Золота жила оборонки. Як спрямувати європейські мільярди в Україну

Минулого тижня Європейський Союз ухвалив, здається, дійсно проривну стратегію модернізації власного оборонного сектора. В озвученому фокусі уваги — механізми фінансування. Ключове місце відведено інвестиціям загалом і, зокрема, інвестиційним можливостям приватного сектора економіки — як виробникам, так і тим, хто бажає і має можливість інвестувати в оборонку. Євросоюз недвозначно вказує на фінансові інструменти ReArm Europe. Механізми фінансування — цільові (якісні, в оборону) кредити та інвестиції.

За словами єврочиновників, обидва механізми спрямовані на мобілізацію приватного капіталу шляхом прискорення заощаджень. Загалом ReArm Europe може мобілізувати близько 800 мільярдів євро.

І Україна може зараз віднайти в цьому проривну можливість для своєї економіки. Парадоксально, але, базуючись на розумінні факторів (у тому числі проблемних), які наразі збіглися в Україні, можна було б не тільки вирішити проблему фінансування оборонки, а й здійснити на основі цього сегмента непоганий економічний прорив. Перетворити проблеми на можливості.

Судіть самі, Україна має провідні технології в оборонці, якісний навчений людський капітал, виробничі можливості, позаконкурентну базу випробувань. З іншого боку, Європа володіє капіталом. Якщо розгледіти потенціал, то можна поставити завдання поєднати ці два аспекти.

Кілька слів для розуміння, що таке сегмент Aerospace/Defense в економіці. Наприклад, у США відношення вартості компаній до прибутків (до вирахування видатків), за найсвіжішими даними, становить 17,24, що вказує на відчутну інвестиційну привабливість сектора. Тобто сегмент Aerospace/Defense є більш привабливим для інвестицій, ніж більшість інших сфер економіки, та конкурує з ритейлом, нерухомістю, іншими галузями-лідерами.

Чим фінансувати

За наявності коштів на закупівлі озброєння з боку держави українська оборонна промисловість не має достатньо обігових коштів для того, щоб вчасно або в повному обсязі виконувати держзамовлення. Банки своєю чергою не поспішають збільшувати кредитування сектора оборони та, відверто кажучи, не прагнуть виконувати не властиву їм функцію. Адже фактично йдеться про фінансування стартапів, що не є функціоналом банківських установ і підриватиме ліквідність. Натомість це справа інвесторів.

З іншого боку, наприклад, маючи гарантію від держави про закупівлю озброєння, підприємство, не володіючи коштами на закупівлю комплектуючих, не може приступити до виробництва продукції. Внаслідок цього українські виробники озброєння не використовують більшої частини засобів виробництва. На виробництво та використання вітчизняних супутників дистанційного зондування Землі та носіїв різноманітного призначення державне замовлення взагалі відсутнє. А ця потреба є кричущою, враховуючи останні події із супутниковою розвідкою.

Зміна керівництва у структурах, які займаються закупівлею та замовленням, проблеми не вирішує, навпаки, лише додає ситуації штучної нервозності та хаосу. Отже, всі причини відомі. Чому ж не вирішується проблема?

Якщо подивитися на проблему ширше, то схематично бачимо два основні шляхи для українського виробника зброї.

Перший — військове кейнсіанство: залити всі ланки у ланцюгу від замовлення до забезпечення потреби грошима з бюджету, в тому числі залити обіговими коштами всіх виробників незалежно від форми власності (як варіант — націоналізація). Круто! (На перший погляд.) Це дасть результат, але підірве економіку країни наразі та в майбутньому.

Другий шлях — проаналізувавши той же ланцюг, власне, розгледіти в проблемі можливість та додати ринкову ланку, якої не вистачає в процесі виробництва зброї. При цьому він за всіма ринковими показниками має бути надприбутковим. Такою ланкою може стати інституційний інвестор із венчурним капіталом. Іншими словами, венчурний інвестиційний фонд як парасолька для розпорошеного дробленого бізнесу, якому не вистачає обігових коштів, і вже як фінансове плече для державного сектора, якому не вистачає ані ліквідності, ані обігових коштів. Економіка не працює без капіталу та підприємливості, адже це фактори, що відповідають за відсоток і прибуток.

Використовуючи обставини, ми можемо зробити так, щоб ця галузь стала не тільки самодостатньою й прибутковою, але й капіталізованою. Створювала додаткову вартість як на операційних доходах, так і на зростанні капіталізації. Окрім того, це компенсувало б природно втрачений капітал, що є наслідком знищення зброї.

Як фінансувати

У сучасному світі однаково важливо розуміти як технологію (та мати засоби) виробництва, так і технологію фінансування. Практика показує, що Україна, яка має та застосовує технології виробництва всіх сучасних видів озброєння, штучно залишає себе з проблемою ринкового фінансування. В оборонній промисловості цьому питанню не приділялося достатньо уваги через його «призначену» другорядність. Бо держава виступає замовником, відповідно, питання фінансування на ній. Тоді як практика свідчить про зворотний зв'язок — фінансовий сектор зазвичай виступає двигуном економіки, беручи на себе більшу частку вартості продукту. Як відповідь суспільства на виклики війни та інертність державних інституцій, розвинувся феномен волонтерства й фінансування через благодійні фонди і приватні рахунки волонтерів. Але, з погляду потенційного інвестора, особливо закордонного, така інфраструктура не може розглядатися як об’єкт для інвестування. Тобто фінансовому сектору просто не залишили входу до прибуткового сектора економіки. Але сьогодні поряд із проблемою виникає унікальний шанс для України побачити можливості та скористатися ними.

Якщо оцінити складові потенційного економічного успіху країни, які є у нас наразі, то маємо визначити таке.

По-перше, парадигма ведення воєнних дій зазнає динамічних та інколи тотальних змін. Ці зміни почалися, вони є, тривають і вони будуть. У цьому аспекті Україна поза конкуренцією. Позаконкурентною є і база випробувань нових систем. Уже здійснено випробування озброєння та накопичено досвід його використання в реальних бойових умовах. Це та перевага, яка відсутня у майже в усіх гравців цього ринку. Україна має потужні (дійсно потужні) спроможності щодо здійснення in vivo досліджень новітніх зразків зброї в бою. Ця перевага має бути капіталізована і вкладена у розвиток економіки. Капіталізація цієї можливості — це кошти для української економіки та оборони вже зараз.

По-друге, ми маємо сигнал від Європейського Союзу про налаштованість на відбудову оборонного сектора за рахунок приватних інвестицій, максимальне сприяння приватним інвестиціям у розвиток оборонної спроможності Євросоюзу. ЄС дає сигнал усім приватним інвесторам, кажучи про дійсно чималі кошти, які забезпечать цю налаштованість. Зазначимо, що навіть без цього кроку від ЄС є чималий запит на інвестиції в оборонний сектор виробництва з боку інституційних інвесторів, адже це надприбутковий бізнес.

По-третє, Україна має виробничі потужності, унікальні розробки та технології, людський капітал. Виробничі потужності наразі неструктуровані, дроблені (некорпоратизовані), центр прибутку не фіксований. Частково це виправдано обставинами місця та часу. Але чи є причини відмовлятися від інвестиційних коштів? Розумних причин нібито немає. Але складно буде пояснити іноземному інвестору, у що він вкладає кошти. Якщо ви пропонуєте йому участь у благодійному фонді, іншій подібній структурі, що не надає дивідендів, не капіталізується тощо, то складно буде розраховувати на тривале партнерство. Окрім того, іноземний інвестор не прагне втручатися в дії, в операційну діяльність щодо виробництва, здійснюючи прямі інвестиції. Його цікавить прибуток на одиницю вкладеного капіталу. В цьому сенсі іноземний інвестор бажає, але не розуміє, у що він має вкладати.

Окрім того, попри будь-який попит на продукцію оборонного виробництва, іноземний інвестор має розуміти економіку питання. Прихований, дроблений бізнес у сегменті Defense не дає і не дасть сигналу інвесторові щодо вкладення коштів. Навпаки, бізнес, структурований і корпоратизований за зрозумілими для іноземного інвестора правилами, завжди буде ліквідним і на нього завжди буде попит. Не тільки на продукт, а й на участь у капіталі.

Головна небезпека цього кейсу — це те, що державні органи можуть «осідлати» цю ініціативу і, звичайно, погубити її. Тож дуже важливою вбачається така участь держави, яка не буде інтервенціоналістською, а сприятиме приватному інвестиційному бізнесові та розвиткові державно-приватного партнерства.

Якщо описати стратегію простими словами, то маємо забезпечити рух коштів і структурування (корпоратизацію) об’єктів інвестування. Щоб інвестор не займався прямими інвестиціями (що є трохи складно в Україні зараз), особливо якщо йдеться про іноземного інвестора, а натомість здебільшого інвестував у фінансові інструменти сектора Aerospace/Defense. Далі — забезпечити, щоб кошти від інвестора (в тому числі іноземного) вільно рухалися в об'єкти інвестицій в Україну і могли здійснити зворотний шлях так само легко.

На сьогодні перепонами цьому є, з одного боку, розпорошена та рандомно структурована система виробників і виробництва сектора Defense. З іншого — заборона НБУ на виведення капіталу та, традиційно, беззмістовна боротьба НКЦПФР із вітряками — наслідками замість причин.

Перша заборона стосується всіх. Нема питань, свого часу вона була виправдана обставинами й була слушним рішенням. Натомість, вирішуючи питання забезпечення грошима оборонного сегмента економіки, ми маємо приймати пластичні рішення, які вирішують це завдання, не завдаючи шкоди іншим інтересам і сегментам. Зробити це можливо — є юридичний шлях, потрібна лише воля для прийняття відповідного рішення. Тому, якщо екосистема, яка створена навколо цього питання, не вирішує проблеми залучення капіталу, то це питання має бути вирішене ad hoc для сегмента Aerospace/Defense.

Показовий приклад: акції Rheinmetall AG за час війни в Україні зросли в десять разів. Це пряма кореляція зростання капіталізації відносно прибутків компанії. Це можливо виключно завдяки тому, що бізнес Rheinmetall сек’юритизований і сполучений з фінансовими ринками. І коли збільшується обсяг прибутку до вирахування відсотків, сплати податків та амортизації, то акції компанії злітають догори на надприбутковому ринку. Це гроші. Здається, їх ми шукаємо для своєї оборонної промисловості.

***

З урахуванням обставин можемо схематично описати покроковий план і мусимо перейти до його виконання вже зараз.

Створення венчурного інвестиційного Aerospace/Defense-фонду (фондів), чиєю метою є інвестиції в оборонну промисловість.
Забезпечення залучення іноземного капіталу. Вирішення (нормативне) питання свободи руху капіталу за принципом ad hoc для інвестицій в український сегмент Aerospace/Defense.
Структурування мережі компаній, що займаються оборонним замовленням, навколо інвестиційного сектора для отримання фінансування.
Корпоратизація тих, хто бажає заробляти гарантовані кошти (замість НЕ заробляти великі), але зростати експоненційно.
Забезпечення потреби.

Зазначимо, це не чарівна паличка, що вирішує проблему негайно. Але це негайно створює підстави та практичні можливості перейти до системного вирішення проблеми фінансування. Якщо її не почати вирішувати зараз, то вона не вирішиться ніколи. Шлях у тисячі кілометрів починається з першого кроку.