Європейська весна

"Сталевий дикобраз, неперетравний для потенційних загарбників", – саме такою має стати Україна. І не сама, а за підтримки інших європейських держав. Заява звучить, як план. І озвучує його голова Єврокомісії на саміті в Лондоні, де зібралися ті, хто готовий до боротьби. Навіть за умов, що Сполучені Штати Америки вже не будуть поруч.То був, здається, січень 2022-го. Лічені тижні до вторгнення. Хтось не вірив, хтось навіть жартував, хтось готувався виїздити, а хтось, як і я, максимально плекав звичний ритм життя, ніби знаючи, що невдовзі все зміниться. На роботі, у відділі міжнародної інформації "5 каналу", я слухала пресконференцію двох високопосадовців – держсекретаря США та генерального секретаря НАТО (на той час ці посади обіймали Ентоні Блінкен і Єнс Столтенберґ). Вони говорили про Україну, і вираз на їхніх обличчях був такий, що я – чи не вперше – справді злякалася. Адже зрозуміла дещо не з офіційних заяв і попереджень, а з живих людських емоцій, які свідчили про не просто "глибоку стурбованість", а майже античну, арістотелівську суміш жаху і співчуття. Я зняла навушники і сказала колегам: "Напад Росії неминуче станеться. І російська армія буде йти на Київ". Це читалося в очах Ентоні Блінкена та Єнса Столтенберґа. Не просто людей на високих посадах, а людей, які справді переймалися тим, що – вони були в цьому абсолютно певні – станеться після великого нападу. Росіяни візьмуть Київ за три дні, за розстрільними списками знищать тисячі українських політиків, військових, громадських діячів. І доки ті конатимуть, російська армія піде далі, на Львів і Ужгород, упритул до кордонів Європейського Союзу…Але цього не сталося.Ми вистояли. Натомість хитатися і руйнуватися почав звичний світопорядок – міжнародні норми й міжнародне право. Євроатлантична єдність, зв'язки, що видавалися непохитними, почали тріщати по швах.Однією з перших глибоких тріщин став виступ віцепрезидента США Джея Ді Венса на Мюнхенській конференції з безпеки. Друга людина в найбільшій досі демократії світу розносила вщент не агресивну війну Росії проти України, а… європейських іще поки що союзників. Критикувала за порушення демократичних норм і цінностей. І саме це, за словами Венса, а не Росія чи Китай, є найбільшою загрозою для Європи, яка до того ж мала би сама більше витрачати на власну оборону, а не сподіватися на Сполучені Штати.Далі захиталися не лише зв'язки, але й логіка подій. Нова американська адміністрація почала ставити під сумнів цілком очевидні речі. Дональд Трамп заявляє, що "Україні не слід було починати війну", вимагає повернути астрономічні суми понад 300 мільярдів доларів, які начебто Штати позичили Україні для боротьби, і зрештою першим дзвонить Путіну, припиняючи багаторічну ізоляцію кремлівського диктатора.Події розвиваються з блискавичною швидкістю. Кремлівські парії знову стають респектабельною стороною офіційного діалогу. У Саудівській Аравії без участі України проходять переговори між США та Росією. Білий дім не бачить проблем, що Україну не запросили на ці переговори. За словами Трампа, українці мали "три роки, аби домовитися з Росією". А на диктатора тягне вже не Путін, а Володимир Зеленський. Апофеозом стає небачений скандал в Овальному кабінеті 28 лютого. Протокольна зустріч перед офіційними переговорами перетворюється на цькування президента України.Зрештою, зірвано загадкову угоду про рідкісноземельні метали, скасовано спільну пресконференцію. Володимир Зеленський їде з Білого дому останнього дня зими, яка мала би стати найважчою для українців від початку російського вторгнення.Але не стала.Весна ж почалася з ключових зустрічей у Лондоні. На саміті під назвою "Забезпечуємо наше майбутнє" – не лише лідери країн Європи. Долучився і прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо, і міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан. Саме він наприкінці лютого заявив, що Туреччина підтримує членство України в НАТО. Учасники саміту за участі Володимира Зеленського говорили про конкретні кроки посиленої допомоги Україні, про розроблення плану стійкого миру і подальшої безпеки, яка не дасть Росії змоги напасти знову. Господар саміту, прем'єр Сполученого Королівства Кір Стармер підтвердив намір створити "коаліцію охочих" допомогти Україні захистити потенційну мирну угоду – "чоботами на землі й літаками в небі". Також Велика Британія надає Україні 2 мільярди доларів для купівлі 5 тисяч зенітних ракет для систем ППО. Вироблятимуть їх у Белфасті, а це означає робочі місця для Сполученого Королівства.Усього за два дні після цього саміту Білий дім оголошує про призупинення всієї допомоги Україні. Питання зброї і ракет до систем протиповітряної оборони Patriot стає нагальним як ніколи. А точніше – як у лютому 2022-го, в перші дні російського вторгнення.Скорочення чи повна відсутність постачання зброї від США не лише виклик для України – перевірити, як ми розширили власне виробництво за три роки гарячої війни. Але й виклик для Європи – як розробляти нові ініціативи, як-от ініціатива Чехії із закупівлі снарядів для України. Як обходити спротив Угорщини та Словаччини, чиїх лідерів можна сміливо називати не лише друзями Путіна, але й друзями Трампа. А найперше – як нарощувати власне виробництво. Уже готовий план має назву "Переозброєння Європи". Його представляє голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. Згідно з планом, на перебудову безпекової архітектури реально виділити 800 мільярдів євро. Кошти підуть і для підтримки України. Також зі зміною керівництва Пентагона не зникла, а продовжує працювати Контактна група з питань допомоги Україні у форматі "Рамштайн". Її започаткував попередній міністр оборони США Ллойд Остін. Тепер засідання "Рамштайну" очолює Велика Британія.Після Мюнхенської промови віцепрезидента США заклики до європейців активізуватися залунали ще гучніше, й зовні, й у самій Європі. Активізуватися – найперше заради самих себе. Якщо в Україні американські Patriot закривають бодай частково небо від російських "Кинджалів" та "Іскандерів", то для європейських держав відсутність партнерства із США може означати згортання ядерної парасольки, єдиної, що у змозі протистояти російському ядерному арсеналу. І ймовірну відмову активувати 5-ту статтю НАТО щодо колективної безпеки, де напад на одну країну Альянсу означає загрозу для всіх, а отже, і спільну оборону.Що буде, якщо до того часу Сполучені Штати взагалі вийдуть із Північноатлантичного альянсу, як це не раз погрожував зробити Дональд Трамп? Чи буде в Європи достатньо сил і ресурсів для захисту? Запитання постало нагально із тріщиною в євроатлантичній осі. Зі зламом старих зв'язків чи постануть нові? Чи стане Україна важливою, якщо не ключовою ланкою в новій системі європейської оборони?Адже й безпека України – невіддільна від європейської. За умов найгіршого сценарію чи не стане повністю окупована Росією Україна плацдармом для російського вторгнення в Європу? Так, як плацдармом для російського вторгнення в Україну стала Білорусь. Також Україна під російським ­контролем стане ще одним майданчиком для міграційної кризи, яку Росія активно використовувала для гібридних атак на Литву та Польщу з боку ­Білорусі, і на Фінляндію – з боку власного кордону.Попри це союзники закликають Україну й самі не втрачають надії відновити відносини зі Сполученими Штатами. Європейський мирний план для України планують обговорити і втілювати разом із Білим домом адміністрації Трампа. До термінового саміту між Європою та США закликає Джорджа Мелоні, чи не єдина з глав держав ЄС, хто був на інавгурації Трампа в ротонді Капітолію. За подальшу підтримку України виступає і чимало обурених курсом Дональда Трампа американських політиків та громадян. Дедалі рідше лунають заяви "ми будемо з вами стільки, скільки це буде потрібно". (Українці завжди запитували про завершення цієї фрази. Стільки, скільки буде потрібно для чого?) Нині, так само, як і тої страшної зими ­2022-го, виконуючи звичну роботу в надзвичайний час, я слухаю заяви і вдивляюся в обличчя світових політиків, але чекаю не емоцій, а рішень про чіткі дії. Дедалі частіше звучать конкретні цілі й терміни. Укладають угоди, виділяють фінансування. Обговорюють конфіскацію заморожених російських активів і появу в Україні іноземних миротворців. На кону й нові оборонні рішення, які, як відомо, люблять тишу. Чи буде цього достатньо для захисту Європи, до якої належить і Україна?