"Вони хочуть отримати щось в обмін на нічого, а я даю їм нічого в обмін на щось"

Джозеф Вейл обдурив італійського диктатора Беніто МуссолініВін очолює список найвидатніших шахраїв, які промишляли у Сполучених Штатах Америки, – Джозеф Вейл на прізвисько Жовтий Малюк. Він здійснив більше афер, ніж будь-хто інший у світовій історії. Варто сказати, досить оригінальних.Джозеф був шахрай за переконанням. Усе життя нічим іншим не займався. Коли Вейлу було десь під 100 років й він пересувався на колісному візочку, на запитання: "Якби ти зміг встати та вийти на вулицю, спробував би когось обдурити?" – не вагаючись відповів: "Мрію про це, як голодний собака про мозкову кісточку".Вейл легко вживався в ролі власника казино, глави банку, з успіхом продавав безпритульних собак і еліксир від стьожкових червів. Проте ніколи не дурив бідняків.Його феноменальні здібності вирішили увічнити в кінематографі. Картина "Афера" (1973) Роя Гілла з Полом Ньюманом і Робертом Редфордом, що входить до десятки найкращих американських фільмів про аферистів, ґрунтується на біографії Вейла. Трохи пізніше вийшли у прокат ще дві кінострічки – "Відчайдушні шахраї" (1988) Френка Оза і "Гральний дім" (1987) Девіда Мемета. У деяких аферах талант Вейла проявився особливо яскравоНародився Джозеф Вейл, найімовірніше, 1875 року в Чикаго. Його мати була француженка, батько – німець.Чикаго тих часів мало славу гангстерського міста, і Джозеф уже підлітком став завсідником злочинних притонів. Він завжди носив із собою примірник газети New York Journal, де друкували його улюблений комікс "Провулок Хогана і Жовтий Малюк". Із цим, імовірно, пов'язано його прізвисько. За іншою версією, воно виникло через його пристрасть до жовтих шовкових краваток і хусток – Вейл був знаний чепурун. Працювати хлопчина почав в одному із салунів на околиці Чикаго. Робота не дуже йому подобалася, й досить швидко Джозеф став комівояжером – продавав засіб від глистів власного виробництва. Цікаво, що його засіб взагалі не виводив паразитів, проте чудово допомагав від нежитю.Вейл рано одружився. До того ж із першою красунею всієї округи. Коли він прийшов із дівчиною додому, мати відвела його в куточок і тихо промовила: "Синку, вона для тебе занадто гарна. Такій дівчині чоловік потрібен багатий". "Я зароблю на все, що вона тільки побажає, ще й залишиться", – заявив Джо. Так і зробив.Заради дружини він навіть намагався стати чесним. Одного разу під ім'ям Деніела О'Коннела Джозеф вирішив заробити, торгуючи католицькою енциклопедією. Вейл сказав священнику міста Флінт зі штату Мічиган, мовляв, Папа Римський Пій X сподівається, що жителі Флінта придбають щонайменше 2 тис. примірників. Священник купив один комплект, і тоді Вейл, посилаючись на нього, встиг збути ще 80 книжок і заробити $1600. Однак згодом священник зрозумів, що це самозванець, і замовлення анулював. Тоді ж Вейл вирішив, що з відносною чесністю покінчено, й повернувся до напрацьованого – влаштування липових боксерських боїв, а також до шахрайства на перегонах.Коли йому було трохи за 20, Вейл мав солідний вигляд, й це завжди допомагало йому. "Безкоштовна земля в Мічигані" – під такою назвою він і колишній пароплавний шулер полковник Джим Портер організували чергову аферу. Вейл водив Портера містом Чикаго і представляв як ексцентричного мільйонера, який задарма роздає землю. Головне, про що Вейл нібито дбав, – не дозволити полковникові безкоштовно роздати всі ділянки. Щоразу, коли його партнер дарував ділянки, придбані напередодні по долару за акр, Вейл благав щасливого одержувача нікому про це не говорити, інакше всі захочуть одержати землю задарма. Суть афери була в тому, що він радив щасливчику обов'язково зареєструвати своє придбання в Мічигані, в окружній адміністрації. Плата за реєстрацію раніше становила $2, але посаду реєстратора обіймав двоюрідний брат Портера. Він підвищив ціну до $30, половину залишав собі, а другу половину віддавав Портеру й Вейлу. Шахраї заробили майже $16 тис.Афера Вейла із собакою була цинічно проста. Джозеф із причепуреним песиком у медалях і на модному повідку заходив у дорогий бар. Випивав склянку й не поспішаючи розповідав барменові про песика, переможця всіляких виставок, перераховував усі його нагороди, розхвалював чистокровність, родовід. Потім залишав деяку суму за перебування песика в барі та йшов ненадовго до банку, куди із собаками вхід заборонено. Тоді заходив інший пан, який замовляв випити й теж спілкувався з барменом. Тут пан "випадково помічав" песика й вигукував, що вже багато років розшукує саме такого. Він пропонував бармену спочатку $50, потім $100 і нарешті $300. Бармен продавати чужого собаку відмовлявся. Тоді чоловік залишав як заставу $50 і свою візитівку з номером телефону: "Щойно ви домовитеся з господарем песика, ви негайно отримаєте решту – 250 доларів". Після того як цей поціновувач собак ішов, одразу повертався господар. І тут виявлялося, що він збанкрутів. Бідний Рекс, йому доведеться розділити сумну долю господаря. Звісно, бармен одразу ж пропонував купити песика: "У мене Рексу буде добре, та й дружина все життя мріяла саме про такого". Зрештою, вони сходилися на сумі приблизно $250, і колишній господар песика йшов, важко зітхаючи. Проте за номером телефону, що був у візитівці, ніяких любителів рідкісної собачої породи не було. Таким чином, щодня продавали приблизно 10 собак. На шахраїв працював притулок бродячих тварин, де песиків відмивали, відгодовували, стригли, чепурили й обвішували медалями.До речі, другий учасник собачої афери Фред Бакмінстер до знайомства з Жовтим Малюком служив у поліції. Якось він вистежив та заарештував Вейла. Дорогою до відділку Вейл вручив Бакмінстеру $8 тис. – свій "ранковий заробіток", і сказав, що той отримуватиме стільки ж, якщо погодиться працювати з ним. До поліції вони так і не дійшли.Якось напарники придумали й провернули махінацію, яка згодом надихнула Голлівуд на створення шедевра кінематографа. Вейл із Бакмінстером заради єдиної угоди організували фіктивний банк. У банку були клерки та відвідувачі, керівник і бухгалтери, секретарки й охоронці. Однак був нюанс: кожен був шахрай – актор, запрошений для виконання конкретної ролі. "Банк" розміщувався на місці Національного торгового банку, який переїхав в іншу будівлю в місто Мансі штату Індіана. А цю будівлю шахраї орендували. От тільки багатий клієнт із Канади місцевих газет не читав і про зміну офісу банком нічого не знав. У довірчій бесіді Бакмінстер повідомив йому, що власник банку контролює нафтоносні ділянки й готовий продати їх за чверть реальної вартості – за $500 тис. Але оплата тільки готівкою. Канадець примчав до Чикаго.І коли розкішний лімузин, що зустрів мільйонера на вокзалі, привіз його в "банк", канадець нічого не запідозрив. Він придбав нафтоносних ділянок на $400 тис. Коли щасливий мільйонер поїхав на вокзал, Вейл одразу розрахувався з командою акторів і закрив "банк". Наступного дня приміщення спорожніло. Усі витрати з організації афери становили приблизно $50 тис.Вейл був шахрай із принципами, і головний із них: ніколи не обманювати чесних людей. У випадку з канадським бізнесменом він цих принципів дотримався. Адже угода, запропонована канадцеві, була, м'яко кажучи, шахрайською: ділянки за чверть ціни, оплата готівкою. Проте канадця це влаштовувало – не тільки через низьку ціну ділянок, а й через можливість ухилення від податків."Я ніколи не стану обдурювати чесних людей, – казав Вейл, – тільки негідників. Вони хочуть отримати щось в обмін на нічого, а я даю їм нічого в обмін на щось".В іншій афері Вейл видав себе за гірничого інженера на ім'я Поуп Єйтмен, який заробив чималий статок у Чилі. Статтю про Єйтмена з великим портретом надрукували в McClure's Magazine під заголовком "100 000 доларів на рік". Один шахрай, власник друкарні, за певну винагороду передрукував відповідні сторінки журналу, підмінив портрет справжнього Єйтмена фотографією Вейла. Останній разом із Бакмінстером підшукували якогось багатія, що мав намір вкласти гроші в гірничу промисловість. Бакмінстер у розмові з багатієм згадував про цікаву статтю в журналі, який можна знайти в місцевій бібліотеці. До цього часу Вейл і Бакмінстер встигали викрасти з бібліотеки примірник журналу й підмінити його фальшивкою. Жертва йшла в бібліотеку, де знаходила статтю з фотографією Вейла. А після прочитання переконувалася, що в такого генія вкрай необхідно вкласти гроші. Витягнувши з простака все, що потрібно, шахраї повертали на місце справжній примірник журналу й залишали місто.Незважаючи на шарм і красномовство, Вейла часто заарештовували. Щоправда, зазвичай він уникав ув'язнення, або підкуповуючи суддів, або ставлячи свою жертву в таке становище, що вона була б змушена зізнатися в участі в явному шахрайстві.1925-го у Джозефа накопичився майже мільйон доларів у вигляді рухомого та нерухомого майна. На своє 50-річчя, дивлячись на доньку, що підростала, він вирішив стати чесним бізнесменом. Для цієї мети Вейл купив шестиповерховий готель "Мартінік" у колоніальному стилі. Усе було оформлено з витонченим смаком, включно з підпільним баром, тоді як у штаті діяв сухий закон. На якийсь час готель став одним із наймодніших місць міста, де влаштовували вечірки впливові політики, богема, й були там найкращі танцівниці кабаре. Однак, як згодом напише сам Вейл: "Усі шахраї прогорають саме на тому, що намагаються зайнятися чесним бізнесом".Якось і самому Вейлу довелося стати жертвою обману. Перебуваючи на трансатлантичному лайнері, він закохався в чарівну графиню і про свої афери забув. Аж ось судно підійшло до берега і графиня зізналася, що має терміново знайти $10 тис. для покриття карткових боргів батька-алкоголіка. Вейл дав їй гроші, а вона залишила в заставу до наступної зустрічі, призначеної за кілька годин, перли. Графиня так і не з'явилася, а перли виявилися фальшивими. Вейл мужньо переніс обман, сказавши про зниклу кохану: "А ми могли би працювати разом!"Джозеф Вейл обдурив навіть італійського диктатора Беніто Муссоліні. Шахрай приїхав у Італію під виглядом офіційної особи, інженера шахтної промисловості, і продав великому Дуче права на розроблення багатих шахт у Колорадо. Чистий дохід Вейла в цій операції становив $2 млн, притому з особистих грошей Муссоліні.Багато разів Вейл публічно оголошував, що кидає шахрайство. 1948-го разом із чиказьким журналістом Бренноном написав мемуари, в яких оголосив, що відтепер вестиме чесне життя. Його вистачило ненадовго: він одразу ж продав Бреннону ексклюзивні права на екранізацію своєї біографії, а потім іще раз продав ті самі права голлівудській студії. Почався розгляд, фільм так і не вийшов, але подвійний гонорар залишився у Вейла.Одна з останніх витівок Вейла полягала в тому, щоб проголосити на маленькому острівці посеред озера Мічиган незалежну республіку. У журнальному інтерв'ю він повідомив лавреату Нобелівської премії з літератури Солу Беллоу, що має намір після цього претендувати на допомогу, яку США надають зарубіжним державам у рамках відповідної програми.Багато хто з письменників і сценаристів, які за основу своїх творів узяли його класичні афери, не згадували, чиї саме ті були, тож великих грошей Вейл із цього не отримав. А ті вісім мільйонів, які, згідно з найскромнішими підрахунками, він заробив за свою шахрайську кар'єру, розчинилися як дим.Наприкінці життя він заявляв, що твердо вирішив жити до 100 років. До старості Жовтого Малюка стали переслідувати невдачі. Він був занадто знаменитий, і варто було йому лише з'явитися в якомусь містечку, як одразу ж слідував профілактичний арешт. Чепурун Джозеф Вейл, який витрачав мільйони на красунь і скакових коней, купував готелі й особняки, перетворився на убогого, брудного старого, який доживав віку у притулку для бідних.У своїй біографії Вейл зізнавався: "Гроші потрібні мені були зовсім не заради грошей, як багатьом багатіям, а виключно заради задоволення, яке можна за них купити. Тепер я стара людина, і що мені приносить задоволення і справді приваблює – це прогулянки із собакою і розмови з донькою. Тож той факт, що мої мільйони залишилися в минулому, мене зовсім не засмучує".Вейл помер 26 лютого 1976-го у тверезому розумі й бадьорий духом. Був похований на південній околиці Чикаго. Можливо, справді дожив до 100 років, адже він казав усім, що народився 1875-го, проте різні документи свідчать, що дата його народження – 1877-й. До самого кінця Вейл не міг утриматися від шахрайства.