Європейська зброя з українським досвідом — план, який змінить безпеку континенту

Україна має всі шанси стати частиною європейської оборонної екосистеми в короткостроковій перспективі. Як це зробити? Об’єднати наші найкращі технологічні розробки та бойовий досвід із можливостями оборонного бізнесу в країнах ЄС і НАТО. Демонструвати європейцям, що саме з українськими виробниками вони зможуть розв’язати свою ключову проблему — швидше отримати ефективне озброєння та зміцнити сили оборони всього континенту.

Вікно можливостей для України

Тектонічні зміни у сприйнятті зовнішніх загроз в Європі відбулись: останні опитування Ipsos та інших дослідників свідчать, що на тлі загрози з боку Росії та зміни зовнішньої політики США дедалі більше європейців підтримують ініціативу своїх урядів збільшити витрати на оборону. В Британії та Німеччині ця ідея знаходить відгук у 45% респондентів, а у Франції понад 60% опитаних громадян готові сплачувати більше податків, щоб зміцнити оборону.

Європейський Союз уже визнав критичну потребу зменшити залежність від постачальників із США, на частку яких припадало близько 60% усіх оборонних контрактів. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн минулого тижня представила амбітний план переозброєння Європи — ReArm Europe, який передбачає мобілізацію 800 млрд євро на оборону.

Остаточна редакція ще формується, але в основі — переважно боргове фінансування. Оголошено, що 650 млрд євро можуть бути акумульовані через пом'якшення фіскальних норм, нові бюджетні програми та мобілізацію приватного капіталу. Ще 150 млрд євро планується залучити через новий фінансовий механізм, визначений в Угоді про функціонування ЄС. Головна мета вже зрозуміла — гроші на укладення оборонних контрактів працюватимуть як інвестиції у розвиток оборонно-промислового комплексу (ОПК) країн — членів Євросоюзу.

Цілі щодо України також визначені. Вони для нас позитивні: стратегічний план Європи з переозброєння націлений на збільшення всебічної оборонної підтримки України. Але нам потрібно терміново відходити від практики задоволення лише критичних потреб і приділити увагу можливостям українського ОПК.

Рік тому Єврокомісія затвердила Європейську оборонно-промислову стратегію (EDIS), яка є регуляторною рамкою для ReArm Europe. В майбутньому розвитку оборонного сектору Європи вперше відведено роль державі, що не є членом ЄС, — Україні. Ідея стратегії — глибша інтеграція українського та європейського ОПК. EDIS фіксує роль України як критичного партнера в оборонно-промисловій сфері, враховує потенційну участь українських компаній у спільних закупівлях озброєнь і підтримує масштабування спільного виробництва з європейськими виробниками.

У чому проблема з реалізацією? Усталена практика в Європі така: кожна країна підтримує власного виробника. Це вже зараз призвело до фрагментації ринку та відсутності реальної стандартизації як озброєння, так і боєприпасів та запасних частин. Саме на злам цієї практики спрямовані EDIS і ReArm Europe. Але тривалі переговори щодо імплементації EDIS свідчать про неготовність принаймні частини європейських урядів відходити від неї.

Фінальна конфігурація ReArm Europe та її інструментів швидше рано, ніж пізно буде визначена. Для України вікно можливостей усе ще залишається широко відчиненим. Європа все ще демонструє готовність не тільки підтримувати, а й розглядати український ОПК як джерело технологій, досвіду та спільного розвитку.

Ця зацікавленість може відійти на другий план, якщо Україна не сформує чіткої стратегії інтеграції своїх компаній у нові європейські оборонні процеси. Саме від нас залежить, чи вийде Європа на новий рівень усвідомлення: з українськими виробниками вона зможе розв’язати свою ключову проблему — швидше отримати ефективне озброєння та зміцнити обороноздатність усього континенту.

Як активізувати пошук спільних з Україною можливостей? Співпрацювати з ЄС у виробництві, розробці й удосконаленні оборонних технологій, заміні компонентів і матеріалів у ланцюгах поставок із третіх країн.

Чого потребує Європа і що може Україна?

Виклики, які стоять перед Європою, безпрецедентні. Їхній масштаб обчислили аналітики Breugel та Кільського інституту світової економіки: для протистояння потенційному російському вторгненню в країни Балтії Європі потрібно мінімум 1400 танків, 2000 БМП, 700 артилерійських систем, 1 млн артилерійських снарядів і 300 тисяч висококваліфікованих військових. Цього вистачить на 90 днів інтенсивних боїв. Ця бойова потужність значно перевищує спільні можливості сухопутних військ Франції, Німеччини, Італії та Британії.

Свій аналіз — «Білу книгу» про майбутнє європейської оборони — Єврокомісія представить 19 березня.

Однак уже зараз можна ідентифікувати ті проблеми в оборонному секторі Європи, що потребуватимуть спільних зусиль:

• нестача та фрагментація систем протиракетної та протиповітряної оборони;
• нестача спроможностей і повільність виробництва БПЛА (та заходів протидії) на тлі швидкої еволюції цих технологій;
• неефективність виробництва та проблеми з масштабуванням через фрагментацію ринку і високі витрати на одиницю продукції (соst-to-kill ratio);
• відсутність єдиної системи оборонних закупівель.

Які українські спроможності можуть зацікавити Європу?

По-перше, включення українського «мілтеху» до спільних розробок, закупівель і ланцюгів поставок, а також правильний підхід до захисту технологій можуть створити сегмент оборонного ринку, який вийде за межі України. Уряди країн-партнерів уже почали переглядати підходи до конвенційного озброєння і приділяти більше уваги легкомасштабованим продуктам із нижчою вартістю ураження цілі (cost-to-kill ratio) на противагу дорогим і повільним у виробництві рішенням.

По-друге, кластерні рішення: від ремонту техніки, розвитку потужностей зі складання, інсталяції підсистем до повного виробництва з передачею технологій. Перші кроки в цьому напрямі вже зроблено. «Укроборонпром» створив спільні підприємства з німецьким концерном Rheinmetall і французькою компанією Thales. Брюссель зацікавлений у масштабуванні та розвитку як цих, так і спільних дослідницьких проєктів.

По-третє, спільні науково-технічні ініціативи із можливістю індустріалізації. Реалізація проєкту Eurodrone (розробка почалася 2015 року, а перші випробування заплановані лише на 2027-й) продемонструвала, що швидкість інновацій набуває безпрецедентного значення. Україна вже показала, що може не лише оперативно запроваджувати нові розробки, а також (і це навіть важливіше) регулярно їх модернізувати відповідно до військових потреб.

Шлях до реальних проєктів

Перехід від «мати цінний досвід» до «стати партнером» потребує від України детального аналізу вже наявних ініціатив і пошуку можливостей їхнього поширення у країнах ЄС. Уже зараз працює так звана данська модель: фінансування українських виробників озброєння за гроші європейських урядів. Для наших виробників розширюються ініціативи Великої Британії щодо прямих закупівель і спільного фінансування через Міжнародний фонд для України (International Fund for Ukraine). Польща готова працювати з українськими виробниками дронів для адаптації власного виробництва до сучасних умов війни.

Запитання, на яке ми маємо швидко знайти відповідь: як розвернути ці ініціативи від лише допомоги Україні до спільного нарощування європейських оборонних потужностей? Пошук відповіді варто розпочинати зі співпраці з усіма стейкхолдерами: від урядових установ до промислових асоціацій і конкретних компаній. Наприклад, у межах Ukraine Facility Platform створюється Бізнес-рада, яка стане майданчиком для розробки «Комплексу спільних дій» (Collaborative Effort Toolkit). Це інструментарій для ефективного партнерства уряду та бізнесу у реалізації пілотних проєктів, які можна масштабувати і в Україні, і в ЄС. Саме бізнес зацікавлений стати драйвером потрібних змін у національному регулюванні та створити алгоритми взаємодії з іншими стейкхолдерами. Чекати, поки це зробить хтось інший, немає часу, тож долучайтеся.

Вікно можливостей для нас усе ще широко відчинене. Тому критично важливо доносити до ЄС конкретні пропозиції, які відповідають спільним економічним і стратегічним інтересам України та Європи. Тільки так Україна може стати частиною плану ReArm Europe, а не рядком видатків на допомогу в європейських бюджетах.