Що може піти не так: виклики для організації майбутніх виборів

Згідно з українським законодавством, у жовтні 2025 року мають пройти місцеві вибори. А рік тому мали б провести вибори президента. І хоча через війну питання зміни влади відкладене, вибори зрештою доведеться проводити.

За результатами 9-го раунду Діалогів Жана Моне у листопаді 2023 року, парламентські партії погодилися, що вибори повинні відбутися не раніше як через шість місяців після закінчення дії воєнного стану, — це має забезпечити більше часу для їхньої підготовки. Однак розуміння строку в шість місяців залежить від ситуації: або це час до початку виборчої кампанії, або ж до самого дня виборів.

У лютому 2025 року Громадянська мережа «ОПОРА» ініціювала заяву про неможливість провести демократичні вибори в умовах дії правового режиму воєнного стану та без сталого миру. Її підтримали понад 400 українських неурядових організацій. У документі наведено такий алгоритм дій: режим припинення вогню з гарантіями безпеки; підготовка до виборів та відновлення відповідної інфраструктури; проведення виборів після досягнення сталого миру і скасування дії воєнного стану. Згодом, 25 лютого 2025 року, парламент ухвалив постанову про неможливість проведення виборів під час дії воєнного стану.

Перші повоєнні вибори потребуватимуть від держави неабияких зусиль. Ключовий виклик — Україна повинна бути готовою до їхнього проведення. Постає запитання: що необхідно зробити для організації виборчого процесу в цілому і в кожній конкретній громаді зокрема? Також слід визначити і дати проведення, і послідовність виборів (які вибори мають передувати іншим), і виборчу систему. Ймовірно, аби врегулювати всі ці питання, знадобиться окремий закон.

Крім того, варто враховувати безпекові ризики та забезпечення українцям можливості проголосувати. Запитання можна поставити інакше: чи можна буде проголосувати на всіх територіях і всім українцям? Особливо тим, хто перебуває за кордоном і на територіях, близьких до Росії.

Важливо одразу в контексті теми акцентувати увагу на можливому припиненні вогню, яке зараз обговорюється. Проведення виборів в умовах припинення вогню, але без досягнення сталого миру, лише загострить уже наявні виклики. Громадянська мережа «ОПОРА» наголошувала, що проводити вибори в таких умовах неможливо.

Також слід враховувати, що для запуску виборчого процесу необхідно скасувати воєнний стан, що автоматично не відбувається у разі встановлення режиму припинення вогню. Чимало запитань виникає і до цього режиму: як його будуть впроваджувати, хто гарантуватиме його дотримання та що робити у разі порушення, відновлення обстрілів чи терористичної загрози?

Аби запобігти такому розвитку подій та уникнути міжнародного тиску на Україну в питанні проведення виборів, необхідна серйозна дипломатична робота.

Безпека — базовий критерій

Ключовим критерієм для перших повоєнних виборів є безпека. Різні умови, в яких опинилися громади, потребують оцінки безпекової ситуації на окремих територіях. Про таку оцінку говорить і Дорожня карта «ОПОРИ» для забезпечення організації повоєнних виборів в Україні. Зокрема, необхідно розробити та законодавчо закріпити чіткі критерії й індикатори того, які саме території слід вважати безпечними чи, навпаки, небезпечними. Це дасть можливість уникнути політично вмотивованого рішення про (не)проведення виборів і пояснить логіку відбору територій, де відбуватиметься виборчий процес.

Оцінка безпеки може мати різне значення для різних виборів. У контексті національних (президентських чи парламентських) виборів непроходження безпекового аудиту означатиме неможливість організувати виборчий процес на певній території, наприклад, відкрити дільниці. Водночас це не обов’язково означає скасування чи позбавлення права голосу українців, які там проживають, — для них варто забезпечити альтернативні шляхи його реалізувати.

Для місцевих виборів оцінка безпеки мала б стати підставою для проведення чи непроведення обрання місцевої ради та голови громади.

Безпековий аудит має запобігти повторенню ситуації 2020 року, коли рішення про непроведення місцевих виборів ухвалювали без урахування об'єктивних і вимірюваних даних. Тоді Центральна виборча комісія визнала неможливим проведення виборів у 18 громадах Луганської та Донецької областей на підставі висновків обласних військово-цивільних адміністрацій. Не були обрані органи місцевого самоврядування у десяти громадах Донецької області та у восьми громадах Луганської (в тому числі у місті Лисичанськ і де-факто обласному центрі Сєвєродонецьку).

ЦВК неодноразово зверталася до обласних адміністрацій щодо проведення виборів у цих громадах, але ті надавали висновки про неможливість забезпечити належну безпеку громадян та уникнути терористичної загрози. Водночас ці рішення не мали під собою чітких підстав і критеріїв.

Безпекове зонування

Навіть у разі припинення обстрілів залишаться території, забруднені не лише мінами, а й будь-чим, що може вибухнути. Це вплине на можливість проголосувати, вести передвиборчу кампанію та адмініструвати вибори.

Так, наведено інтерактивну мапу ДСНС із зонами, де виявлені або, ймовірно, знаходяться вибухонебезпечні предмети, та ступенем загрози від них. Загалом потреби України у розмінуванні становлять 29,8 млрд дол.

Оцінка безпеки може базуватися і на віддаленості від зони бойових дій. Однак уся (чи майже вся) територія України перебуває в зоні ураження російських ударних дронів, балістичних і крилатих ракет.

Прикладом безпекового зонування території України є оцінка ризиків від Міносвіти. В її основі — відстань від Росії, Білорусі, зони бойових дій і Придністров’я, наближеність до інфраструктури, яка може бути ціллю обстрілів, та небезпека від ураження ракетою, безпілотниками тощо.

На відповідній інтерактивній мапі темніші кольори означають вищий ступінь ризику. Зверніть увагу на громади на Заході, наприклад на Тернопіль, Львів і Хмельницький, які віднесено до високого рівня ризику.

Інший підхід до зонування — експериментальний урядовий проєкт щодо громад-форпостів. Це території, які розташовані на відстані менш як 100 км від лінії зіткнення та державного кордону з Російською Федерацією і яким через спеціальні угоди з іншими громадами надаватимуть гуманітарну, соціальну, медичну, логістичну, фінансову й іншу допомогу.

Знайти виборців

Крім безпекових викликів, постає проблема міграції. Чимало українців перемістилися як усередині країни, так і за її межі. На сайті Державного реєстру виборців (ДРВ) наведено частково оновлені дані про кількість українців, що мають право голосу. Однак наявні цифри, ймовірно, не враховують переміщення населення після 2022 року. Загальна кількість виборців на кінець 2024 року становила більш як 34 мільйони. Тим часом у закордонному виборчому окрузі, згідно з ДРВ, станом на 28 лютого цього року налічувалося 568 тисяч виборців. Тут відіграє роль і необхідність ставати на консульський облік, аби бути включеним до списку виборців на закордонній дільниці.

Утім, за різними даними, через війну за кордон виїхало понад 5 мільйонів українців. Так, за даними Центру економічної стратегії, 5,2 мільйона українців залишаються за межами країни. Більшість шукачів тимчасового прихистку перебувають у Німеччині (20%) і Польщі (18%). За даними, зібраними аналітиками Громадянської мережі «ОПОРА», за кордоном перебувають 5,5 мільйона українців, з яких у Польщі — 1,2 мільйона, у Німеччині — 1,1 мільйона. Способом забезпечити їхнє право голосу може стати активна реєстрація виборців, яка дасть змогу включити до списків виборців тих, хто перебуває за кордоном, але не став на консульський облік.

Натомість у Донецькій області, яка на 60% окупована, ДРВ налічує більш як 3 мільйони виборців. При цьому в Україні зареєстровано 4,6 мільйона внутрішньо переміщених осіб, статус яких не приводить до автоматичної зміни виборчої адреси. Простими словами, формальним місцем їхнього голосування є території, з яких вони виїхали.

Саме тому дані Держреєстру виборців слід актуалізувати не лише на папері, а й для того, аби встановити, де перебувають українці. Однак у наявних умовах відділи ведення ДРВ не можуть гарантувати точність інформації. Також пропонується провести незалежний аудит реєстру виборців.

Де голосувати?

При організації виборчих дільниць теж потрібно враховувати наслідки міграції українців. Під час президентських виборів 2019 року за кордоном перебувало 434 тисячі виборців. Проголосувало тоді менш як 13% — лише 54 тисячі. І вже тоді на дільницях за межами України (згідно з чинним законодавством, їх відкривають лише у приміщеннях дипломатичних установ) фіксували величезні черги.

Якщо взяти за основу цифру в 5,2 мільйона українців за кордоном, з яких 29% — діти, то право голосу має бути в 3,6 мільйона українців. Це увосьмеро більше, ніж на попередніх виборах, тож питання фізичної можливості проголосувати буде ще гострішим. Навряд чи всі мільйони вирішать поїхати для цього в Україну. У країнах із найбільшою кількістю українців — Польщі та Німеччині — станом на березень є в наявності по п’ять виборчих дільниць, яких, звісно, буде недостатньо. Частковим виходом може стати продовження тривалості дня голосування, впровадження голосування протягом кількох днів чи поштового голосування.

Іншим важливим аспектом є забезпечення права голосу 4,6 мільйона внутрішньо переміщених осіб. Вони мають право змінити місце голосування, заздалегідь (не пізніше як за п’ять днів до дня голосування) подавши заяву до органу ведення Державного реєстру виборців. Утім, потенційно може виникнути проблема «пропускної здатності» ДРВ, якщо мільйони людей почнуть масово й одночасно подавати такі заяви. Доречним буде й створення нових дільниць у місцях компактного проживання внутрішніх переселенців, але для цього передусім теж необхідно актуалізувати дані Держреєстру.

Доступність виборів стане проблемою для територій, на яких є значні руйнування внаслідок війни та поблизу яких тривали бойові дії. Необхідно буде приймати рішення, як забезпечувати голосування не дільницях, які було знищено: чи шукати нові приміщення, чи відновлювати старі, чи розміщувати тимчасові споруди.

Зрештою, необхідно забезпечити доступність голосування для військовослужбовців, яких нині налічується близько 880 тисяч. Варто створити умови для їхнього волевиявлення на звичайних виборчих дільницях, щоб уникнути тиску й контрольованого голосування. Тут постає питання виборчої інфраструктури, зокрема поблизу лінії фронту. Навряд чи військових відпускатимуть масово на цілий день лише для поїздки на дільницю.

Що ж робити? Звичайно, «найдешевшим» виходом із ситуації є бездіяльність. У такому разі право на волевиявлення для мільйонів українців може бути порушене, що спричинить критику як усередині країни, так і зовні. Від прийнятих рішень та їхньої реалізації залежатиме, наскільки майбутні вибори будуть демократичними.

У будь-якому разі підготовку до майбутніх виборів слід починати вже зараз. Ідеться, зокрема, про комунікацію з суспільством щодо викликів, які постануть, і про розробку профільного законодавства. Наслідки зволікання призведуть до поспішних кроків у майбутньому. ОПОРА у Дорожній карті для забезпечення організації повоєнних виборів пропонує низку дій, які можна реалізовувати вже зараз. Це, зокрема, визначення виду виборів, розробка й апробація аудиту безпеки територій, посилення кібербезпеки тощо.