Казус Довгого. Спокутувати чи купувати?

«Симптоматично. Людина, яка захищає країну від навали, обіймає людину, котра цю навалу активно наближала неймовірних масштабів корупцією. До того ж обоє про це знають. Сюр…»

З коментарів у мережі

Я кілька років стояла очі в очі з Олесем Довгим у Київраді за Черновецького. Цинічнішої публічної історії, ніж усміхнений секретар Київради, який проштовхує сотні земельних питань за одним присідом, я не зустрічала за всю свою журналістську кар’єру. «Волосся дибки стає другу добу: понад 2211,62 га землі віддано в оренду (іногороднім студентам, «рогокопитним» кооперативам та іншим підставним особам, фірмам-одноденкам); продано — 280 га землі (без конкурсу, зазвичай за заниженою вартістю й на інсайдерських аукціонах); виведено з комунальної власності близько 700 об’єктів — через організовані судові рішення, допемісії й афілійовані з «прибульцями» компанії; скуплені посередниками за копійки всі інвестиційно-привабливі майданчики та об’єкти… Складена карта київських трофеїв «молодої команди» примушує вкотре замислитися над тим, у якій країні ми живемо. І як взагалі таке стало можливим у центрі Європи…» — писало у своєму дослідженні за результатами діяльності команди Черновецького ZN.UA 2011 року.

Олесь Довгий, Денис Комарницький, Денис Басс, Сергій Березенко, брати В’ячеслав і Олександр Супруненки, Степан Черновецький… Тоді страшно було навіть подумати про те, що ця «молода команда» опериться й прийде у велику політику. Але вона прийшла. Плівки Гео Лероса, поховані СБУ 2019 року, а тепер розслідування НАБУ бекофісу Дениса Комарницького — реальне свідчення. Опозиція в Києві померла, щойно Кличко став мером 2014-го. Столицю по руках і ногах зв’язав договірняк. На рівні Банкової, хоч би хто її займав — Петро Порошенко чи Володимир Зеленський, — теж. Схеми, підходи, сітки на виборах — ті самі.

Після загарбницького розграбування столиці у 2006–2011 роках нікого не було покарано. Ніхто не повернув награбованого. За Януковича показово віддали громаді тільки найочевидніші шматки. Та й ті для того, щоб по-новому розподілити їх. За Порошенка ручний генпрокурор Юрій Луценко імітував розслідування, щоби підтримати реноме патрона. Зрештою пташенята виросли, зміцніли й нині на вкрадені в киян гроші спокійно ведуть «чистий» бізнес. І далі відкушуючи від того, що залишилося. Офіційно декларуючи свої «лексуси», «порше», сотні картин, земельних ділянок, об’єктів нерухомості та фірм. Міряючись слоганами своїх інвестиційних компаній, які займаються нерухомістю та «відновленням культурної спадщини». А ще — війною.

Недавно опубліковане Довгим фото з начмедом батальйону «Вовки Да Вінчі» Аліною Михайловою (а починаючи з весни 2024 року, коли всі активно заговорили про можливі вибори, — ще з цілим рядом відомих військових, зокрема і з чинним командиром батальйону Сергієм Філімоновим) не стільки тригернуло, скільки зафіксувало нашу нову реальність. І це ніякий не сюр, це — наше найближче мирне майбутнє. Якщо ми не задіємо довгої пам’яті. Якщо не увійдемо всередину цієї реальності, усвідомивши, що сьогодні сотні «довгих» своїми брудними грошима по всій країні рятують життя наших солдатів. Зробивши їхнє горе частиною своєї виборчо-бізнесової стратегії.

Степан Черновецький на сайті своєї інвесткомпанії констатує, що «Дохідні стартапи не з’являються нізвідки» (звідки він з’явився, ми знаємо), а ось родина Довгих, продовжуючи лінію, впевнена в тому, що потрібно «Жити мислячи наступними поколіннями». І, знаєте, в них виходить.

«За відродження духовності в Україні, відданість ідеалам добра та значний внесок у суспільне благо нагороджений Митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм Орденом Святого Миколи Чудотворця. Також Олесь Довгий має Орден Андрія Первозванного I ступеня та Орден «За заслуги» III ступеня…» Це витяг із нової біографії Олеся Довгого на сайті родинної інвесткомпанії Dovgiy Family Office. Я взагалі настійно рекомендую ознайомитися з цією світоглядною платформою уважніше. Ви, пардон за французький, охрінієте. Єдине, чого там бракує, — це фото Леоніда Михайловича Черновецького в сімейному ряду Довгих. Ну й справедливої ремарки про його роль у процесі первісного нагромадження їхнього капіталу.

З публічної біографії Олеся Довгого завбачливо стерто ключові зоряні сім років його участі в київській владі. Підчищено всі сторінки «політика, благодійника, мецената та колекціонера» в Google. Політичний маркетинг визнав цю семирічку незручною для продовження будівництва світлого майбутнього наймедоноснішого відростка клану.

Сьогодні Олесь Довгий — позафракційний народний депутат, обраний до парламенту 2019 року від округу десь у Кіровоградській області. Хоча, якщо чесно, я взагалі про це забула. Грішним ділом подумала, що після роботи «рішалою» у фракції Петра Порошенка в парламенті попереднього скликання Довгий із головою поринув у «збереження культурної спадщини» столиці. Та ба. Людина має мандат нардепа й статус. І навіть очолює профільний підкомітет із медстрахування. KPI — шість двохвилинних виступів із залу за шість років. Плюс із десяток законопроєктів, де він завершує список численних авторів.

Довгий присутній у Facebook із весни 2024 року. До цього важко зрозуміти, якою була його позиція та чим він узагалі займався. Я не знайшла його прямих заяв у перші дні повномасштабної агресії, як, власне, й заяв багатьох людей, до яких могли бути претензії з погляду чистоти їхніх бізнес-імперій. Окрім оплачених інтерв’ю щодо округу та стильного піару родинної компанії в низці відомих видань, який триває донині.

Та головне ж інше: в нашого героя залишаються міцними старі зв’язки на головній кухні країни, де політичні еліти жеруть без ножа та виделки. Як стверджують джерела в «Європейській солідарності», Довгий зберіг контроль над частиною фракції ЄС у Київраді через чинного заступника голови КМДА Володимира Прокопіва (член фракції ЄС), а також «смотрящого» за ЄС (так, таке теж є) Олексія Засенка. Який є дуже близьким до Дениса Комарницького. У зв’язці з Комарницьким працював і постійний соратник Довгого в «Європейській солідарності», а тепер і реабілітаційних проєктах ветеранів Сергій Березенко.

Отже, в Олеся Довгого, «патріота, автора ініціативи РеабіЦентр, мецената» (як він презентує себе у Facebook) усе гаразд. Процитуємо навіть, що «віддавши частину свого життя політиці, Олесь прийняв рішення, що по завершенню війни, яка принесла значне руйнування української економіки, він не буде балотуватись на черговий термін до парламенту. Замість цього присвятить наступне десятиріччя свого активного життя відбудові економіки країни, залученню приватних інвестицій в Україну та розбудові родинної інвестиційної компанії». Тобто Довгий намагається переконати нас, що на вибори він не йде. Що тепер він збирається фронтувати чужі гроші. А для цього теж потрібна відбілена репутація. Ну, а щоби докластися до відновлення України, Довгий має зачіпки, які ведуть просто на Банкову. До цього ми ще повернемося.

Наразі ж цілком очевидно, що хоч би яку діяльність продовжував пан Довгий (наш герой, до речі, призовного віку й міг би особисто взяти участь в обороні країни), для нього надзвичайно важливо ретельно відтирати чимось (читай — кимось) свій паладинський плащ від налиплого бруду. І фото (цього разу з начмедом батальйону «Вовки Да Вінчі» Аліною Михайловою) здалося йому чудовим засобом. Я не змогла пройти повз, тегнувши військову медикиню.

«Несумісне. Але реальне... Аліно Михайлова, я поставлю в коментар підсумкову статтю про суть цього «помічника» та результати діяльності прославленої команди. Розбирайтеся, будь ласка, як працював на благо столиці та України Олесь Довгий — секретар Київради часів Черновецького».

«А я вам в приватні, не в коментарі, поставлю фотографії кінцівок поранених бійців з турнікетами. Яким робили ампутації на всіх подальших етапах від стабпункту «Вовків Да Вінчі», — відповіла начмед. — Я більше пів року просила у всіх через офіційні запити передати мені аналізатор для крові та коагулятор, щоб зменшити кількість ампутацій. Пів року ніхто ні через запити по лінії ЗСУ, ні через звернення до фондів не міг передати коштовне майно. Свій збір на медицину я закриваю вже третій місяць. Бо всі відверто зає…сь донатити і зає…сь від війни. Наразі це все майно в мене є. Бо цей запит через волонтерську організацію закрив Олесь».

Благодійність Довгого тригернула багатьох. Думки коментаторів полярно розділилися. Від беззастережної вимоги ігнорувати нерукостислих людей, оскільки «корупція — це теж убивство», до голої правди з фронту.

«Не працює мораль, коли ти шукаєш бодай щось, щоб урятувати ногу чи руку своєму побратиму, — написав у приват знайомий боєць. — Береш усе, що можна дістати, від усіх, щоб урятувати життя. Я розумію, що це кончені люди, і вони завжди піаритимуться й показуватимуть, як підтримують армію й нас. А ми з ними фотографуватимемося. Та лише для того, щоб рятувати людей. Коли на одній шальці терезів життя, а на іншій — брудні гроші й історії їхніх хазяїв, то вони матимуть значення. Але потім».

«Ось пишуть у коментарях: а якщо вам Янукович або Путін донатити почнуть? Теж візьмете? Звісно, ніхто не прийматиме допомоги від убивць. Але від тих, хто тут, хто має гроші, які реально, б..ть, лікують і рятують, ми братимемо, — пише інший. — Скажу жорсткіше: ці люди зараз — єдині, хто ще допомагає. І це, звісно, розриває мозок дуже сильно. Але нічого не забувається. Просто відкладається вбік».

…На жаль, нічого не відкладається. А навпаки — закріплюється. Кредити прийнято виплачувати. Тим паче оформлені публічно. Тим паче, коли зав’язуються людські стосунки. «Привіт. Я бачила твій пост, — пише в приват одна військовослужбовиця-волонтерка. — І навіть думала відповісти, бо до мене Довгий теж приходив. Але я йому сказала трохи правди. Тому з нами дружити не вийде. Хоча гроші взяла й не посоромилася».

Це вихід. Поводитися так, щоб такі, як Довгий, мали за честь запропонувати тобі допомогу. Мовчки. Без зобов’язань. І глянсових фото. Тільки тоді може йтися про спокуту гріхів, а не про купівлю індульгенцій і світлого образу. Зрештою, в кожного батальйону, фонду тощо є кнопка для донатів. На яку анонімно тиснуть ті, хто має совість. Або виховують цю совість, засвоюючи уроки. Відповівши якщо не за законом, то перед Богом.

Ця очевидна боротьба протилежностей (людей із совістю, її зачатками чи без) свідчить про екзистенційний виклик, який стоїть перед нашим суспільством, що воює, й державою. Де впродовж усієї незалежності не запрацював принцип неминучості покарання. Де корупція під час війни не зникла, а зросла. Де «свої люди» підмінили компетентність у системі держуправління. Де в підсумку корупціонери рятують поранених і фінансують армію, претендуючи на «повоєнне відновлення» за своїми старими правилами.

То за що воюємо? Кого рятуємо? Життя конкретної людини, оплачене корупціонером, чи життя держави, яке той самий корупціонер убиває? Страшна дилема. І вона всі ці тридцять з лишком років із нами. Просто до війни ці люди на вкрадені в нас гроші будували Храми, а тепер на них рятують життя наших дітей, вважаючи себе богами.