Криза піхоти. Програма подолання

Проблема піхоти є ключовою, через неї ми втрачаємо позиції, через неї у нас така катастрофа з мобілізацією і тому у нас такий великий показник СЧЗ і дезертирства.

Ця проблема виникла через стрімкий розвиток технологій у російсько-українській війні. Засоби ураження колосально перевершили по своїм можливостям засоби захисту.

Якщо раніше окоп чи звичайний бліндаж рятував більш-менш під мінометних чи артилерійських обстрілів, якщо броня бронетехніки якось захищала і дозволяла проводити маневри на кшталт ротації чи підскоку для штурму, то з масовим застосуванням дронів це все втратило своє минуле значення.

Якщо раніше війна була протистоянням ударних засобів і засобів захисту, то зараз це чисті перегони у знищенні – хто кого швидше вбиває.

І, звісно, першою під удар потрапляє саме особовий склад на передовій, саме тому у нас є криза піхоти. Вона зменшилася у кількості і йти туди в якості поповнення ніхто не бажає, через занадто великі шанси на поранення чи смерть.

Треба визнати: зараз постійно воювати піхотинцем практично неможливо.

Командири і особливо вище командування все ще не повною мірою опанувало розуміння цих реалій – що окоп не захищає, що у солдата немає шансу порятуватися від fpv дрона на відкритій місцевості, що на позиції доводиться тижнями сидіти без руху, без опалення, щоб не бути поміченими.

Значна частина командирів взагалі немає досвіду окопної війни. А ті хто мають, насправді не можуть його екстраполювати на нинішні реалії війни дронів, яка є набагато більш жорсткою до піхоти, ніж попередня артилерійська. Сама система оцінювання правильності чи навпаки хибності дій командирів в тій чи іншій ситуації все ще нерідко базується на старих лекалах.

Для росіян проблема піхоти є менш гострою через те, що вони можуть собі дозволити свою піхоту просто знищувати, оскільки це відповідає їх традиціям.

Саме ця асиметрія у ставленні до долі особового складу піхотних підрозділів і є тою головною причиною, яка визначає нинішній перебіг війни. Інші фактори, на кшталт співвідношення у наявних артилерійських боєприпасах, якості та кількості дронів є вторинними, якщо говорити саме про боротьбу за позиції на землі.

Як же нам покращити долю піхоти у цій війні?

Це питання має набір відповідей. Це і зміна підходів до організації бойових дій, і концентрація ресурсів держави та суспільства на технологічних ривках.

Можна з гордістю сказати, що Україна має приклади такої організації бойової роботи, коли спеціалізовані підрозділи не підпускають до власної піхоти піхоту ворога, і таким чином унеможливлюють взагалі між ними вогневий контакт. Вони знищують бронетехніку противника, добивають його піхотинців і внаслідок цього навіть нікому штурмувати наші позиції.

Такі підрозділи на сьогодні є радше винятками, ніж повсюдним елементом фронтових частин. Зараз їх інтенсивно масштабують. Одним із напрямів масштабування таких частин могло бути їх зрощення саме з піхотними ротами.

Але навіть за умови масштабування таких ефективних підрозділів на всю лінію фронту проблему піхоти це повністю не вирішить. Необхідно захистити статичні позиції від систематичних ударів противника, особливо від ударів дронів.

Командири мусять чітко розуміти нові правила вибору позицій. Зараз укріплення з піхотинцями можуть тривало існувати лише там, де є захист від FPV та бомберів, і де логістика так само відносно захищена від дронів. Мова йде про природний захист на кшталт зелених насаджень, про варіанти маскування, а також про облаштування засобами радіоелектронної боротьби.

Взагалі, лінія фронту мусить мати суцільний захист радіоелектронного простору, з системами придушування каналів управління і відео. Такі системи є у противника, зокрема, Штора.

Будь-який підрозділ, котрий такої системи не має на всю ширину своєї ділянки фронту, слід вважати не боєготовим. Можна не мати бронетехніки, але засоби, що перебивають керування ворожими FPV, котрі глушать їх відео і перешкоджають роботі цифрових каналів управління крил та мавіків – мають бути.

Новими правилами мусять стати обов'язкове захищення шляхів забезпечення антидроновими сітками, позицій – системами контролю електромагнітного простору, відеоспостереження тощо.

Які технології нам слід розвивати у першу чергу, щоб захистити нашу піхоту?

Системи детекції дронів. Це можуть бути активні і пасивні радари, а також приймачі котрі за математичними алгоритмами визначають траєкторію польоту ворожого дрону. Як мінімум, це вже даватиме піхоті уявлення про ступінь і характер небезпеки з повітря.

Системи знищення дронів. Ми вже успішно навчилися знищувати ворожі крила, здебільшого над своєю територією. Необхідно цей досвід масштабувати у вигляді суцільної віртуальної стіни по всьому фронту. І друге – це перейти до знищення розвідницьких коптерів противника, у тому числі і над його позиціями. Якщо не літатимуть ні крила, ні коптерні розвідники противника, то він стане сліпий, і робота його ударних дронів значно втратить в ефективності.

Слід реалістичного підходити до зусиль по розвитку наземних роботизованих комплексів. Не варто захоплюватися бойовими системами, котрі будуть стріляти замість солдатів.

Це буде не так швидко, як нам хотілося. Водночас є величезна потреба у логістичних дронах, котрі забезпечували евакуацію поранених, доставку боєприпасів їжі і так далі. Такі НРК можуть чудово виконувати свої функції, і при цьому вони є достатньо простими у виготовленні.

Так само перспективними є інвестиції у масові наземні системи для мінування. Ще раз підкреслю: в усіх випадках тут важлива дешевизна і масовість, а не показуха. Але цього недостатньо. Треба ухвалити непрості політичні кроки.

Україні доведеться прийняти важкі рішення щодо розподілення тягара чергування на піхотних позиціях на інші категорії військовослужбовців. Така практика вже існує в деяких українських бригадах. Особовий склад, котрий не задіяний безпосередньо бойовій роботі, як правило, цілком здатний виконувати функцію періодичного чергування на укріпленнях, спостережних пунктах тощо.

Ротація – це саме той принцип, котрий дозволяє відійти від сумної перспективи «з піхоти лише три виходи – 200, 300 чи СЗЧ».

Чергування в якості піхоти слід залучати підрозділи національної поліції. Поліція вже має непогану вогневу підготовку і за мінімальних зусиль, як показує практика, може так само ефективно воювати, як піхота у найкращих бригадах ЗСУ чи Нацгвардії. Кілька тижнів такої бойової роботи на рік не вплинуть на ефективність роботи нацполу як інституції, але при цьому піднімуть її авторитет у суспільстві й покращать моральний клімат.

Більшість заходів, вказаних вище, можна застосовувати або миттєво або протягом кількох місяців. Це радикально змінить ситуацію з піхотою в українському війську і весь настрій у суспільстві.