Як живе в російській окупації мелітопольська жіноча колонія: “Ми для них непотріб”

У перші дні повномасштабного вторгнення РФ в окупації опинилися 11 українських кримінально-виконавчих установ, з яких не встигли евакуювати в’язнів. Лише чотири з них — на Херсонщині та Миколаївщині — до кінця 2022-го вдалося звільнити. Серед тих, що досі в окупації — Мелітопольська установа виконання покарань (№ 144), де утримували жінок та неповнолітніх дівчат. 

Редакція розслідувань Суспільного зібрала дані, як працює ця колонія нині та що з її в’язнями. Для цього журналісти поспілкувалися з колишньою начальницею установи, а також з жінкою, яка вийшла на волю у березні 2024-го, а до того пробула майже два роки під російським режимом.

Виконували рішення судів іменем України

Мелітополь опинився в окупації 26 лютого 2022-го. Проте керівництво Мелітопольської установи виконання покарань ще понад три місяці виконувало обов’язки.

“Що б там не відбувалося за периметром установи, наш персонал і я несли службу виключно згідно з чинним законодавством нашої держави. Тільки так. Ми виконували рішення судів іменем України”, — розповіла редакції розслідувань Суспільного тодішня начальниця установи Світлана Пясецька.

За її словами, за той час втеч, незаконно звільнених чи незаконно утриманих осіб в установі не було.

Ексначальниця також додала, що окупанти неодноразово приходили до установи та пропонували допомогу, зокрема їжею, але адміністрація відмовлялася від будь-чого. Пясецька каже, вони мали все потрібне для забезпечення діяльності.

• Примусово депортовані російськими загарбниками українські в’язні застрягли у Грузії

Умовно-дострокові звільнення як можливість врятувати засуджених від окупації

На початок повномасштабного вторгнення, за словами Пясецької, у Мелітопольській установі виконання покарань перебували 76 в’язнів, з них троє були неповнолітні. Вона розповідає, що з березня 2022-го установа почала звертатися до суду з проханням звільнити частину ув’язнених умовно-достроково.

“Ми максимально змогли на законних умовах звільнити засуджених, які мали право на умовно-дострокове звільнення. У Мелітополі суди не працювали. Тож за сприяння Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань ми подавали документи до Томаківського суду Дніпропетровської області. Усі без винятку суд задовольнив. Отримавши документи про звільнення, через зелений коридор цих осіб переправили до Запоріжжя”, — говорить ексначальниця установи.

Відповідно до даних з судового реєстру, протягом березня-червня 2022 року суд виніс 31 ухвалу про умовно-дострокове звільнення ув’язнених з Мелітопольської установи виконання покарань.

Станом на 9 червня 2022 року в установі залишалося 45 жінок, розповідає Світлана Пясецька.

“Двох неповнолітніх дівчат звільнили умовно-достроково, ще одній виповнилося 18 років, тому її перевели у сектор установи, де перебувають засуджені дорослі. На момент мого виїзду з Мелітополя неповнолітніх в установі не було. Зараз усі три дівчини на свободі, вони перебувають на неокупованій території”, — додала вона.

• Окупація в тюрмі. Як примусово депортовані рашистами українські в’язні намагаються повернутися в Україну

Окупація і російські правила

Світлана Пясецька розповідає, що у червні 2022-го продовжувати роботу без співпраці з росіянами стало неможливо, тож вона та частина персоналу виїхали з окупації.

Що відбувалося в установі після того, як там з’явилося російське керівництво та наглядачі, нам розповіла одна з колишніх ув’язнених. Олена (ім’я змінено з міркувань безпеки) звільнилася з Мелітопольської установи виконання покарань тільки у березні 2024 року.

“У червні-липні 2022-го росіяни почали все підганяти під своє законодавство. Ув’язненим через суд “перебивали” українські статті на російські. Особливо кардинально нічого не змінилося. Ув’язнені працювали, робота була. Але телефонувати родичам на українські номери не дозволяли. Можна було набрати лише тих, хто перебував на окупованій території та в Росії”, — каже Олена.

За її словами, вона не бачила, щоб росіяни привозили в установу нових засуджених. Відпускали ж на волю в’язнів тільки за рішенням окупаційних судів.

На думку Олени, в установі досі можуть відбувати покарання 25 жінок, які були там на момент повномасштабного вторгнення.

“Росіяни через суди переглядають справи. Можуть зменшувати терміни на день, місяць, три, п’ять, дев’ять — і таким чином звільняти. Можуть просто “перебити” статтю під російську і все. Умовно-достроково не відпускають”, — зазначає жінка.

Також Олена розповіла, що не бачила, щоб окупанти фізично знущалися з ув’язнених, але додає: “На відміну від наших, росіяни розмовляють матом. Це нормальне у них явище. Засуджені для них — це непотріб”.

Олену звільнили 15 березня 2024 року. Того ж дня вона покинула Мелітополь, тоді виїхала з окупації. Повернулася спершу до рідного Херсона, але оскільки місто щодня потерпає від російських обстрілів, поїхала за кордон. Каже, тепер буденні речі, як-от гучні новорічні святкування, нагадують їй звуки дронів, а літаки в небі лякають.

“Я дуже хочу додому, хочу в Україну. Хочу вірити, скоро все закінчиться”, — додає жінка.

• Чому шлях додому колишніх ув’язнених українців, вивезених в Росію, такий складний і довгий

Чи були плани евакуації та спроби вивезти в’язнів

З 11 виправних установ, які опинилися в окупації на початку повномасштабного вторгнення, сім досі не звільнені. Крім жіночої установи у Мелітополі, це Маріупольський слідчий ізолятор та Приазовська виправна колонія на Донеччині, Старобільський слідчий ізолятор на Луганщині, Голопристанська виправна колонія на Херсонщині, Веселівський виправний центр та Приморська виправна колонія на Запоріжжі.

У відповіді на запит Суспільного Департамент з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції повідомив, що існує порядок проведення обов’язкової евакуації окремих категорій населення у разі введення режиму воєнного стану. Відповідно до нього Мін’юст щорічно розробляє так званий розрахунок переміщення осіб, які утримуються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах.

Розрахунок погоджують з Нацгвардією України та надсилають до міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань — для опрацювання та розроблення планів евакуації колоній та СІЗО у безпечні райони.

“Такий розрахунок в розрізі установ у січні 2022 року було надіслано до всіх міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань для розроблення відповідних планів евакуації засуджених. Сам розрахунок є інформацією з обмеженим доступом”, — йдеться у відповіді на запит.

На наш запит Мін’юст відповів, що до 25 червня 2022-го евакуювали засуджених та взятих під варту з 11 установ Державної кримінально-виконавчої служби України. Йдеться про ті, які росіяни не встигли окупувати.

Мін’юст зазначив, що у середньому час евакуації складав від однієї до трьох діб. Загалом перемістили 4628 людей з Оріхівської, Вільнянської, Софіївської, Каменської, Покровської, Торецької, Селидівської виправних колоній, а також Вільнянської, Бахмутської установ виконання покарань, Дружелюбівського та Новобузького виправних центрів.

У Мін’юсті додали, що евакуаційні заходи з установ, які розташовані на окупованих територіях, не належать до їхніх повноважень.

На запитання, чи зверталося Міністерство юстиції до російської сторони з проханням провести евакуацію засуджених громадян України з виправних установ, які опинилися в тимчасовій окупації, відповіді ми не отримали.

Мін’юст лише зазначив: “Вживали усіх можливих заходів та розглядали варіанти щодо якнайшвидшої евакуації персоналу та засуджених з установ, розташованих на тимчасово окупованих територіях. Міністерство юстиції зверталося до міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірини Верещук з проханням розгляду питання щодо можливої евакуації персоналу та засуджених гуманітарними коридорами”.

Редакція розслідувань Суспільного запитала у Міністерства національної єдності (правонаступника Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій) про результати розгляду звернення Мін’юсту. На наш запит відповіли, що інформація потребує опрацювання протягом 30 днів. Станом на момент публікації цього матеріалу відповіді так і не було.

• Ув’язнені довічнно не втекли з покинутого без варти Херсонського СІЗО: «Ми хочемо українського правосуддя!»

В Офісі омбудсмана України нам розповіли, що вони “безперервно використовують весь спектр можливостей, включаючи міжнародні майданчики, з метою висвітлення питань недотримання прав громадян України на тимчасово окупованій РФ території України та території РФ, а також вживають всі можливі заходи з метою пошуку ефективних рішень для якнайшвидшого звільнення та повернення наших громадян, збереження їхнього життя і здоров’я”.

Також додали, що механізми евакуації людей, які перебувають у пенітенціарних установах на тимчасово окупованих територіях, можуть бути реалізовані лише якщо створять відповідні умови — зокрема через міжнародні гуманітарні ініціативи.

Відповідно до норм міжнародного гуманітарного права, Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) має мандат, щоб підтверджувати перебування цивільних в ув’язненні, відвідувати місця їхнього утримання, з’ясовувати стан здоров’я та отримувати іншу інформацію від держави-агресора.

Але президент Зеленський у своєму зверненні до учасників міжнародного саміту “Групи двадцяти” ще у листопаді 2022 року зазначав, що МКЧХ “не повною мірою бореться за доступ до таборів, де утримують українських полонених і політв’язнів”, і назвав це “самоусуненням-самознищенням Червоного Хреста як організації”.

Того ж року, 10 грудня, під час зустрічі з президенткою Червоного Хреста Мір’яною Сполярич-Еггер у Києві, керівник Офісу президента України Андрій Єрмак вчергове вказав на те, що представники МКЧХ демонструють пасивність у забезпеченні прав українців, які потрапили в полон до росіян.

Сполярич-Еггер пообіцяла обговорити з представниками організації, як покращити умови утримання військовополонених та запобігти катуванням. Водночас зазначила, що згідно з міжнародним правом, Червоний Хрест не має повноважень в примусовому порядку отримувати дозвіл на відвідання місць утримання полонених. “Ми намагаємося вести діалог і сподіваємося, що зможемо розгорнути масштабну діяльність у цьому напрямку”, — сказала вона.

На сьогодні майже невідомо, що відбувається в українських кримінально-виконавчих установах, які опинилися під окупацією. Закритість пенітенціарних установ під контролем окупантів, відсутність доступу до об’єктивної інформації та неможливість незалежного моніторингу створюють ґрунт для порушень прав людини.

Автор: Ігор Ющенко

Джерело: СУСПІЛЬНЕ