Огляд Assassin’s Creed Shadows. Перевершення сподівань

Assassin’s Creed: Shadows, яка є чотирнадцятою грою в серії, пережила, вочевидь, найважчий період розробки серед усіх великих проектів франшизи. Після повноцінного анонсу та показу першого трейлеру у травні гру не критикував тільки лінивий. Здавалось, що Ubisoft наступила на всі можливі граблі одночасно. Під шквалом критики, як конструктивної, так і відверто упередженої, Ubisoft Quebec (Black Flag, Unity, Syndicate та Odyssey), за чутками, навіть вдалася до переписування сценарії на ходу, щоб перемістити акцент з темношкірого самурая Ясуке на другу протагоністку, Наое, яку публіка сприйняла досить тепло. Правда це чи ні, достеменно ми, можливо, й не дізнаємось, але результат перед нами. В огляді Assassin’s Creed Shadows спробуємо розібратись, чим обернулася для Ubisoft та гравців ця подорож у країну, де сходить сонце.

Рекомендуємо читати огляд під супровід саундтреку гри

AC Infinity. Цікава ідея, ганебна реалізація

Як і обіцяли, Assassin’s Creed Shadows стала першою грою сервісу Assassin’s Creed Infinity, що має на меті об’єднати всі ігри серії в один хаб. От тільки реалізація цієї ідеї Shadows змушує розчаровуватись ще більше, ніж саме поєднання слів «гра-сервіс». Після, м’яко кажучи, наївного сюжетного пояснення цього хабу, нам демонструють часову шкалу п’яти останніх ігор серії.

В чому ж проблема? А в тому, що це не працює, так, як обіцяли розробники. Ти не можеш швидко перемикатись між різними історичними періодами, просто вибравши відповідну гру. Натомість тобі треба мати кожну частину окремо купленою і завантаженою з PlayStation Store. При цьому швидкого перемикання між іграми немає, навіть якщо у вас вже встановлені останні п’ять ігор серії, ви не зможете швидко між ними перемикатись, бо хаб Infinity наразі доступний лише в Shadows.

Для наочності ось приклад доступного наразі сценарію взаємодії з системою Infinity, який по своїй суті є тестовим лаунчером ігор AC, щоб було що показати інвесторам.

1. Вирішуєте вирушити у віртуальну подорож стародавнім Єгиптом, а потім поспілкуватись з філософом Сократом у давній Греції
2. Запускаєте Shadows
3. Вибираєте грати за Баєка
4. Купляєте AC: Origins
5. Чекаєте кілька годин для завантаження файлів гри (у цей час можете прочитати у Вікіпедії прочитати пару статей про єгипетські піраміди та подивитись «Астерікс і Обелікс: Місія Клеопатра», щоб підготувались в занурення у сетинг гри)
6. Відкриваєте Origins
7. Вилазите нарешті на піраміду
8. Повертаєтесь до головного меню Origins в надії побачити там хаб усіх ігор серії, щоб знайти серед списку Odyssey
9. Обламуєтесь

Ідея загалом цікава, спочатку я навіть подумав, що, можливо, мені дадуть можливість спробувати попередні частини без окремого завантаження. Але, як виявилось, це далеко не так. І тут питання: якщо воно ще не працює так, як ви це рекламували, чому Ubisoft не могли почекати, поки система Infinity не буде інтегрована принаймні в останні частини франшизи?

Сюжет та постановка. Вірю, але не всім

Сюжет Assassin’s Creed Shadows переносить нас до феодальної Японії XVI століття, у завершальні роки епохи Сенґоку — часу кривавих війн, династичних інтриг і зламу старих порядків. На цьому тлі розгортається багатовікова боротьба між Братством асасинів, які заявляють, що прагнуть до миру через свободу волі, і Орденом тамплієрів, які вірять у мир, досягнутий через тотальний контроль. Гравцеві належить керувати двома героями від третьої особи — спритною сінобі Наое та могутнім самураєм Ясуке. Прототипом останнього стала реальна історична постать, оповита легендами.

Ясуке — тілоохоронець, а за сумісництвом раб священника-торговця, який прибуває до Японії для ведення ділових угод. Місцевий можновладець, оцінивши військовий потенціал чужоземця, забирає його на службу для пожадливих цілі розширити свою владу. Темношкірого самурая мучать сумніви, але він сліпо виконує волю свого нового господаря, який використовує його як знаряддя для досягнення власних цілей.

Наое ж стоїть на іншій стороні барикад. Їй довірено клинок асасина, який служить ключем до схованки загадкової скриньки, вміст якої невідомий, але який треба оберігати ціною власного життя. Нарешті знайшовши скриньку, з’ясовується, що за нею полює ватага ворогів, які заявляють, що ті, хто отримає доступ до вмісту, зможе переписувати історію людства. Ось такий пролог основної історії, яка займе в гравця щонайменше півсотні годин проходження.

Деякі сцени зняті з такою увагою до деталей, що хочеться зробити скриншот кожного кадру. Щоправда, це стосується переважно основної сюжетної лінії. Побічні квести вже не мають такого опрацювання, та й це очікувано.

В міру розвитку сюжету нас балуватимуть флешбеками, які органічно вплетені у наратив і допомагають краще зрозуміти мотиви героїв. Але досить часто репліки деяких персонажів звучать наївно і пафосно, наче від театральних ляльок, а не живих людей.

Наприклад, ще кілька реплік тому тітка Наое мудро цитує прислів’я про терпіння, а вже через хвилину закликає негайно діяти. Чи це особливість японського менталітету, чи просто слабке перо сценаристів — судити вам.

Загалом складається враження, що частину сценарію писали знавці справи, а частину — сценаристи з підходом «ось, готово, а тепер відваліть». Як ще пояснити те, що навіть у другорядних місіях тобі можуть розказати історію, яка проймає до глибини душі, у якій ти по-справжньому співчуваєш персонажам або радієш разом з ними. В той час деякі основні катсцени залишають по собі лише здивування та відчуття штучності.

Пропрацювання персонажів в Assassin’s Creed Shadows виконано на пристойному рівні: їхню мотивацію легше зрозуміти. Проте балансу між Наое та Ясуке в цьому плані немає. Послідовний розвиток особистості Наое контрастує з незрозумілим характером Ясуке, якого часто долають сумніви щодо правильності своєї поведінки. Це добре видно з очей та міміки персонажа, але його сумління не завжди відображається у рішеннях, які він приймає, що створює відчуття непослідовності.

Ігролад. Не всі хороші ідеї отримують добру реалізацію

Анімація персонажів Assassin’s Creed Shadows після плавних рухів у KCD2 здається різкою і неакуратною. Наприклад, Ясуке може пробивати ворота, просто бігучи на них. Його рухи нагадують файтинг: нереалістично швидкі, відривчасті, тоді як противники виглядають уповільненими.

Стелс-складова відчутно покращилась. З’явилась механіка повзання. Замість класичного птаха для огляду місцевості, тепер доведеться вручну тегати ворогів. Стелс став серйознішим викликом. Наприклад, вороги можуть помітити тінь, яку ви відкидаєте в сонячний день, і забити тривогу. Вони перевіряють копиці сіна, траву, звертають увагу на освітлення, час доби, погоду. Їхня поведінка логічна.

Однак керування не завжди слухняне. Наприклад, під час втечі однієї з локацій я виліз на вузький карниз стіни, натиснув відповідну кнопку, щоб спуститись із зовнішнього боку, а Наое вперто зістрибувала з внутрішнього. Подібні моменти трапляються регулярно, й це прикро, адже сам паркур за Наое виглядає плавно, красиво.

За Наое грати значно цікавіше, гра розкривається сповна — саме тому дисбаланс між персонажами відчувається не лише в наративі, а й під час самого проходження.

Спроба поєднати action-RPG із містобудівним симулятором — відверто слабка. Розбудова поселення виглядає зайвим баластом. Порівняно, наприклад, з хабом Арно в Парижі чи поїздом Джейкоба та Іві в Лондоні, поселення в Shadows, які ви розбудували не викликає бажання повертатись туди знову і знову після важких сюжетних місій.

Атмосфера та відкритий світ. Японія, що дихає життям

Assassin’s Creed Shadows змушує не просто гуляти по віртуальній Японії, а вдихати її аромат, чути її шелест, жити в її ритмі. З перших хвилин видно, що Ubisoft Quebec не просто відмалювали чергову красиву мапу — вони дбайливо зібрали її по крупицях, створивши середовище, яке захоплює навіть без місій. Тут пейзаж — не фон, а самостійний персонаж.

Кожне містечко, кожен храм чи хатина — не шаблонна копіпаста, а продумана до дрібниць локація. Пори року змінюють не лише візуальну картинку, а й саму поведінку оточення: восени вас можуть видати шурхіт листя під ногами, а взимку сніг залишить сліди. Вночі охоронці поводяться інакше, ніж вдень, а мешканці селищ реагують на незнайомців обережніше у похмурі дощові дні.

Особливе враження справляє те, як розробники працюють із темпом дослідження. Немає відчуття перенасичення чеклістами — замість цього гравця заохочують рухатися органічно: звернути з дороги, бо за пагорбом цікава форма пагоди, чи слідувати за повільно пливучим човном, не знаючи, куди він приведе. Це той випадок, коли хочеться просто сісти під деревом і спостерігати, як повз проходить життя.

Візуальна складова та оптимізація. Справжній лист любові до Японії

Візуально Assassin’s Creed Shadows не стала тим самим проривом, яким у свій час був Unity, але й провалом це теж не назвеш. Гра тримає пристойний рівень для серії. Волосся персонажів динамічно реагує на рухи, лицьові анімації вдало передають емоції — видно, як очі наповнюються сльозами, як вона нерівно скочується по обличчю.

Проте цей рівень деталізації доступний, на жаль, переважно Наое. Ясуке ж, попри статус головного героя, технічно помітно поступається. І це, звісно, впадає в очі. В катсценах між ними різниця особливо відчутна — виникає відчуття, що тебе намагаються обдурити, що б’є по імерсивності.

Особливої уваги заслуговує динамічне руйнування Assassin’s Creed Shadows. Майже всі рухові предмети у світі можна знищити — амфори красиво розлітаються, вода виливається з глеків, дерев’яні відра нарізаються на друзки, а шматки кошиків розлітаються під правильним кутом, враховуючи фізику удару. Це не просто скрипти, а справді просунутий фізичний рушій. Виглядає неймовірно… але, на жаль, не всюди. Десь урожай збивається, а за кілька секунд просто зникає. Гарна ідея, яку все ж не дотягнули до ідеалу.

Анімація Наое — окрема приємність. Паркур її виконанні відчувається легким, граційним, рухи плавні. Щоправда, як завжди, не всі шляхи однаково придатні для переміщення. Іноді трапляються дивні місця: конем там ти можеш пройти, а самим персонажем — ні.

Що ж до пропрацювання анімацій та поведінки NPC, то тут Ubisoft усе ще на пів шляху. Наприклад, робітник скошує сніп, але сам сніп не зникає, а персонаж просто повторює анімацію. В русі це виглядає красиво, але зупинись — і одразу стає зрозуміло, що все це для картинки. RDR2 свого часу вже показав, що можна зробити значно глибше.

Персонажі не застрягали в текстурах, FPS не просідав навіть на налаштуваннях із пріоритетом графіки, а текстури завжди промальовувались коректно. Лише зрідка можна було помітити, як освітлення доганяє тебе в русі. Але загалом — результат вражає, особливо в наш час, коли оптимізація часто страждає на релізі.

Музика та звуковий дизайн. Чіпляє

Звукова складова в Assassin’s Creed Shadows працює як годинник, підсилюючи атмосферу там, де потрібно. Навіть важке дихання вашого коня додає глибини. Десь на горизонті чується виття вовків, поруч — кректання гусей, крик сови, шерехи в лісі. Усе це створює живий світ, який хочеться слухати.

Музика завжди доречна: чи то драматична сцена, де вона підіймає напругу, чи просто мандрівка, коли мелодії легенько звучать фоном, не відволікаючи від ігрового процесу.

Особливо хочеться відзначити японську озвучку. Актори підібрані вдало, емоції передані тонко й правдиво. Особливо — в роботі акторки Наое. Вона настільки переконливо грає юну дівчину, яка пережила трагедію, що моментами важко лишатися байдужим. До того ж анімація губ підлаштована під японську озвучку, що додає ще більше правдоподібності.