Майбутнє американської політики. Як США перетворюються на технократію

«Час і Простір померли вчора. Ми вже живемо в Абсолюті, бо створили всюдисущу вічну швидкість».

Ці рядки були написані понад століття тому, у 1909 році. Вони належать італійському письменникові Філіппо Томмазо Марінетті і є частиною тексту під назвою «Маніфест футуризму».

Італійські футуристи, більшість із яких були літераторами, зневажали жінок, боролися проти моралізаторства й хотіли знищити музеї та бібліотеки, що начебто стали прихистком для минулого. Вони прославляли технічний прогрес, патріотизм і війну, яку називали «єдиною справжньою гігієною світу».

Не дивно, що стиль цих текстів згодом став джерелом натхнення для фашизму Муссоліні.

Що варто взяти до уваги з наведеного уривка, то це ідею: бажання рухатися з величезною швидкістю в майбутнє, пришвидшити події, поглинути час, усунути все, що може здатися нерішучим, медитативним, сумнівним, усе, що заважає пануванню людства над зовнішнім світом чи затримує його.

Ми зосереджуємося на цій ідеї, щоб зрозуміти події другої каденції Дональда Трампа. Нова американська політика радикально відрізняється від того, що ми очікуємо, чи від того, що ми бачили протягом останніх 80 років. Вона дедалі більше надихається ідеями людей, які, з одного боку, більше не вірять у демократію, а з другого — більше не мають терпіння жити в цьому глобальному сьогоденні.

Нова американська політика більше не прославляє швидкість, як це робили футуристи на початку XX століття, а прямо обирає пришвидшення — натискає на педаль технологій, щоб якнайшвидше досягти майбутнього, що бачиться вінцем ефективності.

«Рухайся швидко і ламай усе підряд!»

Щоб підтвердити цю гіпотезу, доцільно згадати кілька ключових прізвищ з оточення Дональда Трампа й дізнатися, чи є в їхніх ідеях щось спільне, чи є філософське ядро в новій американській владі.

З ідеологічного погляду найважливішою фігурою є не Ілон Маск. Він має стати «ферзем», якому дозволено вільно переміщатися на шахівниці й надано свободу ухвалювати стратегічні рішення, але не бути самим стратегом.

Якщо дивитися в майбутнє, то найважливішою фігурою видається інший мільярдер — Пітер Тіль. Він народився в Німеччині, але ще в дитинстві емігрував до Америки. Мав виняткові здібності до математики, навчався в Стенфордському університеті.

Пітер Тіль є співзасновником PayPal, першим зовнішнім інвестором Facebook, засновником численних стартапів, технологічних компаній та інвестиційних фондів. Його статки оцінюють у понад 11 мільярдів доларів.

Фонд Тіля Founders Fund був одним із перших інвесторів двох відомих бізнесів Ілона Маска: SpaceX і Neuralink (створення мозкових імплантатів).

Який зв’язок Пітера Тіля з Трампом?

Під час президентської кампанії 2016 року Пітер Тіль був єдиним відкритим прихильником Трампа в Кремнієвій долині, яка тоді була оплотом демократів.

Того самого року Тіль також виступив на Національному з’їзді Республіканської партії на підтримку Трампа. Після перемоги президент США винагородив Тіля, призначивши його протеже Майкла Краціоса (працював у компанії Тіля) головним технічним директором США.

Ще цікавішими є постаті, пов’язані з Пітером Тілем, яких Дональд Трамп узяв до своєї нової керівної команди. Щоб дізнатися, хто з них є найважливішою фігурою, повернімося на 14 років назад, коли Пітер Тіль читав лекцію в Єльській юридичній школі.

Серед слухачів був студент зі штату Огайо, який чотири роки працював журналістом у морській піхоті й уже мав науковий ступінь із філософії. Його звали Джеймс Девід Венс.

Їхня зустріч привела до працевлаштування Венса в одній із компаній Тіля Mithril Capital, а пізніше до передвиборчого фонду в розмірі 15 мільйонів доларів, завдяки якому Джеймс Девід Венс за підтримки Дональда Трампа стане у 2022 році сенатором від штату Огайо.

Джей Ді Венс є однією з найуспішніших «інвестицій» Пітера Тіля

Сьогодні Джей Ді Венс є віцепрезидентом США і, на думку деяких американських коментаторів, однією з найуспішніших «інвестицій» Пітера Тіля.

Але він не єдиний колишній співробітник чи партнер Тіля, який потрапив до найближчого оточення президента Трампа. Варто згадати принаймні ще два імені.

Девід Сакс, колишній генеральний директор PayPal. Новий «король ШІ й криптовалют» у Білому домі.

Джим О’Нілл, колишній генеральний директор Фонду Тіля. Трамп висунув його на посаду головного операційного директора Міністерства охорони здоров’я і соціальних служб США.

Про що говорять нам ці рішення Трампа? Про те, що він віддає перевагу бізнесменам, які розпоряджалися бюджетами в сотні мільйонів, якщо не мільярдів доларів. Трамп бачить світ крізь призму CEO.

Демократія заважає розвитку технократії

Не забуваймо, з чого ми почали. Пришвидшений рух до майбутнього, відокремлення від усього, що великий капітал сприймає як стагнацію. Інакше кажучи, «зліт» до горизонту, де «саботаж» — чи то ідеологічний, чи то адміністративний — буде вже неможливий.

Що, на думку цих інвесторів, є головною перешкодою на шляху до свободи, тим, що сповільнить чи навіть унеможливить реалізацію їхнього бачення технологічної ефективності?

Я більше не вірю, що свобода і демократія сумісні

Відповідь: представницька демократія, парламентська система, загальне виборче право. Політика загалом, як цей термін розуміють в Америці протягом останніх 100 років. Пітер Тіль заявив про це ще в 2009-му, читаючи лекцію для аналітичного центру, орієнтованого на лібертаріанство:

«Я більше не вірю, що свобода і демократія сумісні. [...]

1920-ті роки були останнім десятиліттям в американській історії, коли можна було по-справжньому оптимістично дивитися на політику.

Починаючи з 1920 року значне збільшення кількості одержувачів соціальної допомоги та поширення виборчого права на жінок (дві групи, що, як відомо, є важкими для лібертаріанців) перетворили поняття “капіталістична демократія” на оксюморон».

Зовсім недавно цю саму ідею пояснив Марк Андріссен, ще один мільярдер із Кремнієвої долини, який перейшов із табору демократів до Трампа.

В інтерв’ю за січень 2025 року Андріссен, який допомагав Трампу шукати працівників для його команди в період між президентськими виборами та його інавгурацією, цитує італійського політолога XX століття Роберта Міхельса, який запропонував концепцію залізного закону олігархії.

«Залізний закон олігархії»

Згідно з цією концепцією будь-яка форма суспільного устрою, хоч би якою демократичною вона намагалася бути спочатку, зрештою стає олігархією, а це означає, що справжня демократія неможлива, особливо для великих мас населення.

Пояснюється це тим, що маси не здатні до самоорганізації, і рано чи пізно владу однаково захоплює еліта.

Стародавня Греція і Флоренція часів Медічі були спробою прямої демократії, але обидві, на думку Міхельса, зазнали невдачі.

«Домашній філософ» Пітера Тіля

Нарешті, найзапеклішим критиком демократії є ексцентричний мислитель, чиє ім’я стало актуальним у новому політичному контексті США, оскільки його вважають «домашнім філософом» Пітера Тіля.

Його звати Кертіс Ярвін. Йому 52 роки, але він більше схожий на незрілого підлітка, ніж на глибокого стратега.

Кертіс Ярвін дружить із Пітером Тілем і Джей Ді Венсом, став відомий переважно завдяки блогу, де писав під псевдонімом Менціус Молдбаґ (блог, який фінансується... ну, ви вже здогадалися).

У січні 2025 року, після інавгурації Трампа, видання Politico опублікувало матеріал із заголовком: «Ідеї Кертіса Ярвіна були маргінальними. Тепер вони циркулюють у Вашингтоні Трампа».

Того самого місяця в інтерв’ю New York Times Ярвін заявив, що демократія дуже слабка, і навів як приклад той факт, що масова імміграція триває, попри те що більшість виступає проти.

А ось, напевно, найпровокаційніші слова з цього інтерв’ю, принаймні для читачів відомої американської газети:

«Я вважаю, що голосування надає своєрідного порнографічного стимулу; воно стає більше схожим на підтримку своєї футбольної команди.

І я думаю, що більшості людей сьогодні воно надає певного сенсу, дає відчуття власної значущості, дає змогу відчути, що вони в певному сенсі мають значення.

Я думаю, є щось глибоко невловиме, ілюзорне в цьому відчутті власної значущості, що суперечить дуже важливому питанню: нам потрібен справді хороший уряд».

На цьому етапі постає важливе питання: чи ці ідеї є просто випадковими думками, чи ми маємо справу зі структурованою концепцією, послідовною і цілісною філософською системою?

«Темне просвітництво»

Рух, який вважає, що демократія стала перешкодою для капіталізму, називається неореакційним, скорочено NRx. Його також називають «темним просвітництвом». Термін належить англійському філософові Ніку Ленду. Це також назва однієї з його книжок.

І ось ми наближаємося до філософської суті питання, адже зрозуміти все те, що дивує нас сьогодні в Америці, найкраще допоможе філософське пояснення, з якого випливають політичні, економічні та соціальні наслідки.

Нік Ленд народився 1962 року. З 1987-го по 1998-й викладав філософію в Університеті Ворвіка.

Він нонконформіст (висловлює незгоду з уставленими нормами), довгий час вважався маргіналом, але з приходом до влади правих партій і стрімким прогресом ШІ його праці стали знову актуальними.

Ленда прозвали хрещеним батьком акселераціонізму — концепції, яка цікавить нас, коли ми говоримо про американську політику (і бачимо, наскільки вона близька до «Маніфесту футуризму»).

На думку Ленда, західна ідеологічна система, яка включає державну адміністрацію, університети, пресу та неурядові організації, функціонує як іманентна релігія, що підкорює і карає будь-яку протилежну думку.

То що ж таке акселераціонізм?

Це запропоноване Ніком Лендом рішення проти занепаду, корупції та популізму, які є наслідком західної ідеологічної системи.

Акселераціонізм означає вивільнення енергії капіталізму, вивільнення виробничих сил і заміну республіканського устрою своєрідною технологізованою монархією.

«Капіталізм і штучний інтелект — це одне й те саме»

Це твердження належить Ніку Ленду, і його розуміння є ключем до пояснення можливих наслідків американської політики сьогодення.

Його аргумент такий: оскільки ми розвиваємо штучний інтелект просто тому, що можемо, без жодного плану, не знаючи шляху, а отже, не надаючи йому жодної мети, це означає, що штучний інтелект є його власною причиною. Це означає, що не ми в сьогоденні окреслюємо й організовуємо майбутнє, а радше саме майбутнє диктує нам сьогоднішні заходи. Це означає, що ШІ, який приходить із майбутнього, немовби вирішує і забезпечує власну появу на світ.

Чому капіталізм еквівалентний штучному інтелекту?

Тому що мета капіталізму також полягає в самовідтворюванні та поглинанні всього, що трапляється на його шляху.

І капіталізм, і штучний інтелект живляться тим, що в кібернетиці називається «позитивним зворотним зв’язком»: обидва розширюються, коли їх атакують.

Таким чином, якщо прийняти передумову, що людство невблаганно рухається до етапу, на якому штучний інтелект стане домінуючим «видом», то будь-які спроби продовжити нашу агонію безглузді.

Тож акселераціоністське бачення полягає в тому, щоб пришвидшити події, розгорнути гіперкапіталізм, тотальний технокапіталізм, анархокапіталізм (називайте це як завгодно) — систему приватного управління монархічного типу, у межах якої президент є генеральним менеджером, генеральним директором спільноти-компанії, а громадяни стають акціонерами цієї держави, трансформованої та керованої за капіталістичним принципом ефективності та прибутку.

З погляду акселераціоністів національні держави застаріли і мають бути замінені глобальною мережею міст-держав і автономних територій, по можливості побудованих із нуля.

Нік Ленд і Кертіс Ярвін називають цю мережу клаптиковою.

«Мережева держава»

І якщо вам здається, що це утопія, то ось вам новина: згадані вище мільярдери вже будують такі міста, купують землю та організовують громади з нуля.

Цей рух пов’язаний із теорією під назвою «Мережева держава», описаною в книжці, яку опублікував 2022 року Баладжі Шрінівасан, ще один ключовий підприємець у світі технологій, колишній технічний директор Coinbase (американська публічна компанія, яка керує платформою обміну криптовалют).

Концепція має міцне теоретичне й технічне підґрунтя — спеціальний сайт і конференцію, що проводиться в місті зі схожою моделлю організації — Сінгапурі.

Рух починається із цифрових спільнот (груп зі спільними цінностями, об’єднаних у мережу як технічно, так і «духовно») і завершується фізичними спільнотами, містами, оптимізованими з кібернетичного погляду.

Будь-який блокчейн-проєкт, наприклад, також є «мережевою державою»: у нього є «кредо» (описане у white paper), місія, спільнота, власна економіка тощо.

У цій новій парадигмі класичні інститути, такі як школи, преса, суди і банки, можуть бути замінені приватними організаціями, що працюють на капіталістичних засадах.

Один з інвестиційних фондів, який купує землю в різних регіонах світу і вже розвиває нові автономні міста, називається Pronomos. Цим фондом керує інвестор на ім’я Патрі Фрідман, який веде бізнес із Пітером Тілем.

Понад 15 років тому Тіль фінансував інститут Фрідмана, який вивчав можливість створення житла у відкритому морі (Seasteading Institute).

Інший інвестор, який вже побудував нове місто, — американець іранського походження Шервін Пішевар. У статті 2020 року під назвою «Піднесення міст-держав» він написав:

«Мій прогноз на 2050 рік полягає в тому, що багато національних держав може зазнати краху — фінансового, політичного, військового, інтелектуального, морального і духовного.

І навпаки, невеликі громади (які часто називають «містами-державами») контролюватимуть власне процвітання, а громадянство буде їхньою власністю. Їх громадяни рівномірно розподілятимуть відповідальність за ВВП, який буде рушієм ринкової капіталізації міст-держав».

Можливо, тепер стає зрозуміліше, як ідея перетворення Сектору Гази на «Східну середземноморську Рив’єру» може стати здійсненною.

Світ змінюється на наших очах, і дуже важливо, щоб ми розуміли, у якому напрямку. Ми маємо справу не лише з примхами чи імпровізаціями.

Не випадково нова американська адміністрація націлилася на бюрократичний апарат та ЗМІ. Бюрократія і преса — два елементи застарілої західної ідеології, які в новому баченні перешкоджають акселераціонізму.

Якщо ці елементи зникнуть (або будуть цілковито дискредитовані), є висока ймовірність того, що наступними в черзі будуть університети і неурядові організації.

Усі ці інституції вважатимуться застарілими. І робитимуться спроби переосмислити їх або замінити паралельними інституціями, які більше використовують штучний інтелект і управляються як приватні компанії. Прибутковішими інституціями. Але чи це краще?

Не випадково в розмові з подкастером Лексом Фрідманом Марк Андріссен ставив провокаційні запитання на кшталт: «А що якби штат Каліфорнія належав і був керований компанією Apple?».

Щодо демократії, то з’являються ознаки можливої американської республіки корпоративного типу на чолі з «монархом» із майже необмеженими повноваженнями.

Сам Андріссен сказав про це в згаданому вище інтерв’ю: рішення, яке допоможе запобігти повторенню політики ідентичності останніх десяти років, — це своєрідний «сендвіч», у якому «монарх», з одного боку, й активізоване через соціальні мережі населення, з другого боку, затиснуть посередині адміністративний апарат.

Ліквідувати застарілу західну ідеологію на користь турбокапіталізму, будувати міста-держави з нуля з приватними інституціями замість класичних, позбутися національних держав і спільнот, об’єднаних спільною мовою, перетворити громадянина через блокчейн і токенізацію на акціонера, який бере участь у прибутку, пришвидшити прихід штучного інтелекту і прийняти його — це і є акселераціонізм.

Інший світ. Кращий він чи ні, ще належить з’ясувати, якщо цей сценарій стане реальністю.