Пам’яті снайпера Володимира Кушлика

Володимир народився у селі Голинь, що біля Калуша на Прикарпатті. Змалку відвідував християнську школу, любив колядувати і активно долучався до релігійних заходів. Після того, як з батьками відвідав Прикарпатський військово-спортивний ліцей у Надвірній, вирішив вступати туди. І хлопцю поталанило, адже він був рухливим, енергійним. У ліцеї отримав добру спортивну підготовку та здобув зелений пояс з тхеквондо.

Тоді ж Володя провів і свої перші наукові дослідження. Його робота про Степана Бандеру зайняла третє місце на всеукраїнському конкурсі Малої академії наук.

«Володя так захопився цим дослідженням, що навіть самотужки намалював портрет Степана Бандери», - пригадує мама Ірина.

Після навчання у військово-спортивному ліцеї Володимир вирішив вступати у Духовну семінарію і реалізувати свою мрію – стати священником. Блискучі знання Біблії і щира віра допомогли Володі стати семінаристом. Здавалося, він знайшов себе, але все змінилось щойно почалась Революція Гідності.

«Володя мені сказав, що мусить бути на Майдані. І як ми не просили його не залишати навчання, він був твердим у своїх намірах. Казав, що хоче бачити Україну процвітаючою, і був певним: якщо нічого не робити - то нічого в країні не зміниться. І Володя все залишив та поїхав. Коли 20 лютого на Майдані розстрілювали активістів, Володя був там. Я ніколи не забуду той день, у мене земля тікала з-під ніг. Рятували лише телефонні дзвінки і його: «Мамо, у мене все добре»… Знаєте, навіть духівник Володі, отець Микола, казав, що у сина завжди був дух воїна», - розповідає пані Ірина.

Після подій на Майдані Володимир долучається до «Правого сектору». Через загострене почуття справедливості він вирішує стати юристом. Вступає в Одеську юридичну академію. Там не приховує своїх поглядів, а тому нерідко опиняється в епіцентрі конфліктів, в яких фігурують відомі на той час проросійські політики. Тоді ж на сході країни розгоряється війна, і Володя із побратимами ДУК «Правий сектор» без вагань вирушає на оборону Донецького аеропорту. Там отримує позивний «Аскет», бо був відданий Богові та Україні.

«Пам’ятаю, коли він приїхав додому, побачила в нього на руці ножове поранення. Довго розпитувала сина, звідки цей шрам. Він не зізнавався, а пізніше все ж розповів про Донецький аеропорт. Казав, що поранення отримав, коли там обмінювали своїх хлопців. Володя тоді встиг відхилитись від нападу противника, то зачепило лише руку», - розповідає мама.

Після цього Володимир отримав повістку і стає снайпером-розвідником 8-го окремого полку спецпризначення. Контракт із ЗСУ закінчувався у 2016 році. Володя намагався його продовжити, але не вдалося. Тож він поїхав працювати за кордон. Його планом було відкрити СТО, а для цього був потрібний початковий капітал.

У 2021 році Володимир повернувся додому і відкрив власну справу у рідному Калуші.

«Він почав тоді ремонтувати машини. Працював часом від ранку до вечора. Син дуже старався, поки не прийшло 24 лютого», - розповідає пані Ірина.

Пригадує, у той день її охопила паніка, і вона найперше подзвонила сину.

«Я набираю його номер, питаю : «Володю, де ти?» А він мені каже: «Що значить де? Я вже у військкоматі», - пригадує жінка.

У Калуському районному територіальному центрі комплектування досі пам’ятають Володимира і його слова: «Яка бригада перша їде? Скажіть!» Тоді їхала 10-та окрема гірсько-штурмова бригада, і Володя приєднався до її 109-го батальйону як снайпер. Щоб зібрати речі, воїну вистачило 20 хвилин.

«Я сиділа в його ногах і гірко-гірко плакала, намагалася придумати якусь відмовку, напевно. Я його весь час питала: «Ти впевнений, що хочеш іти? Може, не зараз? Може, не вже? Може, не сьогодні? А, може, можна буде щось придумати?» Він мене навіть не слухав. Він не хотів, напевно, слухати», - пригадує той день дівчина Володимира Ольга.

Лише батько та брат не були здивовані рішенням хлопця. Адже він воював з 18 років, бо «любив цю землю та кожного, хто на ній живе».

«Він казав мені, що в частині. Але я здогадувалась, що це було не так. Ми говорили з ним 6 березня. Його голос був спокійним і, як завше, я чула: «У мене все добре». Але тоді додав, що не зможе виходити на зв’язок кілька днів, обіцяв передзвонити, як тільки це буде можливо. Я сім днів телефон не пускала з рук… Вже пізніше дізналася, що молодшого брата він просив берегти маму і зізнався, що йде на завдання. Казав, що все дуже важко», - плаче пані Ірина.

Володимир брав участь у бойових діях за звільнення Житомирщини та Київщини. Загинув 7 березня 2022 року в селі Слобода-Кухарська у 25 років.

Тіло сина упізнав за татуюванням герба України на плечі батько Володимира Тарас. За словами пані Ірини, ще під час служби в АТО хлопець зробив собі тризуб у червоно-чорних кольорах.

Володимира Кушлика поховали 17 березня 2022 року на Алеї Слави Калуського міського кладовища. У воїна залишились мама Ірина, тато Тарас, брат Богдан та дівчина Ольга. Батько продовжив службу в ЗСУ.

У червні 2022 року указом Президента України Володимир Кушлик був посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Також воїн нагороджений медаллю «Лицар бойового чину» та «За заслуги перед Прикарпаттям». За життя військовий отримав відзнаки «За гідність та патріотизм» та «За оборону рідної держави».

«Могила Володі третій рік поспіль - уся в квітах, лампадках та свічках. Тому розумію, що мою дитину всі люблять і пам’ятають, багатьом людям його просто не вистачає, як мені, і я не одна за ним досі сумую і плачу», - говорить пані Ірина.

У 2023 році Володимир Кушлик посмертно став почесним громадянином Калуської громади, а торік у Калуші провели перший відкритий кубок з тхеквандо в його пам’ять.

Вічна слава Герою!

Фото надані родиною