Шість вимерлих видів, які вчені намагаються повернути до життя

Процес відродження вимерлих видів починається з видобутку ДНК зразків цих тварин. Якщо генетичний матеріал добре зберігся, вчені можуть повністю відтворити геном зниклої тварини.

Вчені роблять значні кроки у спробах воскресіння вимерлих тварин. Завдяки сучасним технологіям генної інженерії є шанс, що такі види, як шерстистий мамонт, додо чи тасманійський тигр, можуть знову з’явитися на Землі.

Про це розповідає Live Science. 

Процес відродження вимерлих видів починається з видобутку ДНК зразків цих тварин. Якщо генетичний матеріал добре зберігся, вчені можуть повністю відтворити геном зниклої тварини. В інших випадках вони змінюють ДНК близькоспоріднених сучасних видів, додаючи до них гени вимерлих істот. Після цього відбувається перенесення модифікованого ядра в яйцеклітину тварини-донору, створюючи новий організм із характеристиками зниклого виду.

Вже існує кілька експериментів, які довели потенціал цієї технології.

Перші спроби воскресіння тварин

У 2003 році іспанські дослідники провели експеримент із повернення букардо (підвид піренейського козерога, що вимер у 2000 році). Вони успішно імплантували відновлену ДНК у яйцеклітину, і дитинча народилося, але прожило лише кілька хвилин через проблеми з легенями.

У 2013 році міжнародна група науковців працювала над воскресінням південної шлункової жаби, яка виношувала своїх пуголовків у шлунку та зникла у 1980-х. Ембріони були створені, але вони не змогли розвинутися у пуголовків, що припинило експеримент.

Попри ці невдачі, технології відтоді значно розвинулися. Очікується, що деякі вимерлі види можуть з’явитися вже впродовж наступного десятиліття.

Види, які можуть повернутися

Шерстистий мамонт

Ці величезні травоїдні мешкали на планеті між 300 000 і 10 000 років тому, поки їх не знищили кліматичні зміни та полювання людини. Завдяки мерзлоті, яка зберегла їхні рештки, вчені мають доступ до добре збереженої ДНК.

Американська біотехнологічна компанія Colossal Biosciences заявила, що працює над створенням “гібридного мамонта”, використовуючи генетичні модифікації сучасних азійських слонів. Очікується, що перші "мамонтята" з’являться вже у 2028 році.

Навесні 2025 року компанія зробила ще один прорив – створила генетично модифікованих мишей із густою шерстю, яка нагадує покрив мамонта. Це стало доказом того, що вони здатні змінювати ДНК для створення характеристик вимерлих видів. Однак шлях до справжнього повернення мамонта залишається довгим.

Додо

Додо (Raphus cucullatus) — великий нелітаючий птах, що мешкав на острові Маврикій, неподалік від узбережжя Мадагаскару. Його вимирання стало одним із перших прикладів впливу людини на природу: птах зник у 1681 році через полювання, знищення середовища існування та появу інвазивних видів, завезених європейськими колонізаторами.

Генетичні дослідження дали надію на повернення додо. У 2022 році вчені змогли відновити повний геном птаха із музейного зразка, що зберігався в Данії. Проте дослідникам ще потрібно вирішити проблему генетичної різноманітності, щоб нова популяція не складалася з клонів.

Попри це, виношування додо значно простіше, ніж відновлення великих ссавців на кшталт мамонта. Оскільки птахи розмножуються через яйця, процес відродження виду може відбуватися швидше, ніж у випадку з шерстистим мамонтом чи тасманійським тигром, наголошує Бен Ламм, керівник біотехнологічної компанії Colossal Biosciences.

Тілацин 

Тілацин (Thylacinus cynocephalus), також відомий як тасманійський тигр, був хижим сумчастим, що зовні нагадував вовка із характерними смугами на спині. Колись він заселяв територію Австралії, але через конкуренцію з динго та кліматичні зміни зник із материка близько 3000 років тому. Вижити вдалося лише популяції на острові Тасманія.

Європейські колонізатори, які прибули до Тасманії у XIX столітті, сприйняли тілацина як загрозу худобі та організували масове винищення. Уряд навіть запровадив винагороду за кожного вбитого тілацина, що призвело до знищення популяції. Останній представник виду помер у 1936 році в зоопарку.

Сьогодні тілацин вважається одним із найперспективніших кандидатів на відродження. На відміну від додо, його ДНК добре збереглася у музейних колекціях. За словами генетика Ендрю Паска з Університету Мельбурна, у світі є сотні зразків, багато з яких чудово збереглися. У 2017 році вчені повністю секвенували геном тилацина, а в 2023 році навіть змогли витягти його РНК.

Попри значний прогрес, відродження тасманійського тигра стикається з технічними труднощами. Генетичний матеріал зберігся у фрагментованому вигляді, тож дослідникам доведеться відновлювати його шматками та інтегрувати у ДНК близького родича – наприклад, сумчастого квола (Dasyurus).

Мандрівний голуб

Мандрівний голуб (Ectopistes migratorius) колись був одним із найчисленніших птахів у Північній Америці, становлячи 25–40% усієї популяції птахів на території сучасних США. Проте масове полювання та знищення середовища існування колонізаторами призвели до його повного вимирання. Через особливості поведінки — життя у величезних зграях і синхронне розмноження — цей вид виявився надзвичайно вразливим.

Останній мандрівний голуб, самка на ім’я Марта (названа на честь Марти Вашингтон), помер у зоопарку Цинциннаті 1914 року.

Сьогодні зразки ДНК мандрівних голубів зберігаються у музейних колекціях. Однак їхній генетичний матеріал настільки фрагментований, що вчені навряд чи зможуть відродити цей вид у його первісному вигляді. Натомість біотехнологічна компанія Revive & Restore розробляє альтернативний підхід: інтеграцію фрагментів ДНК мандрівного голуба у геном сучасних смугахвостих голубів (Patagioenas fasciata).

Якщо експеримент буде успішним, перше покоління "відроджених" голубів може з’явитися вже у 2025 році. Надалі компанія планує випустити їх у дику природу, щоб вони знову заселили східні ліси Північної Америки. Це стане тестом для геномного втручання як інструменту відновлення екосистем, які колись залежали від цих птахів.

Зубр

Тури (Bos primigenius), які є дикими предками всіх сучасних корів, колись населяли Північну Африку, Азію та майже всю Європу. Вони були одними з найбільших ссавців після льодовикового періоду, але через надмірне полювання та руйнування довкілля поступово вимерли. Останній відомий тур загинув у 1627 році в польському лісі Якторув.

На відміну від інших спроб відродження вимерлих видів, у випадку з турами не потрібна генноінженерна модифікація. Дослідники виявили, що значна частина генів туру все ще зберігається в сучасних породах великої рогатої худоби. Це дозволило застосувати метод зворотного схрещування: селекційне розведення корів, які найбільше нагадують своїми фізичними рисами та поведінкою древніх предків.

Проект із повернення туру очолює фонд Taurus Foundation у Нідерландах. За словами його керівника Рональда Годері, вже вдалося вивести понад шість поколінь корів, і нові особини дедалі більше схожі на справжніх турів. Дослідники наближаються до створення майже ідентичного до оригіналу виду, який, імовірно, зможе повернутися у природне середовище найближчими десятиліттями.

Квагга

Квагга (Equus quagga quagga) — вимерлий підвид рівнинної зебри, який колись мешкав у Південній Африці. На відміну від сучасних зебр, квагга мала менше смуг на задній частині тіла, а її передня частина нагадувала звичайну зебру. Через масове полювання та конкуренцію з боку домашньої худоби цей підвид було повністю винищено. Остання квагга в дикій природі зникла у XIX столітті, а остання тварина в неволі померла у 1883 році.

Сьогодні вчені намагаються повернути кваггу за допомогою зворотного схрещування. З 1987 року в Південній Африці реалізується Проект "Квагга", мета якого — селекційне розведення рівнинних зебр з меншою кількістю смуг, щоб "відновити" зовнішній вигляд квагги. Вчені припускають, що цей підвид не зник повністю, а його гени досі зберігаються в сучасних рівнинних зебрах.

Однак такий метод викликає суперечки. Критики стверджують, що відтворені зебри, попри зовнішню схожість, генетично залишаться рівнинними зебрами. Деякі вчені наполягають на використанні методів клонування: зразки ДНК можна було б витягти з кісткового мозку або таксидермічних зразків, а потім імплантувати у яйцеклітину сучасної зебри.

Поки що цей варіант залишається лише теоретичним, але розвиток біотехнологій може зробити повернення квагги до життя можливим у майбутньому.

Читайте також: