Без компромісів і страху: Ліні Костенко виповнюється 95 років

Її називають Королевою, Легендою, Живою іконою сучасної української поезії - 19 березня виповнюється 95 років Ліні Костенко. З нагоди ювілею не буде гучних святкувань, ювілярського крісла, врочистих промов і оберемків квітів. Ліна Василівна - не публічна людина. Попри шалену популярність, вона ніколи не прагнула оточити себе шанувальниками, не цікавилася рейтингами, не виходила на трибуни, не шукала політичної ніші, цуралася оплесків та нагород. Вона писала вірші. І тоді, коли не мала шансів опублікувати хоч строфу, і тоді, коли могла купатися в променях почестей та слави. Що відомо про цю дивовижну жінку - в огляді Коротко про.

«Навіть не намагатимемося до неї добратися»

Яка різниця – хто куди пішов?
Хто що сказав, і рима вже готова.
Поезія – це свято, як любов.
О, то не є розмовка побутова!

- Ліну Василівну ми привітаємо обов’язково, ми щороку її вітаємо, незважаючи на круглі дати. А 95 років – це… Але ж вона недоступна! Вона нікого не підпускає до себе, ми не доберемося, навіть не намагатимемося. Я особисто з нею один тільки раз говорив по телефону, майже годину ми говорили. Скоріш, говорила вона... Королева, - каже голова Спілки письменників України  Михайло Сидоржевський.
Одним з небагатьох, кому Ліна Костенко приділяє час, є поет, власник і директор видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» Іван Малкович. Проте і він виявився небагатослівним.
- Ми спілкуємося раз на місяць чи два рази, Ліна Василівна почувається непогано, - повідомив Коротко про Іван Антонович. – На день народження я обов’язково її привітаю.
Як саме привітає свою авторку, Малкович не сказав, проте підтвердив, що видавництво планує видати кілька нових книжок Ліни Костенко, які зараз у неї в роботі.
Про творчі плани з поетесою говорив також письменник, співак,  а нині військовослужбовець Нацгвардії Сергій Жадан, він же анонсував інтерв’ю з Костенко для радіо «Хартія». Зустріч двох митців відбулася торік в листопаді, проте розмова досі не з’явилася в ефірі. Скептики навіть припустили, що новина від Жадана була фейком, а спільне фото двох відомих митців змонтоване. Однак Малкович підтвердив нам, що все відбулося насправді, передача готується, і шанувальники творчості пані Ліни дочекаються її розповіді.

Інтерв’ю з Ліною Костенко – це завжди сенсація. Поетеса на них не щедра, про особисте, про свою громадянську позицію воліє говорити віршами. Але коли йшлося про несправедливість, про утиски українських митців, про зло, вона ніколи не мовчала.

«Літературний арешт» і кошик з фруктами

Я, що прийшла у світ не для корид,
що не люблю юрби і телекамер,
о як мені упікся і обрид
щоденний спорт - боротися з биками.

Ліна Костенко належить до покоління так званих шістдесятників – молодих митців, які творили новітню українську літературу, руйнуючи канони соцреалізму і стираючи «червоні лінії», які окреслював для них радянський режим. Тоді багато талановитих письменників і поетів мусили приймати правила гри. Прославляючи Комуністичну партію, вільне та щасливе життя в СРСР, вони забезпечували собі тиражі, наваристі гонорари, квартири та санаторії. Але Ліна Костенко ніколи не йшла на угоди і не сприймала компромісів.

Читацьке визнання молода поетеса отримала після збірок «Проміння землі» і «Вітрила», виданих у 1957 і 1958 роках. А «Мандрівки серця», що побачили світ у 1961-му, змусили придивитися до творчості Костенко цензорів від влади. У пресі почали з’являтися рецензії, де авторку критикували за «аполітичність», а у квітні 1963-го секретар ЦК КПУ з ідеології Андрій Скаба назвав імена, які шкодять радянській літературі «формалістичними викрутасами зі словом»: Микола Вінграновський, Іван Драч, Ліна Костенко.

Того ж року з верстки була знята збірка «Зоряний інтеграл». Вірші Костенко почали дуже рідко з’являтися на сторінках радянської літературної преси. Однак «виховні заходи» не мали впливу. Твори поетеси розповсюджувалися через самвидав, а сама вона вдалася до протестів проти переслідування  української інтелігенції – ходила на суди проти «ворогів народу», писала гнівні листи.

У 1968-му ім’я Ліни Костенко просто викреслили зі  списків українських літераторів. Це сталося після того, як вона написала листа на захист В'ячеслава Чорновола, що на нього звели наклеп в «Літературній газеті». Під текстом змусила розписатися, зокрема, таких безумовних радянських авторитетів, як Борис Патон та Микола Амосов.

- Я особисто з Ліною Василівною не спілкувався, але батько багато про неї говорив. Яка вона тоді була жорстка і абсолютно безстрашна, - згадує син дисидента Тарас Чорновіл. – Вона просто проривалася в кабінети, а не забуваймо, що Патон, Амосов та інші були ще й партійними чинами, і ніякі секретарки не могли її зупинити. І під цим напором вони підписували.

У повній ізоляції від українського читача Ліна Василівна провела 16 років. У 1972-му ніби готувалася до друку її збірка «Княжа гора», але верстку знову розсипали. Поетеса була занесена до «чорних списків», складених особисто секретарем ЦК КПУ з ідеології Валентином Маланчуком – українцем за походженням і фанатичним борцем з українським націоналізмом.

- Батько розповідав, що в отій "блокаді" Костенко жила неймовірно бідно, перебиваючись випадковими заробітками. Якось написала польською мовою пісню про кохання, яку почали багато крутити на польському радіо. Але гонорари з того були  копійчані, Ліні Василівні з донькою їх вистачало лише на хліб та воду. Друзі хотіли допомогти, але не могли – надзвичайно горда, вона нічого ні в кого не брала. І от одного разу, коли у Костенко був день народження, літератори скинулися грошима, пішли на ринок, купили найбільший кошик, який був, і наповнили його фруктами. А потім зловили таксиста і вмовили його відвезти подарунок і не говорити їй, від кого він.

«Літературний арешт» з Ліни Костенко зняли, коли вплив Маланчука ослаб, а згодом його геть зняли з партійної посади. Друком почало виходили те, що поетеса невтомно писала, незважаючи на заборону свого імені. У 1977 році побачила світ збірка  «Над берегами вічної ріки», а через два роки світ був вражений неймовірною художньою силою історико-філософського віршованого роману «Маруся Чурай», який був названий енциклопедією духовного життя українців. Ще один роман у віршах «Берестечко», над яким поетеса працювала майже три десятки років, дістався до читача у 1999 році.

Про політичну біжутерію

О, не взискуй гіркого меду слави!
Той мед недобрий, від кусючих бджіл.
Взискуй сказать поблідлими вустами
хоч кілька людям необхідних слів.

Зі здобуттям Україною незалежності перед дисидентами радянської епохи широко відкрилися двері у політику та громадську активність. Однак Ліні Костенко був байдужий  весь той галас. Про те, що вона пильно стежила за життям оновленої  України, осмислювала його і оцінювала, свідчить перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», виданий у «А-ба-ба-га-ла-ма-га» в грудні 2010 року.

Тираж у 10 тисяч примірників розлетівся за пів місяця. Поки готувався другий наклад, публіка полювала на численні піратські передруки. Дія роману охоплює період від Революції на граніті до Помаранчевої революції, розповідь ведеться від імені 35-річного айтівця, який переживає особисту драму, шукає вихід своїм думкам та емоціям.

Ім’я Ліни Костенко відоме на весь світ, її твори перекладаються десятками мов. Не дивно, що прихильність такої персони намагалася здобути влада. У 2000 році з нагоди 70-ліття поетеси Леонід Кучма видав указ про нагородження її орденом Ярослава Мудрого, але Ліна Василівна відмовилася йти  на церемонію. За однією з версій, саме тоді вона промовила свою легендарну фразу «Політичної біжутерії не ношу».

За іншою версією, щось подібне вона вимовила Віктору Ющенко, який особисто прийшов до неї додому, щоб вручити орден Героя України 19 березня 2005 року.   - Сказала, що Поетам для спілкування з Народом потрібно тільки Слово. "Ніякі брязкальця я не візьму!" - твердо відрізала  вона. Президент почув метал в її голосі, і далі вони говорили про Україну, про важливість підтримки мови і культури як цементуючої складової нації, - згадувала про цю подію народний депутат Ірина Геращенко, яка тоді була керівником пресслужби третього президента України.

У 2012 році, за президентства Віктора Януковича, Костенко відмовилася взяти нагороду «Золотий письменник України» ще напередодні її вручення. Організатори премії передали відзнаку  Івану Малковичу, але згодом він її повернув, бо Костенко і від нього не взяла.

Маючи астрономічне коло шанувальників, Ліна Василівна не балувала читачів зустрічами і роздачею автографів. Трималася осторонь і від літературної тусовки. Взимку 2011 року остаточно зреклася публічності, перервавши свій тур-презентацію першого прозового роману. Після аншлагів у Києві, Рівному та Харкові письменниця відмінила всі зустрічі у Львові. В офіційній заяві видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» було сказано, що каталізатором такого рішення стали провокативні інсинуації деяких львівських письменників, журналістів та діячів театру. Подейкували, що авторку зачепила надмірна комерціалізація її імені. 

Романи і щасливий шлюб

Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.

Ліна Костенко багато писала, але не говорила про особисте. Проте світ не без друзів та ворогів, які бачать і чують. У медіа є чимало розповідей про романи поетеси. І ми згадаємо, що ця жінка, яка іноді здавалася залізною, кохала і страждала від кохання, як усі. Першого свого чоловіка - польського письменника Єжи Яна Пахльовського - вона зустріла в Московському літінституті імені Горького, куди вступила після Київського педагогічного. Пара побралася на останньому курсі, в шлюбі народилася донька Оксана. Та спільне життя не склалося. Пахльовский повернувся з Москви до Польщі, Ліна – в Україну. Ні він, ні вона не хотіли поступатися батьківщинами.

Знаменитий вірш Ліни «Я дуже важко вами відболіла» був присвячений письменнику, сценаристу, колишньому в’язню сталінських таборів Аркадію Добровольському. Вони познайомилися на кіностудії імені Довженка, коли писали сценарій до фільму «Перевірте свої годинники». Стрічка була присвячена поетам, які загинули на війні, але до екрану її не допустили. Згодом її переробили так, що Костенко відмовилася від авторства.

Стосунки з Добровольським справді були болісними. Він був на 20 років старший за Ліну, мав дружину і дочку, яких не хотів кидати, але й розлучатися з Ліною не хотів. Так тривало років п’ять, поки директором кіностудії не призначили фронтовика Василя Цвіркунова. В одному зі своїх рідкісних інтерв’ю Костенко зізналася журналістці та письменниці Ользі Унгурян, що це було кохання ледь не з першого погляду: «…тільки подивилися одне на одного і відчули близькість. Все, що було дороге йому, стало дорогим і для мене».

Цвіркунову також довелося постати перед непростим вибором. Старший на 13 років, має дружину, дітей, перспективу. А вона – дисидентка, поетка під забороною друку, навіть під загрозою арешту. І все-таки… У щасливому шлюбі вони прожили 37 років. Донька Ліни називала вітчима татком, у пари народився син Василь. 

За директорства Цвіркунова на студії Довженка вийшли такі знамениті фільми, як «Тіні забутих предків», «Камінний хрест», "У бій ідуть тільки "старики", «За двома зайцями». Після звільнення він зайнявся викладацькою та мистецтвознавчою діяльністю, пішов з життя у 2000 році як Заслужений діяч мистецтв України, професор, академік Академії мистецтв. 

Є легенди і про інші романи Ліни Костенко, а були вони чи ні – то її таємниця. Така ж красива, як і талановита, вона притягувала чоловіків. Свою закоханість у поетесу не приховував Василь Симоненко, який називав її Косталіною, ніби небайдужий до її чар був  Дмитро Павличко.

«Мені оці бомби о 4-й ранку - вони мені звичні»

І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.

Попри те, що донька і онука Лілії Василівни живуть в Італії, війну вона зустріла в Україні, у рідному Києві. 14 липня 2022 року, у день національного свята Французької Республіки, посол Франції в Україні Етьєн де Понсен вручив Ліні Костенко орден Почесного легіону. Від цієї нагороди вона не відмовилася, прийшла на церемонію, яка  відбулася у КМДА, і навіть погодилася на невелике інтерв’ю для телеканалу «Київ».

Ліна Василівна сказала, що передчувала війну: «Не питайте мене про це, я дуже добре знаю, що таке росіяни, я не хочу нічого поганого говорити про росіян, і я ніколи не мала жодного поганого почуття до жодного народу. А зараз росіян я терпіти не можу. Я всі 30 років Незалежності знала, що росіяни на нас нападуть… І навіть у цій книжці про «українського самашедшого» вони думали, що це "сумасшедший", а він там єдиний був нормальний. Він знав, що одного разу Україна прокинеться в іншій країні. Так ми і прокинулись, під час війни»...

А ще розповіла, як провела перші дні війни: «Уявіть собі, я писала. Розумієте, я ж належу до покоління, яке пережило Другу світову війну, і мені оці бомби о 4 ранку - вони мені звичні. З мого дитинства. А тепер знову почула ті самі бомби, тільки страшніші, от. І ви знаєте, мушу вам сказати, що я не злякалась. Я ні разу не пішла в укриття. Воно гуде - я думаю: ну добре, уб’є то уб’є. В укриття не пішла і весь час писала. Перший місяць, правда не дуже писалося. Перший місяць - весь час слідкувала за кожним кроком, нюансом цієї війни, а потім взяла себе в руки і почала писати, писати - і все. А інші люди, кожен у своїй професії, роблять своє».

Поетеса сказала, що працює над кількома новими книжками – великою книгою прози, книгою віршів і книгою «осмислень, що сталося». Вочевидь, це ті самі твори, яких чекають у ««А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Наснаги вам, Ліно Василівно!

Факти з біографії

• Ліна Костенко народилася у містечку Ржищів під Києвом. У 1936 році сім’я перебралася до столиці. Перший вірш Ліни був опублікований1946 року у  дитячій газеті «Зірка».
• Батьки Ліни були вчителями. Тато – Василь Григорович знав 12 мов і викладав за потреби будь-який шкільний предмет. У 1936 році його арештували як «ворога народу» і засудили на 10 років.
• На початку 1970-х, коли Костенко була "в блокаді", «Літературна Україна» надрукувала кілька її віршів. Редакція обіцяла, що цензури не буде, але таки вилучила «крамольні» рядки:  «Життя - страшна корида. На сотню Мінотаврів - один тореадор». У відповідь Костенко оголосила голодування і тримала слово, поки керівництво газети не вибачилося за обман.
• З 1991-го Ліна Костенко захопилася вивченням Чорнобильської зони, куди здійснила зо два десятки поїздок. Вона збирала цінні етнографічні експонати по спорожнілих селах, спілкувалася із самопоселенцями і їла все, чим вони її пригощали. Поїздки вона називала «моя добровільна еміграція» і казала, що в Чорнобилі лікує душу.
• В інтерв’ю Ользі Унгурян поетеса розповіла, що після звільнення чоловіка з кіностудії вони з ним об’їхали всю Україну на інвалідському «Запорожці» - Василь Цвіркунов був ветераном Другої світової, на фронті втратив ногу.
• Дочка Ліни Костенко від першого шлюбу Оксана Пахльовська - відомий культуролог, письменниця, перекладачка, професор Римського університету «Ла Сап’єнца», а також науковий співробітник відділу давньої української літератури Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України. Цього року отримала премію ім. Тараса Шевченка за книжку «Ave, Europa». Онучка - Ярослава-Франческа Барб'єрі навчалася в Римському університеті, у Сорбонні, а згодом отримала дві ступені магістра у London School of Economics and Political Science та Оксфорді. Син від другого шлюбу здобув освіту програміста, живе і працює в США.
• Ліна Костенко - почесна професорка Києво-Могилянської академії, почесна докторка Львівського та Чернівецького національних університетів.
• На честь поетеси названо малу планету Сонячної системи № 290127  - Лінакостенко.