Первый раунд, неудачный для Трампа. Что изменили для Украины переговоры лидеров России и США

Телефонні переговори Дональда Трампа та Владіміра Путіна, що відбулися 18 березня, анонсувалися як історичні, ледь не переламні у російсько-українській війні.

Американська сторона – чи то свідомо, чи то ні – створила штучно завищені очікування, яким реальні результати зустрічі зовсім не відповідають.

Втім, скидати їх з уваги точно не варто.

Ці переговори точно не стали успішними для президента США, радше навпаки: Дональд Трамп знову публічно продемонстрував, що не здатен нав’язати Путіну навіть ті рішення, щодо успіху в яких він був впевненим.

Втім, і поразкою Трампа цей раунд не став.

Не отримавши іміджевої перемоги за допомогою перемир’я та й загалом не маючи поки жодних реальних здобутків на українському напрямку, лідер США все ж зміг нав’язати російському колезі свою лінію щодо Ірану.

Росія теж не стала переможцем цього раунду переговорів.

Головна задача для господаря Кремля, яку він навіть не приховує – це легалізація анексії частини українських територій.

Однак цього (поки що) не сталося, попри побоювання та "зливи", що звучали в американських медіа.

До певної міри можна говорити, що цей раунд пройшов позитивно для України, хоч вона і не брала участі у переговорах.

Але знову ж таки, про наші здобутки не йдеться – лише про те, що найгірший сценарій зі "зрадою" з боку США не перетворився на реальність.

Та найбільш позитивним, напевно, є вплив цього розвитку подій на підтримку України з боку інших партнерів.

І не варто недооцінювати позицію президента Фінляндії, який відійшов від дипломатичних принципів і заявив про неприйнятність усіх імовірних обмежень для України, які Путін просуває на переговорах зі США.

Річ у тім, що саме з цього питання голос Фінляндії має особливу вагу.

"Європейська правда" пояснює це, а також розповідає, що відбувалося навколо переговорів Путіна і Трампа і що буде далі з новою ідеєю про "часткове перемир’я", яке у Москві та у Вашингтоні зрозуміли по-різному.

Переговори без згоди.

Американсько-російські телефонні переговори на найвищому рівні, тобто розмова Дональда Трампа і Владіміра Путіна, були найочікуванішою подією цього тижня у дипломатичному процесі щодо російсько-української війни.

Причому цього разу розмова лідерів США та РФ не стала несподіванкою для офіційного Києва – навпаки, українська сторона виступала "за".

В обмін на це Київ отримав публічну згоду Вашингтона на те, що відповідальність за припинення вогню відтепер лежить на Росії.

Тож якщо Путін відмовиться від безумовного перемир’я, на якому наполягає Трамп, то саме він стає винуватцем зриву мирних переговорів.

І хоча поки що йдеться про тимчасове перемир’я – для президента Трампа цей проміжний успіх є важливим.

Втім, спробами переконати російського лідера, обіцянками домовитися з ним і навіть прямими погрозами ця мета не була досягнута.

На пропозицію Трампа про безумовне перемир’я Путін відповів публічною відмовою, висунувши натомість умови такого кроку з боку Росії.

Треба підкреслити: ця відмова не стала зривом мирних переговорів.

Навряд чи когось здивувало те, що у діалозі з Росією простір для поступок з боку Трампа є більшим, ніж у діалозі з Україною, тож президент США погодився продовжувати діалог, попри першу невдачу.

Утім, публічна мета президента США – повне припинення вогню по лінії зіткнення ЗСУ та армії РФ – лишилася незмінною.

"Я насправді вважаю, що за пару тижнів ми це отримаємо", – заявив у середу спецпредставник Трампа Стів Віткофф, який був присутній на телефонних переговорах лідерів США та РФ.

Важлива деталь: наразі у США не визнають, що у переговорах з РФ є проблеми.

Особисто Трамп назвав розмову "доброю і продуктивною", Віткофф – "грандіозною".

Однак є усі підстави стверджувати: президент США свідомий того, що він не виграв цей раунд.

Саме тому він не зібрав пресу для брифінгу після розмови, хоча пул американських медіа у Білому домі на це розраховував.

Також фактом є те, що Путін і Трамп не зійшлися у позиціях.

Пресрелізи за підсумками переговорів, поширені Білим домом і Кремлем, є принципово відмінними і майже не перетинаються – що у міжнародних відносинах є ознакою розбіжності сторін з принципових питань.

А єдина попередня домовленість – щодо часткової зупинки авіаударів – отримала у двох столицях відмінне прочитання.

Енергетичне перемир’я.

До ультиматуму лідера РФ щодо умов для миру з Україною ми ще повернемося, бо це – надзвичайно важлива для нашої держави деталь, та спершу про ідею проміжного, часткового перемир’я, яка стала головним результатом переговорів Трампа і Путіна.

У пресрелізі Кремля йдеться, що після заперечень Путіна щодо повної зупинки бойових дій Трамп запропонував альтернативну "домовленість про взаємну відмову сторін конфлікту від ударів на 30 днів по об'єктах енергетичної інфраструктури".

Однак у Білому домі цю ідею сприйняли принципово інакше!.

В офіційному повідомленні речниці Трампа це звучить так: "Лідери погодилися, що рух до миру почнеться з припинення вогню по енергетичних та інфраструктурних [об’єктах]".

Те саме прочитання – у дописі Трампа в його особистому акаунті у соцмережі truth social, де він пише про "негайне припинення вогню по всіх об'єктах енергетики та інфраструктурних об’єктах".

Відмінність принципова.

Президент Володимир Зеленський обрав американське прочитання домовленості, і саме на цьому ґрунтуються претензії України щодо нічної атаки ударних дронів по Україні – адже ті, які не вдалося збити, влучили саме в інфраструктурні об’єкти, від сумської лікарні до залізниці.

Утім, протягом середи американці показали, що і тут готові погодитися на російське бачення.

Стів Віткофф у інтерв’ю Bloomberg скоригував американську позицію і визнав: Путін пообіцяв зупинити удари лише по енергооб’єктах, та й взагалі, нічна атака не була порушенням, бо дрони, мовляв, запустили до завершення розмови Путіна з Трампом.

Втім, дискусія про це ще триватиме.

Ближчим часом у Саудівській Аравії (КСА) мають початися технічні переговори про умови цього часткового перемир’я.

Як наголосив у Фінляндії президент Зеленський, на ці переговори від України має поїхати "технічна команда – військові, енергетики", тож наразі про підписання якихось політичних домовленостей не йдеться.

Ще один етап, про який Путін і Трамп "домовилися домовлятися" і який цілком може стати темою обговорень в КСА – це перемир’я у Чорному морі.

Але незалежно від підсумку цієї роботи постає питання: що робити з повним перемир’ям? Адже умови Путіна для подальших політичних переговорів для України є неприйнятними.

Деталі ультиматуму Путіна.

Заява Кремля після переговорів лідерів наголошує, що передумовою для наступних кроків (і, схоже, також умовою для повного припинення вогню) "має стати повне припинення іноземної військової допомоги та надання розвідувальної інформації Києву".

Примітно, що у цьому ультиматумі йдеться про "іноземну допомогу" загалом, а не лише про американську.

Зеленський вже назвав це неприйнятним; так само цю вимогу не сприймають партнери України у ЄС.

Американська сторона зберігає з цього стратегічну невизначеність.

Втім, це лише одна з російських вимог.

Нікуди не подівся, зокрема, російський ультиматум щодо гарантії неприєднання України до НАТО.

У російському звіті про розмову з Трампом про це згадки не було – утім, цілком можливо, що конкретно ця тема дійсно не звучала під час цього раунду переговорів лідерів.

Між тим, пріоритетом для Путіна зараз стала зовсім інша вимога, і у Кремлі це не приховують.

У РФ прагнуть, щоби у рамках мирної угоди щодо України Захід погодився на визнання "російськими" частини окупованих територій України.

Причому переговори з Вашингтоном про це нібито вже тривають.

Детально позицію Кремля з цього питання описав у газеті "КоммерсантЪ" придворний літописець Путіна Андрій Колесніков переповідаючи зміст "закритої зустрічі Путіна з підприємцями", яка відбулася безпосередньо перед дзвінком до Трампа.

На ній Путін нібито переказав підприємцям деталі переговорів, які він веде з адміністрацією Трампа.

"В Росії не забрати досягнуте; слід визнати у складі Росії Крим, Севастополь і чотири відомі території: Луганську, Донецьку республіки, Херсонську та Запорізьку області", – цитує Колесніков зміст позиції Кремля.

Також Путін мовляв запропонував Трампу, що якщо той не погодиться, то Росія "не стане претендувати на Одесу та інші території, які зараз належать Україні".

А якщо Трамп, мовляв, не поспішатиме з реакцією, то Росія піде ще далі.

Звертає увагу те, що ця розповідь резонує зі зливами останніх днів у американські ЗМІ, де також несподівано з’явилася згадка про Одесу, а також зазначалося, мовляв, Трамп обмірковує, чи є можливим визнати анексований Крим російським.

Утім, жодних публічних заяв американської адміністрації про це не було.

"Фінський сценарій" для України?.

Президент Зеленський, відповідаючи у Гельсінкі на запитання "Європейської правди" з цього приводу, визнав: говорити про територіальні питання доведеться, і це не буде проста розмова.

"Це буде одним з чутливих і складних питань на майбутніх перемовинах… [У разі узгодження перемир’я] дійде до інших питань, серед яких, я впевнений, будуть і територіальні питання", – заявив він, і відразу наголосив: позиція України з цього приводу незмінна.

Київ ніколи не визнає анексовані території українські російськими.

Але чи буде простір для дій Києва, якщо США не втримають тут принципову позицію і пообіцяють Москві піти на поступки щодо цілісності країни, у якості американської поступки у рамках мирної угоди? Окей, Україна не визнає анексію, але чи погодиться Україна на угоду, у якій буде таке визнання з боку США?.

Це питання наразі лишається без відповіді.

А от щодо підтримки України Європою певності набагато більше.

До слова, у середу Україна отримала у цьому важливого союзника.

За збігом обставин (схоже, що випадковим) у день переговорів Трампа з Путіним Зеленський опинився у Фінляндії.

Її важливість – у тому, що 85 років тому фіни пережили досвід, дещо подібний до нинішнього українського, коли Радянський союз розпочав безпричинну війну проти Фінляндії.

І хоча маленька фінська армія демонструвала дива героїзму та змогла стримати радянську агресію і запобігти повній окупації, та сили були нерівними, і у 1940 році "зимова війна" завершилася мирним договором, у якому Гельсінкі погодився віддати до складу Росії 10% своєї території, включаючи карельський перешийок та фінський вихід до Північного льодовитого океану.

У 1944му, після Другої світової війни, це перетворилося на міжнародну реальність.

Світ визнав радянську анексію.

Зараз у міжнародній спільноті, від представників західних держав, часом доводиться чути натяки на фінський приклад – мовляв,.

Так, тоді Фінляндія поступилася, але тепер це щаслива, сильна, процвітаюча європейська держава.

То у історичному розрізі поступки мають сенс?.

Однак у самій Фінляндії цю ідею відкидають.

Президент Фінляндії Александр Стубб на пресконференції з Зеленським биявився на диво категоричним і заявив, що Україна має уникнути такого "миру", який нав’язали фінам у 1944-м.

"Основа державності ґрунтується на трьох стовпах – незалежність, суверенітет та територіальна цілісність.

Фінляндія у 1944-му за сталінським миром втратила дві з них.

Ми зберегли незалежність, але ми втратили суверенітет в ухваленні рішень (про зовнішню політику держави.

– ЄП), а також втратили 10% нашої території", – пояснив він, і пообіцяв просувати цю думку.

Позицію Фінляндії тут неможливо недооцінити.

Червоні лінії у великій грі.

Треба віддавати собі звіт у тому, що американська позиція у переговорах стосується не лише України.

Для Трампа завершення війни в Україні – частина великої гри, і у якій Білому домі це не заперечують.

"Відносини з Росією критично важливі для нас.

Бо тут йдеться і про Іран, і про Китай", – визнав у середу Стів Віткофф.

За його словами, цим, зокрема, пояснюється таке наполегливе прагнення нової адміністрації США "нормалізувати відносини з Росією".

Про це йшлося і у вівторковій телефонній розмові Трампа та Путіна.

Причому тут наполегливість американського лідера – не на руку Кремлю.

Річ у тім, що у офіційній заяві Білого дому з’явилася фраза про те, що Вашингтон і Москва домовилися про спільні дії проти Тегерана – мовляв, Трамп з Путіним домовилися "зупинити розповсюдження стратегічних озброєнь" і "поділяють думку, що Іран ніколи не повинен досягти стану, коли він буде в змозі знищити Ізраїль".

Навряд чи іранським партнерам РФ до вподоби це формулювання.

Втім, загалом Україна програє від того, що вона опинилася гвинтиком у великій грі.

Це зменшує спроможність Києва впливати на Трампа і не додає впевненості у майбутній політиці Штатів.

Тому на пресконференції у середу Володимир Зеленський украй обережно коментував можливість того, що у майбутньому з’являться розбіжності з США.

Не виключаючи такої імовірності (і пригадавши зупинену нещодавно безпекову допомогу), він лише сказав, що буде намагатися зберегти американську підтримку.

"Для України дуже небезпечно, якщо США не будуть нашим партнером, а повернуться спиною, я не хотів би про це говорити", – зауважив президент.

Україні лишається дотримуватися своєї позиції.

У середу на пресконференції зі Стуббом Зеленський оприлюднив бачення "червоні ліній" мирних переговорів, яке значною мірою грунтується на тих поясненнях "трьох стовпів державності", які оприлюднив Стубб: Україна має зберегти не тільки незалежність, а й суверенітет та не визнавати територіальні поступки.

Це, як пояснив президент, означає також, що Україна у майбутніх переговорах не піде на поступки щодо членства у міжнародних організаціях, як-то ЄС або безпекових союзах (Фінляндія після 1944 року була де-факто обмежена у цьому праві), а також не погодиться на будь-які обмеження чисельності армії.

Навіть якщо можливості відновити територіальну цілісність – немає.

"Це – безумовні речі.

А ті території, які тимчасово окуповані – вони російськими не стануть ніколи", – додав Зеленський.

Визнання цілісності України з боку інших держав, на яке Київ об’єктивно не має впливу до цього переліку червоних ліній не увійшло.

Автор: Сергій Сидоренко,.

редактор "Європейської правди".