативної і рок-музики: «Брати Гадюкіни», «Грін Грей», «Скрябін», «Актус», «Конгрес», «Біокорд», «Рок-ліцей», «Всяк випадок», «Табула Раса», «ТНМК», «ВВ» і багато інших гуртів.

«Території А» завжди мала унікальний контент: чимало кліпів українським виконавцям допомагала знімати агенція, і вони одразу потрапляли до хіт-параду.

Сам хіт-парад проіснував не так довго: з 1995 року по 2000-й, через п’ять років проєкт відновився на іншому каналі, та справа вже не пішла. Попри короткий вік хіт-парад став знаковим і увійшов в історію українського шоу-бізнесу. У другій половині 90-х українські підлітки, молодь слідкували щоденно за змаганням українських артистів. Чимало глядачів активно телефонували, писали листи з метою підтримати вподобану пісню, вони отримали змогу торкнутися чарівного світу телебачення, вплинути на просування улюбленого артиста.

Саме завдяки хіт-параду вся країна співала не російські хіти, а українські. Стіни кімнат підлітків були обліплені плакатами молодих українських зірок. Здавалося, розквіт української естради не спинити...

Долі виконавців

Продюсерська агенція «Територія А» співпрацювала з багатьма артистами: «АкваВіта», Юрко Юрченко, Марина Одольська, Ольга Юнакова, Віктор Павлік, «Фантом 2», «Формула води»… На жаль, утримати свою популярність після закриття «Території А» на попередньому рівні вдалося хіба тільки Павліку.

«АкваВіта». Дует Ігоря Балана та Ірини Філатової були цікаві не лише своєю музикою, а й виром чуток навколо них. У виконавців був бурхливий роман, вони постійно сварилися-мирилися, аж поки Філатова не пішла з групи з погрозами судом. Заняття музикою не приносили грошей, тому Балан був змушений відкласти свої амбіції та працювати водієм у співачки Асоль. Філатова також шукала інші джерела заробітку, тому пішла працювати стюардесою.

Попри все «АкваВіта» досі існує, Ігор Балан пише музику, аранжування. Нині у групи нова солістка – донька Ігоря Аліса. За його власним зізнанням, єдиним джерелом заробітку для нього нині є його студія звукозапису. Балан також скаржився, що попри неймовірний наклад касет «АкваВіти» часів співпраці з «Територією А», він на цьому не заробив.

Юрко Юрченко – суперзірка 90-х, виконавець хіта «Я йду», після «Території А» довгий час співав у гурті Yurcash. Зараз Юрченко – соліст у групі «Скрябін». Нині служить у 49-й окремому штурмовому батальйоні «Карпатська Січ» імені Олега Куцина.

Марина Одольська після початку повномасштабного вторгнення із сім’єю виїхала до Ірландії. Нині вона має чотирьох дітей, одружена із Євгеном Івановим. Це її третій чоловік, познайомилися вони на роботі, за фахом Євген – звукорежисер. Один із синів Марини займається музикою, сама Марина теж не покинула цю справу, проте нині для неї це не основне заняття. Кілька років тому Одольська освоїла ще один фах: перукаря.

Секс-символ «Території А» Ольга Юнакова ще у 2014 році разом з сім’єю перебралась до Іспанії, там нині і живе. Музичне минуле Ольги їй стало у пригоді: вона викладає вокал, час від часу виступає на корпоративах.

Гурт «TheВйо» – Мирослав Кувалдін і Сергій Підкаура залишаються вірними музиці. Мирослав не так давно випустив дуже мотивуючу пісню «Братва». Наразі він у Культурному десанті (Об’єднання відомих митців, сили яких спрямовані на підтримку наших воїнів та мотивування цивільних іти до війська – «Главком»). Сергій Підкаура продовжує писати пісні, активно співпрацює зі співачкою Наталкою Могилевською.

Віктор Павлік, виконавець ліричної «Ні обіцянок, ні пробачень», певно, єдиний з когорти артистів «Території А», який впевнено тримається на плаву. Ба більше: весь 2025 рік готується присвятити всеукраїнському туру. Його суперхітами досі лишаються «Ні обіцянок, ні пробачень» та «Шикидим» з 90-х.

Павлік після «Території А» видав кілька альбомів, проте особливої популярності вони не набули. Цікаво, що певний період часу артист активно відвідував секту Володимира Мунтяна, навіть записав з ним російськомовний альбом «Ночи и дни» у 2017 році. Згадки у ЗМІ про Павліка в останні роки обумовлені переважно не його музичною діяльністю, а перипетіями особистого життя. 12 травня 2020 року артист розписався зі своєю концертною директоркою Катериною Реп'яховою, яка на 28 років молодша за нього. Реп’яхова – блогерка з великою кількістю підписників, яка ледь не щодня постить фрагменти сімейного життя. Весь 2021 рік країна із попкорном в руках відслідковувала з’ясування стосунків між Реп’яховою та попередньою дружиною Павліка Ларисою Созаєвою. Потім відстежувала кожен день вагітності Катерини. Далі – розчулювалась першим крокам сина Віктора Михайлика, а згодом співчувала батькам через неврологічний діагноз, який лікарі поставили хлопчику – диспраксія. Катерина і нині майстерно підтримує увагу до чоловіка та до себе: операція на серці Павліка, фотосесія, новий імідж, гра Павліка на гітарі та сімейні співи.

***

Претензій до «Території А» також було чимало, у перші чергу від артистів, які не входили до її продюсерського центру. До прикладу, у багатьох могло скластися враження, що «Територія А» уміло використовувала хіт-парад розкрутки своїх артистів: до хіт-параду час від часу потрапляли дуже популярні співаки, які не співпрацювали з продюсерським центром, але вони у цьому телезмаганні часто поступалися саме підопічним «Території А». Звісно, у самій мистецькій агенції це спростовували: мовляв, усіх, хто сумнівався у прозорості підрахунку голосів, могли взяти в ньому участь.

Нині також з подачі деяких ЗМІ поширився міф, що «Територія А» була платформою для поширення лише україномовного музичного продукту, але насправді хіт-парад активно крутив також і російськомовні пісні українських артистів. Тобто ключовим критерієм  потрапляння було місце виробництва музичного продукту, а не мова.

Про все це «Главком» поговорив з колишнім директором мистецького каналу «Територія А», поетом, екснардепом та громадським діячем Олександром Бригинцем.

Олександр Бригинець: Ми змушені були робити хіт-парад з тією музикою, яку створювали музиканти – і російськомовною у тому числі

Пане Олександре, вітаємо з ювілеєм «Території А». Як з'явилась ідея її створити?

«Територія А» спершу виникла як інформаційна агенція, що поширювала інформацію про мистецькі культурні події в Україні. Це було не так просто, як зараз: інтернету не було, доводилось використовувати факси.

Я багато їздив по всьому світу і розумів, що необхідно популяризувати власну національну культуру. Я бачив, як це робиться у країнах Європи, а у нас в Україні практично не було поширення інформації про українські культурні події. Спеціалізованих телевізійних каналів, які би це робили, не було, а центральні поширювали інформацію виключно про російську культуру.

Виникла група журналістів-ентузіастів, які почали писати, поширювати, розсилати статті, домовлятися з регіональними засобами масової інформації: мовляв, ми вам виготовимо і відправимо новини, а ви, будь ласка, поставте їх. Це була малоефективна робота, але ми її робили. Через пів року ця робота переросла у проривний проєкт – телевізійний, як випуск новин культури. Саме в цих новинах з’явилася ведуча Анжеліка Рудницька та режисерка Ніна Рудик, це все монтувала. Ми виходили на каналі ICTV, який у той час належав американцям. Для американців було зрозуміло, що в Україні повинна бути українська культурна політика, а не російська, як це було в той час на інших каналах. Цей випуск новин мав хороші рейтинги, тому ми почали говорити з керівництвом каналу про розширення проєкту.

До слова, на «Територію А» обрушувалося чимало критики від журналістів та музичних експертів, що ми повинні робити виключно елітарну, особливу, найкращу музику: особливий рок, альтернативну музику, і не повинні зв'язуватися з попсою. Ці експерти працювали на радіостанціях і на телекомпаніях з російським капіталом. Зараз цієї проблеми не існує, зараз є квота на українську музику. І поп-музика, як я і хотів 30 років тому, домінує, вона є популярною. Я пояснював всім, кому міг, що будь-яка культура є неповноцінною, якщо в ній немає якихось жанрів, що так само повинна бути присутньою популярна музика для підлітків – вона ще важливіша, ніж елітарний джаз для людей старшого покоління, які можуть пити витримане вино і насолоджуватися імпровізаціями джазменів. Бо тільки тоді, коли ми витіснимо всі російські попсові проєкти українськими такими ж не елітарними, не високохудожніми, тільки тоді ми зможемо говорити про те, що ми завоювали культурний інформаційний простір в країні. І потім, тільки коли ми створимо велику кількість попси, то з'явиться альтернатива, тому що альтернативна музика – це та музика, яка з'являється на противагу попсі. І оскільки у нас в Україні не було української попси, то у нас не могло бути альтернативної музики.

Дуже багато засобів масової інформації тоді не сприймали того, що українська масова культура має бути різною. От російська культура – масова, примітивна, дебільна культура, а українська культура – це елітарна, для невеликої групи найкращих людей. До речі, це, по суті, те саме, що зрештою пропонувала і Росія: мовляв, ви слухайте нашу попсу, а для вашого маленького кола еліти хай буде виходити дві книжки, три музиканти, один театр – ви туди будете ходити і вдавати себе якусь супереліту. Українці – це нація, в якій є люди різних категорій, одні люблять примітивну музику, інші люблять елітну музику, і для всіх них повинно щось бути. Оце було ключовою агресивною задачею «Території А», яку ми перед собою ставили.

Після запровадження квот, а особливо – після початку повномасштабної війни, стався  бум в українській музиці: з’явилось чимало молодих виконавців, багато україномовних пісень. Але ж російську музику в Україні, як свідчить статистика онлайн-платформ, слухати навіть зараз не перестали. Чому?

На жаль, сучасна молодь дуже тяжіє до російської музики, тому що вона оперативніше реагує на різні зміни трендів у цій галузі. У них вища конкуренція всередині країни, а коли вища конкуренція, кожен учасник ринку рухається активніше, це закон бізнесу. У нас конкуренція нижча, і тому ми трошки відстаємо. До речі, в Польщі вона ще нижча, і в Польщі музика ще більш консервативна в порівнянні з українською.

На «Території А» були українські виконавці, але чимало пісень було російською… Ліна Скачко, Брати Карамазови, «Грін Грей», Лілія Зарецька… і багато-багато артистів.

Ми не могли робити хіт-парад з музики, якої не існує. Тобто, ми змушені були робити  хіт-парад з тією музикою, яку створювали музиканти – і російськомовною у тому числі. Але жодного кліпу, до зйомок якого була причетна «Територія А», не було знято на російськомовну пісню, вони всі були виключно україномовні. Ми намагалися це стимулювати по повній програмі.

Всі кліпи на українські пісні, ми запускали з коліс зразу в хіт-парад. А коли нам цієї музики не вистачало для того, щоб був хіт-парад, ми вибирали з російськомовної. Хіт-парад працював по принципу «10 мінус 2». Це означає, що в хіт-параді було 10 кліпів, два з яких повинні по голосуванню випасти, а два нові кліпи повинні були зайти. Отже, виходило, що Україна повинна була виробляти 100 кліпів в рік для того, щоби хіт-парад існував. Такої можливості не було. Спочатку ми тому ми починали спочатку «5 мінус 1», потім, коли ми включились в процес допомоги музикантам, перейшли на принципу «10 мінус 2». Що стосується російськомовних треків, так вони з'являлися і, як правило, в більшості випадків дуже швидко залишали хід-парад, тому що за них ніхто не голосував. Проте без них ми не могли обійтись суто математично.

Виконавцям на самому початку співпраці я казав прямо: якщо це тексти їхніх пісень будуть українською, вони отримають допомогу, якщо ні – то до побачення. До початку співпраці з «Територією А» «АкваВіта» та Юрко Юрченко співали російською мовою, а після почали співати українською. Перші тексти писав їм я.

Крім того, «Територія А» змушувала виконавців знімати кліпи, тому що кліпмейкерство, як такого, на той момент не існувало. Так, на якихось каналах щось показували – як правило, це були відео з концертів. Відбувався великий концерт, там знімали якихось артистів, і ці артисти отримували на касетках свої відео і ходили по каналах, просили його показати. До нас теж   приходили з цими касетками. Я казав: «Це не кліп, це просто зйомка з концерту. А треба зробити кліп». І тоді вони шукали режисерів, аби зробити щось, що схоже на кліпи. Звісно, що багато кліпів були дуже примітивними, але – в порівнянні з чим? З російськими кліпами, тому що в Росії був потужний шоу-бізнес. Там вони конкурували між собою, заробляли мільйони. А у нас був простий, не дуже рентабельний бізнес. Локальні румунські чи польські артисти теж знімали дуже прості кліпи.

До речі, якість кліпів – це ще одна тема для критики «Території А». Але ж як може артист, який заробляє з концерту $1000, зняти кліп, як у артиста, який заробляє $30 тис., як це було в Росії? Тим паче, коли у артиста один концерт на тиждень, в кращому випадку, а в Росії – великі тури. Не буває, щоби маленький бізнес з маленькою кількістю грошей продукував такі самі кліпи, як великий шоу-бізнес з великою кількістю грошей.

Згадайте той момент, коли «Територію А» фактично вигнали з ICTV. Чому так сталося? Це ж був рейтинговий продукт.

Ситуація проста, як двері. Українські артисти і медійне поле проводять себе не так, як хотіла би влада. А влада хотіла би, щоб було, як з російськими артистами: даєш їм гроші – і вони говорять, як вони люблять того, за кого агітують. Тому в після другої перемоги Леоніда Кучми на президентських виборах в Україні з'явилась нова стратегія. Кучма почав забирати під себе всі телеканали і всі структури, в тому числі, продюсерського типу, які існували на той момент. Базою був, звичайно, був Віктор Пінчук. Він купив ICTV у американських власників. Відповідно, стратегією його роботи займалась людина, яка працювала на зятя Кучми. Вони також вирішили забрати весь шоу-бізнес під себе, і закриття «Територія А» не було окремою історією. У той час закривають «Хіт-парад 12-2», «Національний хіт-парад» на УТ-1. Для нових власників України важливо було контролювати все самим, а не з кимось домовлятися. Тоді ж була призупинена трансляція каналу «OTV», позакривали купу теле- і радіопроєктів. До речі, разом з україномовними зникли і всі російськомовні подібні проєкти. Почалася чорна смуга в українському шоу-бізнесі, яка, умовно, тривала до Помаранчевої революції.

Коли до влади прийшов Віктор Ющенко, почалась реанімація української музики. Але це була непослідовна робота. Коли ж прийшов Янукович, то почався ренесанс російської музики в Україні. Потім в 2014-му році стався соціальний стрес, далі – квоти, спроби запустити українські проєкти. Перший час це було страждання, бо радіостанціям треба було ставити україномовну музику, а її не було де брати. Проте я розумів, що це все зміниться. Воно так і сталося.

Разом із тим, зараз в Україні немає інструмента, який би створював українські хіти. Раніше таким хітмейкером була «Територія А». Його немає ще й тому, що влада не розуміє, наскільки це важливо. Представники цієї влади самі не україномовні, і їхня продукція ніколи не належала до української продукції. Можна виділити час на певному каналі і просто підряд крутити кліпи україномовних виконавців. Чому б не запустити окремий канал, присвячений суто українській музиці?

Як виглядала зсередини співпраця продюсерського центру «Території А» з артистами?

Людина приходила і казала: «Допоможіть». Ми слухали, з чим вона прийшла, і допомагали з організацією зйомок кліпу на хорошу пісню. Людина йшла, шукала можливості, знаходила їх і цей кліп потрапляв в хіт-парад. Потім часто виконавці радилися, що робити далі. Це була найпростіша форма співпраці. Але бувало і так, що людина не знала, куди йти і що робити, зовсім не орієнтувалась і потребувала більшої допомоги. Тоді ми намагалися придумати якусь форму співпраці для того, щоби це було корисно і «Території А», і виконавцеві. Прикладом такої форми співпраці була робота з групою «Формула води». Ми домовилися з Сашком Войтовичем, який займався аранжуванням, що він робитиме аранжування для когось та вестиме рубрику в хіт-параді, присвячену різним технічним примочкам для аранжування – щоб музиканти звернули увагу на такий-то прилад.

Інколи музиканти приходили і казали, що їм нема за що жити і працювати. Ми деяким забезпечували житло, записи у студії – в обмін на певну кількість виступів на концертах. До слова, всі ці артисти не могли робити власні концерти – у них для цього не було достатнього матеріалу. Тому йшлося про їхній виступ на концертах «Території А», разом з іще десятком артистів. У всіх у них було бажання виступити, бо це слава. З іншого боку, ми їх крутимо в хіт-параді, з них є обіцянка, що вони виступають. Вони приїжджають, починають виступати, їх всіх носять на руках, вони найкращі і кожен з них думає, що це на нього прийшли люди, а не на інших. Ну це вже особистісні речі. І коли потім я читав в пресі розповіді про те, що у когось там було 20 концертів, мені було смішно. Бо насправді це означає, що він вийшов в 20 концертах «Території А» і заспівав по одній чи по дві пісні. Врахуйте: при ціні квитка від 2 до 10 грн і за участю десяти артистів в багатьох випадках у нас грошей не вистачало навіть на те, щоби людей погодувати, привести туди-сюди, поселити.

Чому артисти, які були мегапопулярними під час співпраці з «Територією А», швидко кудись зникли? Та сама «АкваВіта», до прикладу.

Безвідповідальне ставлення багатьох артистів до промоушену призвело до того, що коли «Територія А» припинила своє існування, вони не змогли знайти собі місце в медійному просторі, не змогли зрозуміти, як працює система популяризації, що треба шукати менеджерів. Ми їм все це давали – і через це у них виникла ілюзія, що це повинно звідкись братися саме по собі.

Взяти ту ж «Аква Віту». Історія почалась тоді, коли вони прийшли проситися до нас, бо в них були борги перед попередньою структурою, яка ними займалася, і вони мали виплатити їм гроші. Ми сказали: «Добре, ми почнемо з вами працювати, і по ходу справи ті гроші виплатимо вашим попереднім продюсерам». Ми працювали. Якось приходить до мене Ігор Балан і каже: Олександре Михайловичу, якщо ви з нами розірвете контракт, то одна структура готова вкласти в нас мільйон, умовно кажучи. Я не пам'ятаю вже, які там гроші на той час ходили, але це було багато. Сталося так, що коли вони прийшли за цим розривом, то вони ще не повернули навіть ті гроші, які ми за них заплатили. Я кажу: «Ну, добре, потім повернете, коли у вас будуть можливості. Але якщо у вас готові вкласти такі божевільні гроші, то як я можу вас стримувати?». Ми розірвали контракт. У підсумку ніхто в них гроші так і не вклав, задача була просто вирвати їх від нас.

З Юрком Юрченком була схожа історія. З ним підписали контракт, він рік пропрацював на якійсь студії. За цей рік нічого взагалі з ним не відбувалося. Він просто втратив час, і коли він через рік розірвав контракт із тим новим продюсером, виявилося, що слухач великою мірою забув його, і поновити це все було уже неможливо.

Загалом до всіх артистів, з якими співпрацював продюсерський центр, у мене було ставлення, як до хороших талановитих дітей, які виросли. Я зробив все, що міг, а вони не змогли це реалізувати. Так, я винен, мабуть, в тому, що я не садив їх кожен день перед собою і не читав лекції про те, що таке піар, менеджмент, скільки коштує студія, і загалом, як це все відбувається.

Це хороші хлопці, дівчата – музиканти, яким випадково пощастило, що вони потрапили в таку течію  без своєї адміністративної роботи, без якихось там менеджерських навичок. Вони досягли успіху, а коли настав час робити те саме самим, вже без опіки з іншого боку, вони цього просто не змогли зробити. У них було враження, що вони дуже хороші співаки, і тому всі повинні це для них робити самі.

Моя логіка була така: ми не займаємося конкретним артистом, ми займаємося концепцією просування української музики і телевізійного проекту. Наш основний бізнес був реклама. Ми мали в цьому проєкті рекламний час, ми його продавали і за рахунок цього жили. Ми мали 12-13 хвилин на добу рекламного часу на ICTV – і за рахунок цього заробляли.

Артистами ми займалися з двох причин: ми робили промо-концерти, плюс нам треба було наповнювати хіт-парад кліпами, які артисти самі зробити не могли. І тому гроші, які ми заробляли  на рекламі, ми змушені були вкладати у виробництво кліпів. Цей кліп потрапляє в хіт-парад, він там крутиться, артист стає відомим, ти везеш цього артиста на великий концерт, разом з десятком інших артистів. І хіт стає ще популярнішим.

Ви – автор текстів десятків відомих пісень – для тієї ж «Аква Віти», Юрка Юрченка... Чи отримуєте ви роялті? Чи звертаються до вас за тим, щоб переспівати, якось якийсь ремікс зробити?

Всі права зареєстровані. Нещодавно до компанії, яка керує моїми авторськими правами, звернувся телевізійний проєкт, який буде робити програму під назвою «А тепер усе інакше». Вони будуть використовувати музику і робити свій текст, в якому рефреном буде звучати мій це мій рядок. Вони заплатили якісь гроші мені за це.

Скучаєте за тими часами?

Та ні. Ті часи були важливими по-своєму, а нинішні часи важливими по-своєму.

P.S. Агенція «Територія А» існує і нині. Вона реалізує культурні проєкти на кошти Українського культурного фонду, проводить благодійні заходи, серед яких щорічне вшанування Героїв Небесної Сотні і усього Небесного Воїнства «Ангели памʼяті», акції вшанування жертв Голодомору «Свічка памʼяті», знімає «Територію РіздвА» до зимових свят, а також оприлюднює архів «Території А» на своїх сторінках у соцмережах.

Наталія Сокирчук, «Главком»